Лем Станислав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛЕМ Станіслав


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник, філософ.

З лікарської родини.

Народився 12 вересня 1921 р. в м. Львові Галичини (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 27 березня 2006 р. в м. Кракові (Польща). Похований на Сальваторському цвинтарі.

Закінчив Львівську 2-у чоловічу гімназію (1932-1939), навчався в Львівському медичному

інституті (1939-1941; 1944-1945), Ягеллонському університеті (1946-1948).

Працював помічником механіка, електрика (1942-1944), молодшим асистентом в «Konwersatorium Naukoznawczym» (1948-1950), професійним письменником (1950-2005).

Академік Польської академії наук (1994).

Член Польської асоціації письменників, Польського Пен-клубу.

Лауреат державних премій ПНР (1976), Австрії (1986), премії Франца Кафки ().

Почесний доктор Вроцлавського політехнічного інституту ().

Кавалер ордена Білого Орла (1996).

Друкувався в журналах «Tygodnik Powszechny», «Nowy Swiat Przygod», «Zolniez Polski»,

«Kuznica».

Як літератор дебютував в журналі «Nowy Swiat Przygod» романом «Людина з Марсу» (1946).

Потім настала черга книг: «Астронавти» (1950), «Едем» (1959), «Повернення з зірок» (1961),

«Солярис» (1961), «Непереможний» (1964), «Глас Господа» (1968)), «Зоряні щоденники» (1957),

«Рукопис, знайдена у ванні» (1961), «Казки роботів» (1964), «Кіберіада» (1965), «Огляд на місці»

(1982), «Мир на Землі» (1987).

Перу Л. також належить автобіографічна повість «Високий замок».

Під кінець життя письменника вийшло13-томне «Зібрання творів» (1992-1996).

Книги нашого земляка перекладені на 41 мову, а їхній сумарний тираж складає близько 30 млн.

екземплярів.

Випадали на долю відомого фантаста й зовсім не фантастичні проблеми. Так, його роман

«Шпиталь трансфігурації» вісім років пролежав у шухляді через те, що комуністична цензура

знайшла там «ідеологічну неправильність».

Після подій 1980 р. він змушений був покинути Польщу і жити в Німеччині, Австрії, Італії, повернувшись до Кракова лише через вісім років.

Трагікомічна ситуація з членством Л. в Американському співтоваристві наукових фантастів, куди

його прийняли 1973 р. Яким же було здивування нашого земляка, коли він уже незабаром

дізнався: шановні письменники не хочуть більше бачити новачка в своїх рядах. Підстава: його

критична стаття «Science fiction: випадок майже безнадійний», в якій він критично оцінив

творчість фантастів США.

Приблизно в той же час американський фантаст Ф. Дік, якого Л. виділяв з-поміж інших і завше

схвально відгукувався, написав листа до ФБР, у якому стверджував, що Лема не існує, це

літературний проект, придуманий марксистами, аби розкласти США (1974).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Б. Стругацький, Є. Помяновський, С. Содерберг, А.

Тарковський та ін.


***

МАЛО БАЖАЮЧИХ ПОМИРАТИ

, з життєвого кредо С. Лема

Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати.

ВРЯТУВАВАТИ НАВІТЬ НЕ НАМАГАЛИСЯ, з повісті С. Лема «Соляріс»

Він повернувся і з шаленством глянув на мене. Не можу сказати, що навмисно прагнув вивести

його з рівноваги. Нічого не розуміючи в грі, яка тут велася, я намагався триматися стримано. Його

гострий борлак ходив над чорним коміром светра.

– Ти був у Гібаряна – сказав зненацька Снаут.

Це не було запитання. Піднявши брови, я спокійно дивився йому в обличчя.

– Був у його кімнаті, – повторив він.

Я зробив рух головою, ніби кажучи: «Припустимо. Ну й що?». Нехай він говорить і далі.

– Хто там був?

Він знав про неї!!!

– Нікого. А хто там міг бути? – запитав я.

– Чому ж ти мне не впустив?

Я посміхнувся:

– Злякався. Ти ж сам мене попереджував, і, коли ручка повернулася, я інстинктивно затримав її.

Чому ти не сказав, що це ти? Я б тебе впустив.

– Я думав, що це Сарторіус, – сказав він невпевнено.

– Ну й що?

– Що ти думаєш про це… про те, що сталося? – відповів він запитанням на запитання.

Я завагався.

– Ти повинен знати більше, ніж я. Де він?

– У холодильнику, – відповів Снаут відразу ж.

– Де ви його знайшли?

– В шафі.

– В шафі? Він був уже мертвим?

– Серце ще билося, проте дихання не було. Це була агонія.

– Намагалися його врятувати?

– Ні.

– Чому?

Снаут зволікав.

– Не встигли. Помер перш ніж ми його уклали.

– Він стояв у шафі? Між комбінезонами?

– Так.

ФІЛОСОФИ ДО КЛЮЧІВ ПІДБИРАЮТЬ ЗАМКИ, з афоризмів С. Лема

Політик не повинен бути занадто розумним. Дуже розумний політик бачить, що велика частина

завдань, яка стоїть перед ним, абсолютно нерозв’язна.

Цивілізацію створюють ідіоти, а інші розсьорбують кашу.

Секретарка була настільки красивою, немов не вміла навіть друкувати на машинці.

Філософи – це люди, котрі до ключів підбирають замки.

Світ потрібно змінювати, інакше він неконтрольованим чином почне змінювати нас самих.

Сучасна цивілізація: обмін цінностей на зручності.

У космосі нічого не пропадає.

Некрасиво влаштовувати публічний кінець світу для облаштування своїх особистих справ.

Аби щось довідатися, потрібно вже щось знати.


МАЙБУТНЄ ВИКЛИКАЄ У МЕНЕ СМУТОК І СТРАХ, з інтерв’ю С. Лема «Я не

Нострадамус»

– У 1989 році ви перестали писати белетристику. Чому це сталося?

– Колись мені було необхідно відпускати уяву на волю, а тепер уже ні. Майбутнє викликає в мене, скоріше, смуток і страх, ніж бажання діяти. Темп змін настільки величезний, що ми вже давно

перестали їх контролювати. Книжковий ринок також не уник цього божевільного прискорення.

Книга живе тепер два чи три місяці – і все. Хто стане тримати в магазині книгу, видану торік?

Адже це мотлох. Новинки нещадно витісняють усе старе.

Чудові добутки (навіть якщо з’являються) тонуть у море видавничої продукції, пробивається ж

добре рекламована халтура. Мені вже не треба лізти в цю юрбу з матеріальних розумінь, а

моралізувати серед їхнього гуркоту і вереску буде, напевно, даремно. Занадто багато і книжок, і

авторів.

– У книзі «Молох» ви повернулися до «Суми технологій». Чи можна це назвати спробою

скорегувати прогноз?

– Ми маємо зовсім не те, про що мені колись мріялося. …З того, що я очікував побачити, здійснилося те, що виявилося дохідним, те, що вдалося добре продати. Ми взяли з майбутнього не

найгарніше, найпіднесеніше, не те, що могло зробити кожного з нас кращим, а те, що людям з

великими грошима здалося найбільш комерційно перспективним, те, з чим пов’язані найкращі

маркетингові плани молодих фахівців у великих рекламних агентствах.

– Наскільки взагалі перспективна футурологія? Адже прогнози можуть і не збутися...

– … Наші спроби пророчити майбутнє нагадують спроби передбачати розвиток складних

шахових партій. Причому шахи, з якими ми маємо справу, такі, що гравець у будь-який момент

може – замість того, щоб зробити наступний хід, – вихопити з кишені ніж, ціпок чи розбити дошку

об голову партнера, якщо з якої-небудь причини він вважає це потрібним.

Правим виявився Антон Голубєв, який любив повторювати, що суть майбутнього полягає в тому, що «все інакше» – інакше, ніж ми собі уявляємо. Так воно і є. При цьому «інакше» не значить ні

сильно краще, ні сильно гірше. Просто інакше.

У принципі історія робить з наших мріянь і наших страхів солянку, де чимало гарних шматків

м’яса, трапляється якийсь тельбух, але більше всього – рубаної капусти.

– Як ви ставитеся до феномена пророкування у фантастиці?

– …Я не Нострадамус. Мене більше цікавлять деякі загальні тенденції розвитку, виявлення

універсальних закономірностей.

БОРХЕС ЕПОХИ ПОЛЬОТІВ У КОСМОС, з рецензії газети «Нью-Йорк таймс» на книгу С.

Лема «Кіберіада»

Станіслав Лем – це Хорхе Луїс Борхес епохи польотів у космос, котрий всерйоз грає з усіма

поняттями сучасної філософії і фізики, від свободи волі до теорії імовірності.


РАБЛЕ І СВІФТ В ОДНІЙ ОСОБІ, зі спогадів Б. Стругацького

Я вперше побачив Лема, коли в 60-і він тричі приїжджав до Пітера. Збиралася звичайна пітерська

компанія – Варшавський, Брандіс, Брускін (перекладач «Соляріса»)...

Ми потроху випивали і багато розмовляли – про літературу, про Всесвіт, про мир, про життя на

Землі й інших планетах. Лем непогано володів російською, і проблем перекладу не виникало.

Розмовляти з ним – одна насолода: він був блискучим полемістом, надзвичайний ерудит, дотепник.

А його уява! Немає і не було в літературі ХХ століття письменника з такою могутньою, багатогранною і витонченою уявою!

Ми ще не розуміємо, якого гіганта втратили: Рабле і Свіфта в одному обличчі.

Рівних йому не знайти з часів Уеллса. Людина-Гора!


ВІН МОВБИ КОМПЬЮТЕР, зі спогадів В. Борисова

Коли я спілкувався з Лемом, то він справив на мене враження чудового швидкодіючого

комп’ютера, здатного одночасно виконувати кілька операцій: завантажувати сайт, обробляти дані і

давати завдання на друк. Усе це там, за високим чолом.

Причому спілкування зі мною було аж ніяк не найскладнішим завданням, щось начебто

відправлення файлу на друк. При цьому він був блискучим, дотепним, реактивним.


МИ ВІДХОДИМО ТУДИ, ЗВІДКИ ПРИЙШЛИ, зі спогадів Є. Пом’яновського

Ми з Лемом були старими друзями ще з тих пір, коли він тільки приїхав зі Львова, а в останні 12

років у Кракові жили поруч один з одним. Але при цьому я не ходив до нього в гості, хоча мені

хотілося. Я розмовляв з ним лише по телефону і тільки у справі, тому що заощаджував час

геніального філософа, не хотів відволікати його навкололітературними розмовами.

…До останніх днів, незважаючи на песимізм, махровий раціоналізм і тяжку хворобу (насамперед

діабет), Станіслав залишався чарівною людиною, сповненою гумору. Це просто дивно...

Запеклий безбожник, Лем сказав про смерть просто і зрозуміло: «Умираючи, ми ідемо туди, відкіля прийшли – у Ніщо».

Зараз, коли черга дійшла до нього, хотілося б, звичайно, вимовити щось краще, світліше. Проте

язик не повертається – саркастичний Лем цього б не схвалив.


ПРО ВІДВІДИНИ ТУАЛЕТУ, з статті Г. Іванова «Письменник, який пішов в Ніщо»

…Писати дитина навчилася в чотири роки. Першим добутком став лист батькові з села… про

відвідини сільського туалету, у дірку якого Станіслав викинув ключі хазяїна будинку, в якому

вони зупинилися.

У 1939-му Лем одержав атестат про середню освіту. А незабаром до Львова прийшли Червона

армія і радянська влада. Станіслав хотів учитися в політехнічному. Склав іспити. Проте його не

прийняли через «буржуйське» походження. Завдяки старим лікарським зв’язкам батько з трудом

зумів прилаштувати сина до медінституту.

…Лем усе більше ішов від белетристики, його тягло до робіт науково-філософського, футурологічного плану. Причому аналіз Станіслава, як правило, був хірургічно точним. А його

«Суму технологій» часто називають «книгою століття».