Малиновский Родион [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАЛИНОВСЬКИЙ Родіон Якович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Міністр оборони СРСР (1957-1967).

З міщанської родини. Безбатченко. Донька, Малиновська Н., – письменниця.

Народився 11 (23) листопада 1898 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 31 березня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований біля Кремлівської

стіни на Червоній площі.

Закінчив школу молодшого командного складу (1921), військову академію ім. Фрунзе (1927-1930).

Був піднощиком патронів (1914-1915), другим номером обслуги (1915) кулеметної роти 256-го

піхотного Єлизаветградського полку 64-ої піхотної дивізії, єфрейтором особливого полку

російського експедиційного корпусу (1916-1919), 27-ї стрілецької дивизії РККА (1919-1920), командиром кулеметного взводу, роти, стрілецького батальйону 246-го полку (1921-1926),

начальником штабу кавалерійського полку, Північно-кавказького і Білоруського військових

округів, штабу кавалерійського корпусу (1930-1937), старшим викладачем Військової академії

імені М. В. Фрунзе (1939-1941), командиром 48-го стрілецького корпусу (1941), командуючим 6-

ою армією (1941), командуючим Південним фронтом (1941-1942), командуючим 66-ою армією

(1942), заступником командувача Воронезьким фронтом (1942), командуючим 2-ою гвардійською

армією (1942-1943), командуючим Південним фронтом (1943), командуючим 3-м Українським

фронтом (1943-1944), командуючим 2-м Українським фронтом (1944-1945), командуючим

Забайкальським фронтом (1945), командуючим Забайкальсько-амурським військовим округом

(1945-1947), головнокомандувачем військами Далекого Сходу (1947-1953), командуючим

Далекосхідним військовим округом (1953-1956), першим заступником міністра оборони,

головнокомандувачем Сухопутних військ (1956-1957), міністром оборони СРСР (1957-1967).

Учасник бойових дій в Іспанії (1937-1939).

Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань.

Маршал Радянського Союзу (1944).

Двічі Герой Радянського Союзу (1945; 1958).

Народний Герой Югославії (1964).

Кавалер Георгієвського хреста 4-го ступеня (1915), ордена Перемоги, п’яти орденів Леніна, трьох

орденів Червоного Прапора, двох орденів Суворова 1-го ступеня, ордена Кутузова 1-го ступеня, 16

іноземних орденів.

Перу нашого земляка належить книга «Солдати Росії» (1969).

Ім’я М. присвоєне Військовій академії бронетанкових військ (1967) та одній з гвардійських

танкових дивізій, вулицям в Києві, Севастополі, Харкові (Україна), Давид-Городку, Дісні,

Жлобині (Білорусь), Москві, П’ятигорську (РФ), низці інших міст.

В м. Брно (Чехія), м. Одесі (Україна), м. Хабаровську (РФ) встановлено бюсти нашого земляка, а

ось його меморіальна дошка у військовому містечку Червоні Казарми під м. Іркутськом (РФ),

навпаки, щезла.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Громико, С. Тимошенко, В. Соколовський, І. Еренбург, В. Наволочний, К. Вершинін, С. Будьонний, К. Москаленко, І. Конєв, О. Василевський, С.

Бірюзов, В. Семичасний, Ф. Толбухін, Г. Корчиков, І. Ларін та ін.

***

БІЙЦІВ В АТАКУ НЕ ПІДНІМАТИ

, з професійного кредо Р. Малиновського

Якщо є можливість вирішити завдання вогнем, в атаку бійців не піднімати.

ВИНИКЛО СТОВПОТВОРІННЯ, з книги Р. Малиновського «Солдати Росії»

Грала музика – жива французька і важка, розмірена російська полкова музика. Галас

проводжаючого натовпу, квіти, солодощі, біле і червоне вино – усе це призначалося російським

солдатам. Вони набивали кишені подарунками і несли до своїх вагонів. Тут були всякі баночки – і

з варенням, і з паштетом, з сардинами і навіть устриці.

– Усе неси, на війні згодиться.

– Це вже точно.

– А що ж, безкоштовно!

Під захоплені вітання потяг рушив. Шлях був – на Ліон, Діжон, Париж.

Кожна маленька станція, на якій і потяг не зупинявся, була загачена народом. Люди юрбилися

навіть на переїздах, акуратно закритих шлагбаумами. І усі галасували, махали квітами, кидали їх

до вагонів. На великих станціях, де потяг зупинявся на декілька хвилин, взагалі виникало

стовпотворіння.

ТАТО З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, з листа Р. Малиновського синові Роберту від 9 вересня 1944 р.

Німці мене трохи підстрілили, але легко – куля зачепила бік, а наскрізь його не пробила, тепер уже

усе заростає і скоро зовсім усе заросте, я цим тільки горджуся – оскільки пролити кров за нашу

радянську Батьківщину – це найбільша честь для військового.

Міцно, міцно тебе цілую, поцілуй міцно Маму і Едика.

Твій Тато.

ЖЕРЕБЕЦЬ ЖУКОВ, з виступу Р. Малиновського на пленумі ЦК КПРС від 28-29 жовтня 1959 р.

Жуков, звичайно, дуже сильна людина, дуже обдарована людина. Я прямо скажу – мало

освічений, проте обдарованість покриває недоліки в його освіті. Це сильний характер. Корисна

людина. Велику справу зробив на війні, і я його шаную за це і шануватиму за те, що він зробив для

Батьківщини. Але треба нам усім знати, пробачте за таке, можливо, грубе порівняння, але буває

так, я багато в дитинстві батрачив, працював з кіньми, буває так, що хороший кінь, – а якось

Сталін назвав Черчіля «Це хороший старий кінь Англії», – так ось, можливо, це навіть не кінь, а

хороший жеребець, і якщо його запрягти, він дуже важку поклажу може везти. Але цей жеребець з

великим норовом. Якщо віжки добре натягнуті, він відчуває над собою сильного сідока, він

корисний. Але коли цей жеребець почне рвати повід, вириватися, мчати з помутнілими очима

вперед, у нас це може викликати побоювання: а куди цей жеребець занесе нашу державну

колісницю?

МАРОДЕР І ПРОСТАК, з статті Т. Боярського «Чому маршал Жуков не поважав маршала

Малиновського?»

Про те, що маршал Жуков не шанував маршала Малиновського, нам сповістив кандидат

історичних наук Йосип Тельман в публікації, яка називається «Маршал Жуков під ковпаком

КДБ». З контексту виходить: і правильно не шанував, а за що цього нікчемного Малиновського

шанувати?

...Родіон Якович Малиновський в 1930 році, тобто задовго до війни закінчив військову академію

імені Фрунзе. Як міг Жуков шанувати такого грамотія, якщо він сам здолав лише кавалерійські

курси?

Маршал Малиновський досконало володів трьома іноземними мовами: іспанською, французькою і

німецькою. Жуков мовами не володів, причому російська теж не була виключенням, саме тому

він, не маючи достатнього запасу пристойних російських слів, вимушений був щоразу

користуватися нецензурними. Малиновський ніколи собі цього не дозволяв. Як міг Жуков

шанувати такого інтелігента?

Жуков, за свідченням свого головного біографа Віктора Суворова, був головним мародером

Червоної Армії, він крав книги бібліотеками, золото – кілограмами, картини – галереями, вовняні

відрізи – кілометрами. Малиновський сам цього не робив і підлеглим забороняв, хоча за

свідченням істориків в 1945-46 роках не мав ні кола ні двора. Як міг Жуков шанувати такого

простака?

...Жуков вважав міністра оборони Малиновського підлабузником, який намагається усім догодити.

І вважав необхідним усім про це розповідати. Насправді Малиновський був законослухняною

людиною, котра вважала, що армія ...має бути поза політикою, її завдання – сумлінно і професійно

виконувати політичні рішення.

ЯСКРАВІ СТОРІНКИ, з оцінки Р. Малиновського О. Василевським

Усі операції Малиновського несли відбиток ...творчого натхнення, надзвичайної наполегливості в

їх здійсненні, склали яскраві сторінки історії військового мистецтва.

НЕ ПЕР НА РОЖЕН, з оцінки Р. Малиновського М. Штейнбергом

До принципів маршала Малиновського входили тверезий розрахунок, правильна оцінка

супротивника і ухвалення найдоцільніших рішень.

Далі: ухвалення рішень Малиновський прагнув виконувати не за всяку ціну, як було прийнято у

багатьох воєначальників Великої Вітчизняної. Він уміло вибирав напрям головного удару,

маневрував, винаходив нові прийоми бою і операції. А головне, не пер на рожен, не наступав по

трупах своїх же солдатів. Хочеться спеціально підкреслити, що Родіон Малиновский усіма

силами, усіма помислами прагнув зберегти людей, скоротити втрати, і цей принцип виділяв його, мабуть, з усіх командармів і командувачів фронтами.

ВІДСУТНІСТЬ СОЛДАФОНСТВА, з книги О. Верта «Росія у войні 41-45»

Переді мною був командувач 2-ою гвардійською армією – прекрасний зразок професійного

військового, в польовій обстановці одягнений навіть елегантно, симпатичний брюнет, смугляве

обличчя якого несло відбиток деякої глибинної інтелігентності, що було абсолютно нетипово для

усіх російських полководців, з якими довелося зустрічатися.

І що особливо вразило – якась природжена делікатність, скромність, щонайповніша відсутність

солдафонства, котре так і випинало з більшості російських воєначальників навіть найвищого

рангу.

ХРУЩОВ ПЕРЕВІВ СТРІЛКИ НА МАЛИНОВСЬКОГО, з статті Г. Бовта «Невідомі подробиці

Карибської кризи»

Прогулювався якось Хрущов уздовж берега Чорного моря у Варні з маршалом Родіоном

Малиновським. І той сказав, що там, на іншому боці Чорного моря – в Туреччині розміщена

військова база США з ракетами і ядерними боєголовками, яка може впродовж 5-6 хвилин знищити

Київ, Харків, а через 10-12 хвилин – Москву.

Хрущов запитав Малиновського: чому вони можуть дозволити собі мати бази в Туреччині, і в

Італії, і в Англії, а нам не можна теж мати якусь базу поблизу Америки? Наприклад, на Кубі.

Малиновський сказав: звичайно, це можливо, ось якщо Фідель Кастро погодиться.

...Кастро спочатку хилитався – чи потрібно давати згоду на розміщення ракет, тому що він

розумів, що це може бути американським ударом проти Куби, наполягав на укладенні

формального відкритого договору. Зрештою Хрущов ухилився і не підписав угоду – її підписали

маршал Малиновський і Че Гевара.

ЗЛИЙ ГЕНІЙ МИКИТИ, з розвідки О. Кедрова «Сталін би вас усіх розстріляв»

Світовий досвід доводить: палацовий переворот має шанси на успіх, якщо в нього вдасться

заманити «силовиків». З останнім у змовників проблем не було – голова КДБ при РМ СРСР

Володимир Семичасний, колишній комсомольський працівник, без коливань погодився на

пропозицію посприяти в поваленні Хрущова.

...З маршалом Родіоном Яковичем Малиновським теж склалося благополучно, хоча, мабуть, деякі

сумніви у Брежнєва були. Не випадково бесіда з Малиновським, за словами Шелепіна, відбулася

лише 10 жовтня. Той дав згоду відразу ж. ... З приєднанням до змови Малиновського Хрущов був

приречений.

ТІКАЛИ З КИЄВА, зі спогадів Роберта Малиновського

Початок війни пам’ятаю добре. Захопила вона нас в Києві, де мешкала рідна тітка батька. Ми

приїхали туди з моєю мамою Ларисою Миколаївною і молодшим братом Едуардом. Ми якраз

збиралися їхати далі до батька, який в цей час був командиром корпусу в молдавському місті

Бєльци. Проте ми так і не доїхали туди, довелося розвернутися на схід і евакуюватися.

А з Києва було складно виїхати: німці вже бомбували залізниці. Я добре пам’ятаю, як ми

спостерігали ці бомбардування. Спочатку втікали до сховків, а потім зрозуміли, що бомблять не

саме місто, а станції.

Так ось, вибиралися ми Дніпром, поплили в район Полтави, потім в Харкові сіли на потяг до

Москви. А Москву теж вже бомбували. Було моторошно, звичайно. І тоді наша мама, сибірячка, повезла нас ...до Сибіру.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ ЛІТАК ДЛЯ СОЛДАТА, бувальщина

Рядовий Роман Семенович Смищук в одному з боїв знищив гранатами і пляшками з

запалювальною сумішшю шість німецьких танків. Родіон Малиновський не лише вручив

відважному воїну орден Леніна і «Золоту зірку», а й розпорядився, аби новоспеченому героєві і

його синові Григорію, який воював поруч з батьком в 6-ій танковій бригаді, виділили спеціальний

літак, який доставить обох на відпочинок до рідного села.

Понад те, маршал до самої смерті підтримував з цією родиною тісний друдній зв’язок.

ЛІТНЯ ПАПАХА, анекдот

Один з полковників написав до Міністерства оборони скаргу на те, що взимку полковники мають

право носити папаху, а в літній формі одягу нічим від інших старших офіцерів не відрізняються, що не є добре.

Маршал Малиновський наклав на скарзі резолюцію: «Дозволити прохачеві носити папаху і

влітку».