Гольдхабер Морис [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ГОЛЬДХАБЕР Моріс


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Фізик. У фізиці існує науковий термін «модель Гольдхабера».

З міщанської родини.

Народився 5 (18) квітня 1911 р. в м. Лемберзі Австро-Угорщини (нині м. Львів –

адміністративний центр однойменної області України).

Навчався в Берлінському (1930-1933), закінчив Кембріджський (1933-1936) університет.

Працював викладачем Кембріджського (1936-1938), Іллінойського (1938-1950) університетів, науковим співробітником 1950-1961(), директором (1961-1973) Брукхейвенської національної

лабораторії.

Член Національної академії наук США (1958).

Лауреат премії Т. Боннера (1971).

Лауреат премії Е. Фермі (1998).

Спеціалізувався з проблем атомної і ядерної фізики, нейтронної фізики, фізики елементарних

частинок, космології.

Розщепив повільними нейтронами ядер азоту, бору, літію (1934-1936); вперше системно дослідив

розсіяння повільних нейтронів ядрами і отримав значення їх поперечного перетину (1937); довів, що берилій можна використовувати як сповільнювач нейтронів (1940); розробив схему

класифікації елементарних частинок, поклавши в основу три частинки – протон, нейтрон і

негативний каон, яка отримала назву «модель Гольдхабера» (1956); зміряв спіральність нейтрино

(1958).

Наш земляк спільно з Дж. Чедвіком відкрив ядерний фотоефект (1934) і передбачив (1935) бета-

розпад вільного нейтрона, а з Е. Теллером – передбачив резонансне розсіяння на ядрі (1948) і

спостерігав його (1950).

Г. також здійснив експеримент з перевірки закону збереження електричного заряду, встановив, що

період напіврозпаду для процесу е– > н + р перевершує 1019 років; висунув гіпотезу Всесвіту на

ранній стадії його еволюції.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Е. Теллер, Д. Чедвік, Р. Ялоу, К. Бейнбрідж, В. Векслер, Д.

Фейнберг, М. Фелс, Р. Девіс та ін.


***

ЗНАЄМО КІСТКАМИ

, з творчого кредо М. Гольдхабера

Ми знаємо власними кістками, що середній час життя протона понад 1016 років.

ВИРІЗНЯЛАСЯ І КУРЧАТОВСЬКА ШКОЛА, з інтерв’ю М. Гольдхабера Г. Любкіну та Ч.

Вайнеру 10 січня 1966 р.

Це була Кавендішська лабораторія, яку я вважаю кращою, потім римська школа, коли там

працював Фермі, вважалася першокласною; оточення Жоліо-Кюрі в Парижі. Потім Курчатов і

його люди. Вони робили хороші роботи.

Я завжди вважав, що саме Курчатов був найбільшою фігурою в області атомної енергії в Росії, оскільки я читав його статті. Він не дуже відставав від нас, з урахуванням різниці в часі отримання

журналів. Курчатовська школа завжди випускала цікаві статті.


АТОМ ЗАРАДИ МИРУ, телеграма М. Гольдхабера В. Векслеру від 1 серпня 1963 р.

Брукхейвенська національна лабораторія надсилає свої сердечні вітання з приводу присудження

Вам заслуженої премії «Атом для миру».

Брукхейвенська національна лабораторія

Моріс Гольдхабер, директор.


СКОРИСТАЛИСЯ ІНШИМ МЕТОДОМ, з розвідки Б. Айвазова і М. Неймана «Відкриття

тритію і методи його отримання»

На відміну від Чедвіка, який працював з іонізаційною камерою, Тейлор і Гольдхабер

застосовували для дослідження фотопластини,, які заздалегідь просочувалися сіллю літію, а потім

опромінювалися повільними нейтронами. Треки, котрі при цьому спостерігалися, відповідали

частинкам, які отримувалися в результаті реакції.

Довжина треків відповідала сумі довжин треків обох частинок і дорівнювала для повітря 6,9 + 0,2

см.

Для реакції Тейлор визначив величину енергії, рівну 3,3 MEV.

Результати, отримані Чедвіком і Гольдхабером, були незабаром перевірені Будницьким,

Курчатовим і Латишевим, які одержали пробіги частинок для реакції відповідно рівними 2,0 і 6,5

см.

...Одночасно з Альварецом О’Ніл і Гольдхабер визначили період напіврозпаду і константу розпаду

тритію, одержаного в ході реакції. Енергія β-випромінювання виявилася вельми незначною; її

максимум дорівнював 15 + 3KeV.


ЕНЕРГІЮ ЗВ’ЯЗКУ ПЕРЕВИЩУВАЛИ СВІДОМО, з статті А. Гришаєва «Нейтрон:

структурний зв’язок на «прирощуванні мас»

Максимальне значення маси нейтрона, одержане через енергетичні баланси, склало, судячи із

кінцевих результатів, 1.0090, причому довірчі інтервали у мінімального і максимального значень

не перекривалися. Це було обумовлено, на наш погляд, двома методологічними помилками.

По-перше, в енергетичний баланс включалися як маси частинок, так і їх кінетичні енергії. Такий

підхід не коректний, оскільки кінетична енергія не є «доважком» до маси: згідно принципу

автономних перетворень енергії, наявність у частинки кінетичної енергії означає, що її маса

зменшена на еквівалентну величину. Облік кінетичної енергії збільшенням її до маси частинки

був, на наш погляд, однією з головних причин систематичних розбіжностей між значеннями мас

ізотопів, одержаними в мас-спектроскопії і через баланси енергії ядерних перетворень.

По-друге, не враховувалося, що проміжне або кінцеве ядро могло, формуючись, опинитися у

збудженому стані і, відповідно, випромінювати g-квант – тоді енергетичний баланс буде

неповним, оскільки значень мас елементів, які використовувалися, були отримані для основних

станів їх ядер.

Обидва ці джерела помилок відсутні в способі знаходження маси нейтрона через вимірювання

енергії зв’язку дейтрона – за відомих мас атома водню і дейтерію (1.0078 і 2.0136 відповідно). Про

енергію зв’язку тут можна судити, знаючи енергію g-кванта, котрий викликає фоторозпад

дейтрона. Чедвік і Гольдхабер використовували випромінювання з енергією 2.62 МЕВ, свідомо

перевищуючи шукану енергію зв’язку. Вважалося, що різниця між енергією g-кванта і енергією

зв’язку повністю перетворюється на кінетичні енергії протона, який звільнявся, і нейтрона –

причому із-за близькості мас протона і нейтрона ці енергії вважалися однаковими. Таким чином, потрібно було зміряти лише енергію, наприклад, протона розпаду – що робилося за допомогою

іонізаційної камери.


НОВЕ – ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ, з дослідження Л. Окунь «Про перевірку закону збереження

електричного заряду і принципу Паулі»

Приблизно 30 років тому Г. Файнберг і М. Гольдхабер провели дослід, метою якого була

перевірка стабільності електрона. Вони шукали характерні рентгенівські лінії, які відповідали б

переходам на рівні, що звільняються при розпаді електрона, і дійшли висновку, що нижня межа

для часу життя електрона 1018 років.

У 1965 р. М. Мо і Ф. Райнес підняли цю межу до 1020 років.

У 1974 р. Ф. Райнес і Г. Собел використовували результат їх пошуків рентгенівських ліній, аби

визначити межу для порушення принципу Паулі. Вони розглянули перехід не на вакантний рівень, а на заповнену атомну оболонку.

...Низка нових експериментальних пошуків слабкого порушення принципу Паулі були

запропоновані в останні два роки. Серед об’єктів, що обговорювалися, були непаулівські

молекули, атоми, атомні ядра і адрони.

...Провал спроб порушити (на папері) принцип Паулі – наслідок вельми загальних теорем, заснованих на фундаментальних властивостях теорії поля.

Відповідно до прореченого «Нове – це добре забуте старе», деякі з дослідів, запропонованих за

останні два роки, дуже схожі на досліди, виконані багато років тому, коли не всі фізики були

абсолютно упевнені в тому, що тотожні звичайним електронам, а не якимсь іншими частинками, з

тими ж спіном, зарядом і масою. Наприклад, в 1948 р. М. Гольдхабер і Г. Шарфгольдхабер

поставили дослід, в якому бета-частинки від 14С зупинялися в свинці і проводили пошуки

рентгенівських ліній свинцю. Вони встановили 3% верхню межу на існування таких ліній і дійшли

висновку, що бета-частинки тотожні електронам.


РОЗГОРІЛАСЯ ДИСКУСІЯ, зі спогадів О. Тарантиної «До 50-річчя лабораторії високих

енергій»

На рочестерській конференції з фізика високих енергій 1962 р. ... найбільший інтерес викликало

повідомленням Нгуєн Дін Ті про спостереження нами піку в спектрі ефективних мас двох

нейтральних короткоживучих каонів з масою близькою до суми мас цих частинок у спокої. Після

цього повідомлення відбулося активне обговорення наших результатів і самої проблеми існування

нових частинок, котрі розпадаються на два каони.

У ньому взяли участь найбільші теоретики Дж. Сакураї, А. Салам, М. Гольдхабер і

експериментатори А. Розенфелд, М. Науєнберг і Дж. Лейтнер. У дискусії наголошувалося

важливість нашої роботи і необхідність продовження пошуку нових частинок, котрі розпадаються

на два каони, для підтвердження теорії векторної домінантності і подальшого розвитку теорії

сильних взаємодій.


АГРЕСИВНИЙ КОМПЛІМЕНТ, з книги І. Харгіттаї «Наші долі. Зустрічі з ученими»

Розалін Ялоу народилася в Нью-Йорку 1921 року. ... Вона не мріяла ні про що інше, окрім кар’єри

фізика. Після закінчення «Хантера» ... одержала посаду викладача в університеті Іллінойса в

Урбані, а потім стала і доктором фізики.

Розалін пощастило і з науковим керівником дисертаційної роботи. Моріс Гольдхабер добре знав, як важко жінці зробити академічну кар’єру. Його дружина, Гертруда Гольдхабер, сама відомий

фізик, не одержала місця в університеті Іллінойса через правило непотизму.

Гольдхабер характеризував Ялоу як дуже здатну і цілеспрямовану студентку. Якось він назвав її

агресивною, і вона сприйняла це як комплімент.


«НЕБЕЗПЕЧНИХ» РОЗМОВ САХАРОВ УНИКАВ, з кореспонденції Е. Клайна «Московський

комітет прав людини»

У липні 1970 р. Сахаров брав участь у міжнародній конференції в Києві. Тут він мав можливість

спілкуватися з американськими фізиками, зокрема з Віктором Вейскопфом і Морісом

Гольдхабером. Розмова йшла про проблеми теоретичної фізики і про ситуацію у світі. Проте

Сахаров свідомо уникав будь-якої дискусії про ядерні озброєння.

Багаторічне життя під грифом «Цілком таємно» давала знати про себе, і він все ще обмежував

контакти з іноземцями в принципі і з журналістами – особливо.


ВИЯВИВ ЦІКАВІСТЬ ДО МОЇХ ПОЛІТИЧНИХ ДУМОК, з книги А. Сахарова «Спогади»

У Києві я справді вільно спілкувався з іноземними вченими, хоча, ймовірно, аби звести ці

контакти до мінімуму, мене поселили в 15 кілометрах від іноземців. Особливо мені запам’яталася

півгодинна бесіда в саду університету з проф. М. Гольдхабером , який виявив цікавість до того, що

я думаю становище в світі, в СРСР і США.

Розмова йшла жахливою сумішшю англійської і німецької.


УНИКАТИ СПЕКУЛЯЦІЙ, з огляду Д. Торби «Сперечаємося?»

Редакція американського науково-популярного журналу «Wired» вирішила навести деякий бодай

лад в справі прогнозів, хоч би в галузі науки і техніки. І вирішив накладати на «пророків»

матеріальну відповідальність. Заснували фонд, назвавши його «Long Bets» – довгострокові

суперечки.

Роблячи який-небудь прогноз щодо майбутніх відкриттів, винаходів, розробок, цілих нових

напрямів, ви вносите до фонду певну суму, залежну від того, наскільки ви упевнені в своїй

правоті. І підшукуєте скептика, який вам не вірить і згоден битися з вами об заставу на цю суму, що ваш прогноз не збудеться, в усякому разі, в зазначений термін. Сума, що виставляється, повинна бути не нижче 1000 доларів, а термін прогнозу – не менше двох років.

...Ще на початку 50-х років минулого століття фізик-теоретик Моріс Гольдхабер посперечався з

колегою на 500 доларів, що антипротонів не існує. Аналогічне парі лауреат Нобелівської премії

Едвін Макміллан уклав з відомим фізиком Еміліо Сегре.

Антипротон відкрили 1955 року.

Засновники Фонду довгострокових суперечок вважають, що парі на гроші рухають вперед науку, оскільки примушують сперечальників бути відповідальнішими в своїх припущеннях і уникати

необгрунтованих спекуляцій.