Лем Станислав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛЕМ Станіслав


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник, філософ.

З лікарської родини.

Народився 12 вересня 1921 р. в м. Львові Галичини (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 27 березня 2006 р. в м. Кракові (Польща). Похований на Сальваторському цвинтарі.

Закінчив Львівську 2-у чоловічу гімназію (1932-1939), навчався в Львівському медичному

інституті (1939-1941; 1944-1945), Ягеллонському університеті (1946-1948).

Працював помічником механіка, електрика (1942-1944), молодшим асистентом в «Konwersatorium Naukoznawczym» (1948-1950), професійним письменником (1950-2005).

Академік Польської академії наук (1994).

Член Польської асоціації письменників, Польського Пен-клубу.

Лауреат державних премій ПНР (1976), Австрії (1986), премії Франца Кафки ().

Почесний доктор Вроцлавського політехнічного інституту ().

Кавалер ордена Білого Орла (1996).

Друкувався в журналах «Tygodnik Powszechny», «Nowy Swiat Przygod», «Zolniez Polski»,

«Kuznica».

Як літератор дебютував в журналі «Nowy Swiat Przygod» романом «Людина з Марсу» (1946).

Потім настала черга книг: «Астронавти» (1950), «Едем» (1959), «Повернення з зірок» (1961),

«Солярис» (1961), «Непереможний» (1964), «Глас Господа» (1968)), «Зоряні щоденники» (1957),

«Рукопис, знайдена у ванні» (1961), «Казки роботів» (1964), «Кіберіада» (1965), «Огляд на місці»

(1982), «Мир на Землі» (1987).

Перу Л. також належить автобіографічна повість «Високий замок».

Під кінець життя письменника вийшло13-томне «Зібрання творів» (1992-1996).

Книги нашого земляка перекладені на 41 мову, а їхній сумарний тираж складає близько 30 млн.

екземплярів.

Випадали на долю відомого фантаста й зовсім не фантастичні проблеми. Так, його роман

«Шпиталь трансфігурації» вісім років пролежав у шухляді через те, що комуністична цензура

знайшла там «ідеологічну неправильність».

Після подій 1980 р. він змушений був покинути Польщу і жити в Німеччині, Австрії, Італії, повернувшись до Кракова лише через вісім років.

Трагікомічна ситуація з членством Л. в Американському співтоваристві наукових фантастів, куди

його прийняли 1973 р. Яким же було здивування нашого земляка, коли він уже незабаром

дізнався: шановні письменники не хочуть більше бачити новачка в своїх рядах. Підстава: його

критична стаття «Science fiction: випадок майже безнадійний», в якій він критично оцінив

творчість фантастів США.

Приблизно в той же час американський фантаст Ф. Дік, якого Л. виділяв з-поміж інших і завше

схвально відгукувався, написав листа до ФБР, у якому стверджував, що Лема не існує, це

літературний проект, придуманий марксистами, аби розкласти США (1974).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Б. Стругацький, Є. Помяновський, С. Содерберг, А.

Тарковський та ін.


***

МАЛО БАЖАЮЧИХ ПОМИРАТИ

, з життєвого кредо С. Лема

Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати.

ВРЯТУВАВАТИ НАВІТЬ НЕ НАМАГАЛИСЯ, з повісті С. Лема «Соляріс»

Він повернувся і з шаленством глянув на мене. Не можу сказати, що навмисно прагнув вивести

його з рівноваги. Нічого не розуміючи в грі, яка тут велася, я намагався триматися стримано. Його

гострий борлак ходив над чорним коміром светра.

– Ти був у Гібаряна – сказав зненацька Снаут.

Це не було запитання. Піднявши брови, я спокійно дивився йому в обличчя.

– Був у його кімнаті, – повторив він.

Я зробив рух головою, ніби кажучи: «Припустимо. Ну й що?». Нехай він говорить і далі.

– Хто там був?

Він знав про неї!!!

– Нікого. А хто там міг бути? – запитав я.

– Чому ж ти мне не впустив?

Я посміхнувся:

– Злякався. Ти ж сам мене попереджував, і, коли ручка повернулася, я інстинктивно затримав її.

Чому ти не сказав, що це ти? Я б тебе впустив.

– Я думав, що це Сарторіус, – сказав він невпевнено.

– Ну й що?

– Що ти думаєш про це… про те, що сталося? – відповів він запитанням на запитання.

Я завагався.

– Ти повинен знати більше, ніж я. Де він?

– У холодильнику, – відповів Снаут відразу ж.

– Де ви його знайшли?

– В шафі.

– В шафі? Він був уже мертвим?

– Серце ще билося, проте дихання не було. Це була агонія.

– Намагалися його врятувати?

– Ні.

– Чому?

Снаут зволікав.

– Не встигли. Помер перш ніж ми його уклали.

– Він стояв у шафі? Між комбінезонами?