Бенардос Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БЕНАРДОС Микола Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Винахідник-електротехнік. Фундатор електрозварювання на теренах Російської імперії. В

електрозварювальній галузі існує науковий термін «електрогефест Бенардоса».

З дворянської родини. Дід та батько, Бенардоси П. та М. – генерали, герої Вітчизняної війни 1812

р. Останній – близький товариш легендарного гусара Дениса Давидова, який присвятив йому одну

з своїх поезій.

Народився 26 червня (8 липня) 1842 р. в с. Бенардосівці Херсонської губернії Російської імперії

(нині – с. Мостове Братерського району Миколаївської області України).

Помер 8 (21) вересня 1905 р. в м. Фастові Київської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Київської області України). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався на медичному факультеті Київського університету (1862-1866), в Московській

землеробській і лісовій академії (1866-1868).

Дійсний член Російського технічного товариства (1893), від якого отримав довічну пенсію,

почесний інженер-електрик Петербурзького електротехнічного інституту (1899).

Перу Б. належать наступні доробки: «Спосіб з’єднання і роз’єднання металів безпосередньо

електричним струмом» (1886), «Проект пароплава, який долає мілини і обминає різні перешкоди,

рухаючись рейками» (1890), «Проект постачання м. Санкт-Петербург дешевим електричним

струмом для освітлення і пересування» (1892), «Спосіб переправляння військ через ріки та інші

водні перешкоди» (1896).

Наш земляк – автор понад 120 винаходів, каталог яких він самотужки опублікував (1890). Майже

всі вони були запатентовані за кордоном.

Перші технічні ластівки стосувалися сільського господарства: удосконалені жатка, плуг, сіялка,

ексклюзивний пристрій для транспортування дров. Потім настала черга нового типу пароплавних

коліс, парових ножиць, металевих шпал, пароплава на котках, який, до того ж, міг рухатися ще й

рейками. Інші винаходи стосуються двигунів різних типів, промислових механізмів, транспорту,

побутової хімії, військової справи.

Проте найголовніше відкриття Б., завдяки якому він набув світової слави, – метод дугового

електрозварювання і різання металі за допомогою вугільних електродів (1882). Також наш земляк

придумав спосіб магнітного керування дугою, одним з перших для збільшення площі й

температури поверхні металів застосував зварювання в струмені газу, створив особливий тип

акумуляторів, котрі забезпечували неперервний живлення, впровадив різку конструкцій під

водою. Його генію належать ручний безшумний двигун для мисливського човна, пристрій для

карбування вітрякових жорен, снаряд для передавання фалу з берега на корабель, що тоне, кліщі

для контактного зварювання, автоматичний паяльник, верстат для приварювання денця до

циліндрів, нарешті, проект ГЕС перемінного струму на р. Нева.

За «вдале застосування вольтової дуги при спаюванні металів і наплавлення одного металу на

інший» Б. отримав золоту медаль Російського технічного товариства (1892).

Б. витрачав власні кошти не лише на науку, а й відкрив безплатні школу бібліотеку та

амбулаторію для селян та їхніх дітей.

Маючи незалежний погляд на суспільний устрій Російської імперії, наш земляк не міг не

викликати відповідної реакції з боку режиму: йому офіційно заборонили обіймати державні пости,

здійснювати будь-яку громадську діяльність, позбавили дворянського титулу. Пізніше, коли

прийшлося сутужно, вчений спробував знайти бодай якусь службу, проте прохання міністр

внутрішніх справ відхилив.

Немало сил і нервів відібрала публічна суперечка з М. Слов’яновим про пальму відкривача

електрозварювання, котра завершилася судом. Вердикт служителі Феміди винесли

взаємоприйнятний, підтвердивши повну незалежність обох відкриттів – «електрогефеста

Бенардоса» і «електричної відливки Слов’янова».

Безтурботність і істинно російська широта душі Бенардоса зіграли з ним злий жарт. Майже всі

його винаходи привласнювали собі пройдисвіти з санкт-петербурзьких фірм «Електрогефест» та

«Російське товариство з електричної обробки металів».

Через фінансову скруту він продав свої земельні ділянки, віддав під заставу обійстя (1880), яке

згодом продали за борги з аукціону (1884). Залишившись без коштів для існування, Б. переїздить

до м. Фастів Київської губернії (1898), де буквально животіє, не