Кибрик Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КІБРИК Євген Адольфович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник-графік.

З родини службовців. Батько, Кібрик А., – управляючий хлібоекспортної контори.

Народився 8 (21) лютого 1906 р. в м. Вознесенську Херсонської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Миколаївської області України).

Помер 18 липня 1978 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Одеському інституті образотворчого мистецтва (1922-1925), Ленінградському вищому

художньо-технічному інституті (1925-1927).

Працював викладачем Ленінградських об’єднання «Майстри аналітичного мистецтва» (1927-

1930), ізостудії робітничої молоді (1930-1931), вищого художньо-технічного інституту,

Московського державного художнього інституту ім. В. Сурикова (1953-1978).

Дійсний член академії мистецтв СРСР (1962).

Народний художник СРСР (1967).

Керівник творчої майстерні графіки академії мистецтв СРСР (1958).

Лауреат Державної премії СРСР 1948).

Кавалер Золотої медалі академії мистецтв СРСР, срібних – Паризької міжнародної виставки 1937

р. і Лейпцігської міжнародної виставки мистецтва книги, бронзової – Брюссельської всесвітньої

виставки 1958 р.

Серед найвідоміших доробків нашого земляка – ілюстрації до книг: «Підпоручик Кіже» Ю.

Тинянова (1930), «Невська повість» Д. Лаврухіна (1933), «Важкий дивізіон» О. Лебеденко (1934),

«Кола Брюньон» Р. Ролана (1934-1936), «Легенда про Уленшпігеля» Ш. де Костера (1937-1938),

«Тарас Бульба» М. Гоголя (1944-1945), «Борис Годунов» О. Пушкіна (1959-1964), «Портрет» М.

Гоголя (1973-1977).

Цікаво, що Р. Ролан свою передмову до російськомовного видання власної книги назвав «Кола

вітає Кібрика».

К. у своїй творчості надавав перевагу великому формату, сполучаючи монументально-епічні

форми і мотиви з м’якістю світлотіньових ефектів. Сповідував як метод «внутрішнього життя

речей і фігур», так і «академічний модерн». Його захоплювали повнокровні, епічно цільні

характери, які він збагачував відкритим, навіть в дечому театральним жестом, активною мімікою

героїв. Шорсткий, грубозернистий штрих літографій майстра щільно і соковито лягає на сторінки

книг.

Перу нашого земляка належить також монографія «Робота і думки художника» (1984).

Нині доробки К. зберігаються в Третьяковській галереї (РФ), Луганському обласному художньому

музеєві (Україна).

Ще за життя наш земляк висловив бажання масштабне зібрання власних робіт – 2500 творів! –

передати рідному м. Вознесенську для новоствореного музею, що й здійснили (1985).

Був у житті художника і факт, який не прикрасив його біографії. Коли за завданням ЦК КПРС

цькували його наставника П. Філонова, К. на шпальтах газети «Радянське мистецтво» теж вилив

на бідака відро персональних помий (1932), за що й отримав від братів по цеху прізвисько

«ренегата».

З нагоди 100-річчя з дня народження талановитого художника у Москві відбулися ювілейні вечір

пам’яті і виставка «Євген Адольфович Кібрик і його школа», а нам телеканалі «Культура»

пройшов відповідний сюжет у передачі «Про арт» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ю. Чацький, А. Веліканов, П. Волокідін, Т. Фраєрман, П.

Філонов та ін.

***

ВІДДАВ БИ УСЕ

, з творчого кредо Є. Кібрика

Як мені шкода, що загинули всі мої ранні роботи і цей портрет серед них. Усе віддав би, здається, за те, щоб подивитися хоча б на свої роботи тих років.

ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ, з листа Є. Кібрика Ю. Чацькому

Ти згадуєш жіночий портрет. Дивний збіг – одночасно з твоїм листом я одержав листа з Одеси, від

Мусі Браун, яку малював. Вона теж згадує портрет.

Леле! Прочитав я ваші листи, згадав портрет і засмутився.

ЗА НАТУРОЮ – ЛЮДИНА СУВОРА, зі спогадів дружини художника

Євген Адольфович працював завжди. Особливо цінував неділі і свята, коли ніщо стороннє йому не

заважало. Коли бував хворий, навіть з високою температурою, писав автопортрети.

Його особисте життя завжди було підлеглим мистецтву. Був разюче невибагливий у житті, легко

мирився з незручностями.

Був захопленим, незвичайно чистою і цільною людиною і широкий у всіх життєвих проявах. Це

була людина філософського складу розуму, блискучої пам’яті, по-дитячому нехитра, життєво «не

гнучка».

За всієї своєї