Закржевский Юлиан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЗАКРЖЕВСЬКИЙ Юліан Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний, камерний (драматичний тенор), педагог.

З міщанської родини. Батько, Закржевський Ф., – поміщик.

Народився 17 (29) вересня 1852 р. в м. Лемберзі Австро-Угорщини (нині – м. Львів,

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 25 квітня (8 травня) 1915 р. в м. Казані Російської імперії (нині – столиця Республіки

Татарстан РФ).

Навчався в Лемберзькій консерваторії, стажувався в Італії.

Як оперний співак дебютував у Празькій опері (1871).

Виступав також на сценах Німецької (1871), Венеціанської (1874), Лемберзької, Варшавської,

Краківської (1876), Київської (1878-1882), Московської (1882-1884), Харківської, Астраханської, Нижньогородської (1885), Єлецької (1885-1888), Казанської (1889-1907) опер, давав приватні

уроки (1907-1915).

З. – перший виконавець партій Васко да Гами («Африканка»), Єліазар («Жидівка»), Мазепи

(«Мазепа»), Йонтека («Галька» ); Германа («Пікова пані»).

Наш земляк також співав партії Манріко, Отелло, Фауста, Івана Лейденського, Рауля, Собініна, Синодала, Радамеса, Хозе, Каніо.

Усього репертуар нашого земляка перевищував 50 партій.

Серед друзів та близьких знайомих З. – К. Мікулі, М. Інсарова, О. Соколова-Фрейліх, Ф. Ернст, М.

Унковський, Г. Лавров, М. Озеров, Д. Ухтомська-Баронеллі, З. Ейбоженко, Д. Усатов, В. Коровін, П. Горшков та ін.


***

ШЛЯХ ДО ЗАГИБЕЛІ

, з творчого кредо Ю. Закржевського

Копіювання – шлях до творчої загибелі.

ДРАМАТИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ, з «Театральної енциклопедії»

Ю. Ф. Закржевський мав могутній, особливо у верхньому регістрі, рівний голос широкого

діапазону (до «ре бемоль»), драматичний темперамент, видатну акторську майстерність.

Першокласна вокальна школа дозволяла виконувати різнохарактерні партії, долати теситурні й

технічні труднощі. Особливо це виявлялося в драматичних і трагедійних партіях, що незмінно

захоплювало слухачів.


ЙОГО ОБОЖНЮВАЛИ, з книги Ф. Шаляпіна «Сторінки з мого життя»

Кумиром публіки, а особливо молоді – студентів і курсисток – був тенор Закржевський. Його

обожнювали, його буквально носили на руках, молодь розпрягала коней з його екіпажа і везла

вулицями на собі. Пам’ятаю, з яким благоговінням стояв я перед дверима, на мідній дощечці яких

було вигравіювано: «Юліан Федорович Закржевський».

Пам’ятаю, як тріпотіло у мене серце, чекаючи – раптом двері відчиняться, і я побачу цю всіма

обожнювана людину!

Декілька років опісля я зустрів Закржевського напівхворим, всіма забутим, в убогості. Я мав

сумну честь допомогти йому трішки і бачив на його очах сльози образи і подяки, сльози гніву і

безсилля. Це була нелегка зустріч.

Але – така доля артиста, він іграшка публіки, не більше. Пропав голос, і немає людини, вона всіма

забута, покинута, як обридлий дитині дерев’яний солдатик, колись обожнюваний нею.

З НАШИХ МІСЦЬ, з розвідки Н. Аїпової «Діячі музичної культури міста Єльця і його околиць

другої половини XIX – XX ст.»

З 1884 року Закржевський почав брати активну участь в музичному житті Єльця, і ця співпраця

продовжувалася до 1888 року.

У 1885 році в Єльці була поставлена опера Гуно «Фауст», «яка пройшла дуже добре». (слід

відзначити, що серед кращих ролей Ю. Ф. Закржевського – Фауст, тому вважаємо, що саме він

виконував головну партію при постановці цієї опери в Єльці).

Про перебування в Єльці Ю. Ф. Закржевського пише А. А. Гозенпуд в книзі «І. Єршов. Життя і

сценічна діяльність. Дослідження». У книзі цитується лист мецената В. Варгуніна співакові І. В.

Єршову, в якому він згадує як останній наслідував Закржевського в манері співу.

У розповіді про добродійний концерт, котрий відбувся в 1888 р. на користь співака-початківця, знову згадується: «У долі Єршова взяв участь... Ю. Ф. Закржевський».

Газета «Щоденник Єльця» від 21 жовтня 1912 року підтверджує те, що Ю. Ф. Закржевський

працював «на ниві» музичної культури Єльця: «У колишні часи Єлець відвідували зірки

першокласних оперних сцен – нагадаємо, що Єлець слухав ...Закржевського».

Інша газетна замітка наводить на думку про те, що Ю. Ф. Закржевський за походженням

пов’язаний з Єльцем. У газеті «Щоденник Єльця» 1915 № 141 журналіст пише: «Старий Єлець,

що дав Росії стільки першокласних артистів (назвемо покійного Закржевського)».

Отже, з упевненістю можна сказати, що Закржевський мав пряме відношення до музичної

культури Єльця, а в 1885-1888 році працював тут.

...Період Єльця творчої діяльності Юліана Федоровича Закржевського майже не досліджений і має

відбутися велика робота з його вивчення.

НАРИС ПРО СПІВАКА, з статті Л. Агєєвої «вулиця Велика Червона: і сьогодні»

З краєзнавчої літератури знаємо, що в цій частині міста були «номери» Бергмана. «Номери»,

видно, не дуже хорошої якості, тому що в казанських путівниках їх називали в останню чергу.

За відомостями Л. Жаржевського, будинку з «номерами» вже немає. Він стояв у дворі, за

сучасною будівлею, котра виходить на площу Свободи. Тут любили жити актори, котрі

приїжджали на гастролі, бо театр був поряд. Про одне з них розказано в нарисі Ф. Гафурової. Це –

соліст опери, драматичний тенор Ю. Закржевський.

Закржевський дружив з людьми неблагонадійними (з погляду поліції), брав участь в «червоних»

концертах (на користь політичних засланців), в добродійних концертах на користь

малозабезпечених студентів. Серед його найближчих друзів були активні учасники революційного

підпілля.

У 1901 році Казань відзначала 30-річний ювілей сценічної діяльності артиста. У 1913-му друзі

задумали влаштувати концерт на його користь, проте влада не дозволила – пригадали йому

«гріхи» молодості.

Останніми роками співак хворів і бідував.


МОЛЕБНА ТАК І НЕ ВІДСЛУЖИЛИ, з «Літопису м. Пермі з 1890 р. по 1912 р. В. С.

Верхоланцева»

17 вересня відбулося відкриття в Пермі оперного сезону. Перед відкриттям вийшов конфлікт між

єпископом Петром і міською дирекцією. Остання просила першого дати дозвіл відслужити

молебень перед початком сезону в міському театрі. Преосвященний категорично відмовив.

Міська дирекція послала своє прохання про дозвіл до св. Синоду. Той підтримав єпископа Петра.

Таким чином, молебень в театрі не відслужили.

До складу оперної трупи увійшли: Круглов (баритон), Шевельов (тенор), Закржевський (тенор), Шор-Плотнікова (сопрано), Асатурова (сопрано), Ткачов (бас), Ковелькова (меццо-сопрано),

Пушкарьов та Ілющенко.


ДРУЖИНА – НЕОРДИНАРНА ОСОБИСТІСТЬ, з листа В. Гаршина Є. Гаршину від 2 лютого

1882 р.

Дорогий Женя! Дуже вдячний тобі, дорогою мій голубчику, за листа. Якщо ти дійсно писатимеш

до мене кожного тижня, то зробиш мені велике, велике задоволення.

...А Л. М.* насправді з таких, що повз неї безкарно може пройти не всяка людина. А людиськам

вона і зовсім смерть, мабуть: одна чарівність все візьме. Проте якби одна чарівність, то небезпека

ще не велика, але вона і взагалі – дівчина не зовсім ординарна.

...Сьогодні мені 27 років. Господи, куди час, та не тільки час, куди молодість пішла. Якщо її навіть

до 30 років вважати, то лише три роки залишається.

...До побачення. Міцно цілую тебе.

Люблячий брат Всеволод Г.

*Коротнєва Лідія Миколаївна – далека родичка Гаршина, що зустрічалася з ним в 1878 р.,

згодом – цивільна дружина Закржевського; працювала в Казані, померла від тифу у в’язниці.