Малиновский Родион [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

МАЛИНОВСЬКИЙ Родіон Якович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Міністр оборони СРСР (1957-1967).

З міщанської родини. Безбатченко. Донька, Малиновська Н., – письменниця.

Народився 11 (23) листопада 1898 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 31 березня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований біля Кремлівської

стіни на Червоній площі.

Закінчив школу молодшого командного складу (1921), військову академію ім. Фрунзе (1927-1930).

Був піднощиком патронів (1914-1915), другим номером обслуги (1915) кулеметної роти 256-го

піхотного Єлизаветградського полку 64-ої піхотної дивізії, єфрейтором особливого полку

російського експедиційного корпусу (1916-1919), 27-ї стрілецької дивизії РККА (1919-1920), командиром кулеметного взводу, роти, стрілецького батальйону 246-го полку (1921-1926),

начальником штабу кавалерійського полку, Північно-кавказького і Білоруського військових

округів, штабу кавалерійського корпусу (1930-1937), старшим викладачем Військової академії

імені М. В. Фрунзе (1939-1941), командиром 48-го стрілецького корпусу (1941), командуючим 6-

ою армією (1941), командуючим Південним фронтом (1941-1942), командуючим 66-ою армією

(1942), заступником командувача Воронезьким фронтом (1942), командуючим 2-ою гвардійською

армією (1942-1943), командуючим Південним фронтом (1943), командуючим 3-м Українським

фронтом (1943-1944), командуючим 2-м Українським фронтом (1944-1945), командуючим

Забайкальським фронтом (1945), командуючим Забайкальсько-амурським військовим округом

(1945-1947), головнокомандувачем військами Далекого Сходу (1947-1953), командуючим

Далекосхідним військовим округом (1953-1956), першим заступником міністра оборони,

головнокомандувачем Сухопутних військ (1956-1957), міністром оборони СРСР (1957-1967).

Учасник бойових дій в Іспанії (1937-1939).

Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань.

Маршал Радянського Союзу (1944).

Двічі Герой Радянського Союзу (1945; 1958).

Народний Герой Югославії (1964).

Кавалер Георгієвського хреста 4-го ступеня (1915), ордена Перемоги, п’яти орденів Леніна, трьох

орденів Червоного Прапора, двох орденів Суворова 1-го ступеня, ордена Кутузова 1-го ступеня, 16

іноземних орденів.

Перу нашого земляка належить книга «Солдати Росії» (1969).

Ім’я М. присвоєне Військовій академії бронетанкових військ (1967) та одній з гвардійських

танкових дивізій, вулицям в Києві, Севастополі, Харкові (Україна), Давид-Городку, Дісні,

Жлобині (Білорусь), Москві, П’ятигорську (РФ), низці інших міст.

В м. Брно (Чехія), м. Одесі (Україна), м. Хабаровську (РФ) встановлено бюсти нашого земляка, а

ось його меморіальна дошка у військовому містечку Червоні Казарми під м. Іркутськом (РФ),

навпаки, щезла.

Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Громико, С. Тимошенко, В. Соколовський, І. Еренбург, В. Наволочний, К. Вершинін, С. Будьонний, К. Москаленко, І. Конєв, О. Василевський, С.

Бірюзов, В. Семичасний, Ф. Толбухін, Г. Корчиков, І. Ларін та ін.

***

БІЙЦІВ В АТАКУ НЕ ПІДНІМАТИ

, з професійного кредо Р. Малиновського

Якщо є можливість вирішити завдання вогнем, в атаку бійців не піднімати.

ВИНИКЛО СТОВПОТВОРІННЯ, з книги Р. Малиновського «Солдати Росії»

Грала музика – жива французька і важка, розмірена російська полкова музика. Галас

проводжаючого натовпу, квіти, солодощі, біле і червоне вино – усе це призначалося російським

солдатам. Вони набивали кишені подарунками і несли до своїх вагонів. Тут були всякі баночки – і

з варенням, і з паштетом, з сардинами і навіть устриці.

– Усе неси, на війні згодиться.

– Це вже точно.

– А що ж, безкоштовно!

Під захоплені вітання потяг рушив. Шлях був – на Ліон, Діжон, Париж.

Кожна маленька станція, на якій і потяг не зупинявся, була загачена народом. Люди юрбилися

навіть на переїздах, акуратно закритих шлагбаумами. І усі галасували, махали квітами, кидали їх

до вагонів. На великих станціях, де потяг зупинявся на декілька хвилин, взагалі виникало

стовпотворіння.

ТАТО З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, з листа Р. Малиновського синові Роберту від 9 вересня 1944 р.

Німці мене трохи підстрілили, але легко – куля зачепила бік, а наскрізь його не пробила, тепер уже

усе заростає і скоро зовсім усе заросте, я цим тільки горджуся – оскільки пролити кров за нашу

радянську Батьківщину – це найбільша честь для військового.