Рот Йозеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РОТ Йозеф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австрійський.

Письменник, журналіст. Класик австрійської літератури.

З міщанської родини.

Народився 2 вересня 1894 р. в м. Бродах Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Львівської області України).

Помер 27 травня 1939 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався у Віденському університеті (1914-1916).

Працював кореспондентом газет: віденської «Ноє таг» (1919-1920), німецької «Франкфуртер

цайтунг» (1925-1928),

Учасник Першої світової війни (1916-1918).

Як літератор дебютував в газеті «Арбайтерцайтунг» романом «Сплетена нитка» (1923).

Потім настала черга романів «Готель «Савой» (1924), «Бунт» (1924), «Ціппер і його батько», «теча

без кінця» (обидва – 1927), «Справа і зліва» (1929), «Йов» (1930), «Марш Радецького» (1932),

«Тарабас. Гість на цій землі» (1934), «Сповідь вбивці» (1936), «Помилкова вага» (1937), «Могила

капуцинів» (1938), «Історія тисяча другої ночі» (1939),

Перу Р. також належать есе «Євреї в мандрах» (1926), повість «Балада про Сто днів» (1936),

оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» (1939).

Оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» екранізував Е. Ольмі.

Емігрував до Франції (1933).

Що стосується особистого життя, то наш земляк не пам’ятав батька, який закінчив свої дні у

психіатричній лікарні; туди ж пізніше потрапила і дружина.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Цвейг, Е. Толлер, Е. Вейс та ін.


***

НЕМОЖЛИВО ЗБАГНУТИ

, з політичного кредо Й. Рота

Якщо примусити себе простодушно гадати, ніби нації в Європі живуть у чітко розділених між

собою регіонах, мов на шахівниці, то неможливо збагнути, чому такий великий народ просто

пущено в непам’ять і чому терени, які він посідає, не намагаються об’єднати, а знову і знову

роз’єднують. Українці, що живуть у Росії, в Польщі, в Чехословаччині, в Румунії, далебі,

заслужили свою власну державу, як і кожний з тих народів, які ними владарюють.

ТАЄМНІ МАНЕВРИ, з роману Й. Рота «Бюст імператора»

У колишній Східній Галіції, нині Польщі, далеко від єдиної залізничної лінії, що сполучає

Пшемисль і Броди, знаходиться село Лопатіни, про яке я розповім примітну історію.

У своєму селі ...граф був вищий за будь-яку посадову інстанцію, яку знали і боялися селяни і євреї, вище за суддю в найближчому окружному містечку, вище за місцевого окружного начальника і

тих старших офіцерів, які щороку під час навчань командували військами...

У Лопатінах людям здавалося, що «граф» – не просто дворянський титул, а й назва дуже високої

посади. Дійсність же лише підтверджувала їх правоту. Адже граф Морстін завдяки своєму

безперечному впливу міг зменшити податки, звільнити від військової служби хворих синів деяких

євреїв, посприяти в проханні про помилування, полегшити долю невинного або дуже суворе

покарання засудженого, добитися для бідняків пільгового проїзду залізницею, справедливо

покарати жандармів, поліцейських і чиновників, котрі перевищують свої повноваження,

влаштувати до гімназії чекаючих вчительського місця, з унтер-офіцерів, що відслужили, зробити

продавців тютюнових лавок, листонош і телеграфістів, з синів бідних селян і євреїв, що вчаться, –

«стипендіатів».

...Якось, за кілька років до великої війни, яку називають світовою, графа Морстіна «таємно»

повідомили про те, що найближчим часом в Лопатінах і його околицях пройдуть імператорські

маневри. На декілька днів, на тиждень або довше, імператор зупиниться в його будинку...


КАРОЛІНА, з роману Й. Рота «Легенда про святого п’яницю»

Прокинувся Андреас дуже рано. Кароліна ще спала. За вікном щебетала якась самотня пташка.

Декілька хвилин, не більше, він лежав з розплющеними очима. Ці декілька хвилин він роздумував.

...Раптом він повернув голову і побачив праворуч від себе Кароліну. Чого він не бачив вчора при

зустрічі з нею, то відзначив зараз: вона постаріла; бліда, опухла, важко дихала, сплячи уранішнім

сном старіючих жінок. Андреас зрозумів, як змінився час, який пройшов повз нього. Зрозумів, як

змінився сам, і вирішив відразу встати, але Кароліну не будити, а піти так само раптово, або,

краще сказати, за волею долі... Він крадькома одягнувся і пішов, зробив крок в новий день, в один

із звичних вже нових днів.

...Розкладаючи перед собою свої напівстерті документи, Андреас пригадав, як багато років тому

одного чудового дня приїхав сюди, дізнавшись з оголошень в газеті, що у Франції потрібні

шахтарі. А він усе життя мріяв про дальні країни. І він працював на вугільних шахтах... І він

полюбив цю пані, а коли чоловік якось мало не забив її до смерті, він, Андреас, убив цю людину.

За що й відсидів два роки у в’язниці.

Цією жінкою і була Кароліна.

Все це Андреас передумав, розглядаючи свої вже не дійсні папери. А потім знову замовив перно,

оскільки був дуже нещасний.


ПОВІЯ ДЛЯ ШЕЙХА, з роману Й. Рота «Історія тисяча другої ночі»

Міцці Шінагль мало що розуміла з того, що відбувався в залі суду. Час від часу все здавалося їй

нешкідливим – ще нешкідливіше, ніж колись в школі.

Вона плакала, часто замовкала, у відчаї і збентеженні відповідала «Так!», коли прокурор

заманював її до чергової пастки, і відповідала «Ні!», коли захисник кидав її рятівний круг.


ПИХАТІСТЬ, ЛАСОЛЮБСТВО, АМБІЦІЇ, з статті В. Іткіна «Йозеф Рот. Направо і наліво»

Він був дивним письменником, цей Йозеф Рот... Про що б він не писав, в пам’яті залишається

одне: «Він був добрим малим, цей пан».

«Наліво і направо» – епічне полотно, уживаючись в яке, читач з висоти пташиного польоту

спостерігає за примарним світом, де в безуспішному пошуку виправдання свого існування, схожі

на мурах, копошаться люди – позбавлені минулого аристократи, нувориші і нацисти...

Простір роману – наскрізь умовний, пунктирний: це докладна топографічна карта, де люди –

хрестики, їх стосунки – стрілки, але в той же час вигострений журналістський стиль чи не весь час

створює відчуття повної присутності. Навіть не документального фільму, а саме присутності.

Мабуть, більшою мірою, ніж інші твори Рота, роман політично (або, швидше, агресивно

аполітично) заангажований, про що недвозначно свідчить уже заголовок.

...Будь-хто, хто бодай трохи стежить за політичною ситуацією в сучасній Росії, жахнеться: текст

Рота свідчить про повну ідентичність нинішньої Росії і Німеччини кінця 1920-х років. Судіть самі:

Микола Брандейс, головний герой роману – цинічний олігарх, який нажив первинний капітал на

шахрайських торгових операціях за часів Першої Світової. Він створює новий прошарок –

середній клас, – підпорядковує собі всю промисловість, весь бізнес і всі друкарські органи

Німеччини, примушуючи нацистських радикалів працювати в ліберальних єврейських органах

утіхи заради. Праві перетворюються на лівих, ліві перетворюються на правих, а люди, по суті, і не

люди, а маріонетки, рухомі ниточками пристрастей, – пихатості, ласолюбства та амбіцій.


ЧОМУ ІДІОТ, з рецензії Я. Кротова «Іов» Йозефа Рота»

Сюжет роману – навмисний повтор книги Іова. Бідний єврей, викладач Біблії, у нього троє синів,

старший – солдат, середній – комерсант, третій, – дурень буквально, ідіот, який не уміє говорити, і

донька-лолітка. Старший з насолодою стає козаком, середній втікає від армії до Америки і

перевозить туди родину (окрім ідіота), але і старший, і середній гинуть на війні. Донька

розпусничає і потрапляє до психіатричної лікарні.

Мати, дізнавшись про смерть середнього, вмирає. Молодшого із-за війни не встигають привезти

до Америки.

Мендель Зінгер (ім’я головного героя) перестає молитися. Пародійна сцена: до нього приходять

друзі, повторюючи слова утіхи друзів Іова. А далі ще цікавіше – його починають поважати саме за

те, що він має сміливість не дотримуватися тих обрядів, в яких був палкішим за всіх інших.

...Раптом з’являється багатий і красивий композитор-музикант, це його третій син, що видужав, і

Зінгер помирає уві сні від щастя.

...До речі, уставлено натяк, який не здається мені гармонійним: вагітна ідіотом дружина Зінгера

йшла з донькою повз церкву, і донька туди забігла, а дружина – за нею. Чи не через це ідіотом

народився, що увійшли до християнського храму? З іншого боку він став великим і добрим –

може, тому що увійшли до християнського храму?


ШАНС НА СЕНС, з розвідки В. Шпакова «Троянський кінь зі Сходу»

Як стверджував Кіплінг, Сходу і Заходу ніколи не зійтися. Проте сходитися вони вимушені,

оскільки інтерес тут взаємний, особливо в делікатній любовно-еротичній сфері. У них – гареми, у

нас – моногамія; у них – буйство пристрасті під незліченним одіянням, у нас – гордість і

зарозумілість за повної їх відсутності.

Ось персидський шах відвідує європейське місто Відень і бачить – що? Напіводягнених жінок на

великосвітському рауті, чиї оголені плечі привертають і одночасно неймовірно бентежать,

уявляючись якоюсь каверзою «шайтана»: жінка не може бути такою доступною! Проте гаряча

східна кров б’є в голову, графиню В. тут же кличуть на шахське ложе, а далі...

Далі і починається основний сюжет відомого роману Йозефа Рота «Казка 1002-ої ночі». В даному

випадку, проте, замість «східної» виявляється «західна» хитрість: шахові підсовують до ліжка

звичайну повію Міцці Шінагль, лише зовні схожу на графиню. Вона одержує в подарунок перли

божевільної вартості, роз’їжджає Європою, бере участь в аферах і безуспішно ганяється за своїм

коханцем бароном Тайтінгером (який, до речі, і влаштував історію алькова з шахом).

Такий ось Троянський кінь зі сходу, що визначив долі всіх основних персонажів роману.

...Втім, роман заявлений в анотації як «любовний», і це відчуття, звичайно ж, часом виявляється,

хай і в знівеченому вигляді. Воно не рятує, не долає нісенітницю, проте в царстві користолюбства

одних і байдужості інших – певною мірою виправдовує героїв, залишає їм бодай шанс на сенс.


АНАЛОГ ПІКУЛЯ, з кореспонденції «ВиРОТська казка» на webman.ru

Зрозуміло, що Йозеф Рот – не Гі де Мопассан. Ясно, що далеко йому і до Олександра Дюма. Але,

виявляється, Йозеф Рот – всього лише аналог Валентина Пікуля. Тому що Рот – це жалюгідні

потуги, а не література, тому що це псевдоісторичність і псевдостилізація замість чогось

справжнього і талановитого.

...Рот понад все схожий на героя власного роману – жалюгідного журналіста Лазіка, пронозливого

кар’єриста, позбавленого і натяку на дарування, автора напівсвітських дешевих романів в

недоладному оформленні.

...Ні колориту, ні свободи, ні їх опису чи аналізу, читач в «Казці» Рота не знайде. А знайде три з

гаком сотні сторінок соромітностей, вульгарностей і наївного белькотіння, ячого б не могла

розповісти жодна Шахерезада.


ЗЛИДАР-МАРНОТРАТНИК, з реквієму С. Цвейга «Йозеф Рот»

Ця дивовижна людина не загордилася від успіхів і не підпала під владу грошей. Він роздавав

гроші направо і наліво, знаючи, мабуть, що у нього їм не місце.

Він не обзавівся ні будинком, ні дахом, а мандрував з готелю до готелю, з міста до міста всього

лише з маленькою валізкою, та десятком добре вигострених олівців, та тридцятьма-сорока

аркушами паперу, розсованими по кишенях незмінного сірого пальто, – так він прожив життя

циганом, студентом...

Друг кожному другу, товариш кожному товаришеві, доброзичливий і привітний зі всіма, навіть з

чужими, він справді марнував своє серце і свій час, залишаючись – якщо запозичити вираз нашого

друга Ернста Вейса – «злиденним марнотратником».


ДОЖИВАВ В УБОГОСТІ, з статті «Рот Йозеф» на eleven.co.il

Ранні статті Рота відображають його соціалістичні симпатії; вони містять гостру критику

суспільного устрою Веймарської республіки і німецького мілітаризму.

...Як кореспондент «Франкфуртер цайтунг» відвідав Росію. Свої враження від поїздки виклав у

серії статей (17 частин), де радянська дійсність піддана критичній оцінці.

Відмовившись від ідеалів соціалізму, Рот звернувся до консерватизму християнсько-

гуманістичного спрямування.

...Залишок життя провів в злиднях, особливо після розлучення з психічно хворою дружиною. В

стані депресії зловживав алкоголем, убачаючи в цьому повільне самогубство. Помер в лікарні для

бідних і був похований за католицьким обрядом, хоча ця церемонія була оголошена «гаданою»

зважаючи на відсутність свідоцтв про його хрещення і конфірмацію.