Гофман (Сафран) Роальд [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ГОФМАН (САФРАН) Роальд


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Хімік. Лауреат Нобелівської премії з хімії (1981). В хімії існує науковий термін «Закон Вудварда –

Гофмана».

З родини інженера. Батько, Сафран Х., – шляховий інженер.

Народився 18 липня 1937 р. в м. Золочеві Тернопільського воєводства Польщі (нині – районний

центр Львівської області України).

Живе з родиною (дружина, син і донька) в м. Ітаці (штат Нью-Йорк, США).

Закінчив Бруклінську державну школу, Суїветську середню школу, медичний факультет

Колумбійського університету (1955-1958).

Стажувався з хімії в Гарварді (1958), з квантової хімії – в Упсалі (1959), з обох дисциплін – в

Москві (1960-1961), працював в Корнельському, Гарвардському університетах (США).

Нобелівську премію отримав «за розробку теорії протікання хімічних реакцій».

Лауреат премії Товариства хімії особливо чистих з’єднань (1969), премії Гаррісона Е. Хоува

(1970), премії Міжнародної академії квантово-молекулярних досліджень (1971), премії Артура К.

Коупа (1973), премії Полінга (1974), премії за видатні заслуги в розвитку неорганічної хімії (1982).

Член американської Національної академії наук, Американської асоціації фундаментальних наук,

Міжнародної академії квантово-молекулярних досліджень, Американського фізичного товариства.

Почесний доктор Королівського технологічного інституту (Швеція), Єльського університету

(США).

Кавалер медалі Ніколса (1981) і медалі Прістлі.

Основні наукові дослідження Р. Гофмана стосуються хімічної кінетики і вивчення хімічних

реакцій.

Разом з Р. Вудвардом написав книгу «Збереження орбітальної симетрії» (1970), а з В. Торренс –

«Хімічні уявлення».

Його перу також належить низка поетичних збірок, перша з яких – «Прогалини і грані».

Наш земляк підготував 26 півгодинних програм «Світ хімії», а зараз працює над телепроектом

«Молекулярний світ».

В дитинстві на долю Г. випало багато труднощів. Після нацистської окупації Галичини його

родина (тоді мати була одруженою з Х. Сафраном) потрапила до табору примусової праці (1941).

Батькові вдалося організувати втечу рідних (1943). Переховував їх на хуторі до приходу

Радянської армії вчитель-українець (1944). Сам видатний вчений пізніше так згадував про цей

епізод: «У січні 1943 року мамі зі мною вдалося вирватися з цього пекла, і нас прихистив і

замаскував у своєму будинку один український вчитель, добра й правдива людина». А ще він

напише у м. Золочів до М. Бабінської: «Україна – обітована земля мого серця».

А тоді, у 1944 р., дізнавшись, що чоловіка разом з іншими німці знищили, мати з сином подалися

до Кракова, де вона незабаром вийшла заміж за Пауля Гофмана. Потім подружжя жило в таборі

для переміщених осіб в Австрії і Німеччині (1946-1949), а потім емігрувало до США (1949).

Уже в часи незалежності України нобелівський лауреат відвідав рідний Золочів.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – К. Фукуї, У. Стівенс, Р. Вудвард, У. Ліпскомб, М. ван

Дорен, Е. Корі, В. Торренс та ін.


***

ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА

, з життєвого кредо

Р. Гофмана

Україна – обітована земля мого серця.

УСЕ В СВІТІ ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНО, з статті Р. Гофмана в журналі «Сайєнтифік Амерікен»

Я не починаю з якогось великого завдання чи складної проблеми. Я працюю над вирішенням

малих питань, натхненний експериментальною роботою. Я намагаюсь пояснити форму молекули

чи якусь реакцію. Усе в світі взаємопов’язане і мушу починати з пошуку таких зв’язків.


СУТЬ ЖИТТЯ, з нарису В. Лучканіна «Американський учений зі львівським корінням»

Роальд Гофман не належить до тих науковців-хіміків, у котрих постійно розфарбовані руки

хімічними реагентами. Він – теоретик, чия наукова інтуїція і глибокі знання вказують правильний

напрямок, а персональний набір «інструментів», тобто математичних засобів, дозволяє успішно

долати перешкоди незвіданого, у «заростях» якого часто заплутуються експериментатори.

Лабораторія ученого надзвичайно проста – складається з робочого стола і чорнильної авторучки,

якою він дуже каліграфічно пише і малює витончені схеми та діаграми, котрими захоплюються

інші хіміки як мистецькими міні-творами і котрі наочно демонструють результати його наукових

пошуків. Він не визнає ніякого лабораторного обладнання у строгому і скромному офісі.

– Одного разу, – згадує Гофман, – мені було потрібно синтезувати речовину у герметично закритій

посудині, щоб під тиском отримати стрімку реакцію, але я цього не зробив належним чином, і вся

установка злетіла у повітря, зруйнувавши витяжну шафу, нове обладнання. Цей прикрий випадок

поставив крапку на моїй кар’єрі хіміка-практика.

...Співпраця Вудварда і Гофмана була надзвичайно результативною. Вони сформулювали

загальне правило, яке вважається найбільш важливою концептуальною засадою у теорії органічної

хімії та визначає співвідношення енергії перехідного стану молекул, що об’єднуються, і числа

електронів, які беруть участь у хімічних процесах.

– Все відбувається набагато складніше, ніж можна було б продемонструвати з допомогою «кубика

Рубіка», – зазначає Р. Гофман. – Важко пояснити нашу роботу людям, котрі не знають квантової

механіки. Для цього я використовую аналогію з господинею дому, яка мусить так розсадити

гостей за столом, щоб сусіди підходили одне одному, виходячи із віку, соціального становища,

інтересів, уподобань тощо. Щось подібне спостерігаємо і з молекулами.

Цей напрямок досліджень включає у себе багато чого із фундаментальної фізики, але д-р Гофман

пристрасно заперечує, що він фізик. Значний недолік теоретичної фізики, вважає він, полягає у

тому, що її представники переконані, нібито все у природі можна звести до кількох простих засад

та елементарних частин.

НАЙВИДАТНІШЕ ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЯГЕННЯ ПОВОЄННОГО ЧАСУ, з статті «Гофман

Роалд» на nit.kiev.ua

У 1965 р., намагаючись знайти пояснення несподіваної реакції, виявлений Вудвордом при синтезі

вітаміну В , Вудворд і Гофман відкрили закони, засновані на квантовій механіці, які дозволяють

12

передбачати, чи будуть продуктивними реакції для визначених комбінацій хімічних реагентів.

В основі закладена відома з 70-х років минулого століття ідея про те, що система прагне прийняти

таку конфігурацію, при якій її енергія була б мінімальною. Якщо з’єднання, що утворяться, мають

енергію меншу, ніж вихідні реагенти, то реакція протікає при заданих атмосферних умовах (тиску

і температурі). Якщо ж продукт реакції знаходиться на більш високому енергетичному рівні, ніж

сума індивідуальних вихідних з’єднань, то така реакція не відбудеться.

…Закони Вудворда-Гофмана забезпечують можливість математичного передбачення, чи буде

визначена хімічна реакція підтримувати передбачувану симетрію і відповідно чи буде

утворюватися продукт з міцнішим зв’язком і більш високою стабільністю, ніж вихідні реагенти.

…Відкриття отримало широкий резонанс і було визнано найвидатнішим теоретичним

досягненням після другої світової війни. Через простоту формулювань і відсутності необхідності

застосовувати складну комп’ютерну обробку вони широко використовуються в практичній

медицині і промисловості.

– Концепції граничних орбіт і збереження орбітальної симетрії розширили межі розуміння

взаємодії молекул при їхньому зіткненні, – відзначила Інга Фішер-Хялмарс, член Шведської

королівської академії наук, у своїй промові на презентації лауреатів. – У результаті Вашої

теоретичної роботи з’явилися нові, величезної значимості можливості для планування хімічних

експериментів.

Після одержання Нобелівської премії Гофман зацікавився взаємозв’язком структури і реакційної

здатності неорганічних і металоорганічних з’єднань, від маленьких двохатомних комплексів до

кластерів, що включають кілька атомів перехідних металів.

Використовуючи молекули, які складаються з металл-лігандних фрагментів, Гофман також

досліджував утворення кластерів і геометрію олефін– і поліен-металокарбонільных комплексів.

Передвіщені ним структури нових типів тришарових і порфирінових «сандвічів» синтезували інші

дослідники.

НЕ ДУРНІШІ ЗА ІНШИХ, з розвідки О. Стахова «Під знаком золотого перетину»

Мене завжди дивував «менталітет» представників слов’янської (російської, української,

білоруської) науки. Протягом декількох сторіч повторюється та сама історія – всілякими засобами

принизити наукові досягнення власних, слов’янських талантів, довести їх до інфаркту, жахливої

старості чи загибелі і тільки після їхньої смерті раптом почати згадувати, якими ж геніальними

вони були.

Так було з Миколою Лобачевським, якого офіційна академічна наука Росії у свій час піддала

осміянню. Геніальний геометр помер ледь не невдахою у своїй країні, тоді як завдяки Гаусу за

рубежем він був визнаним за життя.

Так само було з геніальним хіміком Дмитром Менделєєвим, якого у свій час не обрали академіком

Російської академії наук. Хто зараз пам’ятає тих «академіків», котрі проголосували проти ? А

Менделєєва пам’ятають усі.

Відомо, що українська наука за всі роки свого існування не зростила у своїх рядах жодного

лауреата Нобелівської премії. В той же час багато вихідців з України за рубежем чомусь стали її

лауреатами (Абрахам Ваксман, Ілля Мечников, Шмуель Агнон, Семен Кузнєцов, Роальд Гофман,

Георгій Шарпак).

Чому складається така ситуація? Слов’яни що – дурніші за інші нації?

Напевно, вся справа у ставленні до талантів.


БІДА, ЩО МИ НЕ ДОПИТЛИВІ, з інтерв’ю О. Пахолко «Семеро вихідців з України здобули

Нобелевські премії. Як громадяни інших країн»

Семеро наших земляків здобули престижні нагороди i світове визнання. Щоправда, як

громадяни iнших країн. Хто ж вони, цi славетнi й малознанi в Українi українцi? Про це

говорить автор книжки «Успiшнi українцi» Вiталiй Аблiцов.

– Треба зрозумiти, що значить «наш лауреат». Примiром, коли в Росiї Горбачову присуджували

Премiю миру, росiяни склали свiй список лауреатiв i вирiшили, що для такої великої країни 18

лауреатiв замало. I тодi знайшли принцип, за яким цю кiлькiсть можна збiльшити, – тобто

«своїми» вони назвали всiх, хто народився на територiях, якi хоч колись входили до складу Росiї.

Тому в їхньому списку опинилися фіни, поляки, англійці й... усi євреї.

Нам такi притягнутi за вуха лауреати не потрiбнi. Наш головний критерiй вiдбору українцiв-

нобелiатiв: своїм лауреатом вважати людину, яка народилася на етнiчних українських землях i

називається українцем. Цей принцип схвалив академiк Микола Жулинський. Ось таким чином ми

нарахували сiмох українцiв – нобелiвських лауреатiв.

…Бiда наша, що ми не допитливi, нiчим не цiкавимося i нiчого не хочемо знати. За 14 рокiв ми

жодного разу не запросили до нас наших лауреатiв, не виявили нiякого зацiкавлення ними. Ми їх

просто iгноруємо, навiть тих, що, здобувши славу, не забули свого корiння.