Рот Йозеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РОТ Йозеф


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австрійський.

Письменник, журналіст. Класик австрійської літератури.

З міщанської родини.

Народився 2 вересня 1894 р. в м. Бродах Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Львівської області України).

Помер 27 травня 1939 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався у Віденському університеті (1914-1916).

Працював кореспондентом газет: віденської «Ноє таг» (1919-1920), німецької «Франкфуртер

цайтунг» (1925-1928),

Учасник Першої світової війни (1916-1918).

Як літератор дебютував в газеті «Арбайтерцайтунг» романом «Сплетена нитка» (1923).

Потім настала черга романів «Готель «Савой» (1924), «Бунт» (1924), «Ціппер і його батько», «теча

без кінця» (обидва – 1927), «Справа і зліва» (1929), «Йов» (1930), «Марш Радецького» (1932),

«Тарабас. Гість на цій землі» (1934), «Сповідь вбивці» (1936), «Помилкова вага» (1937), «Могила

капуцинів» (1938), «Історія тисяча другої ночі» (1939),

Перу Р. також належать есе «Євреї в мандрах» (1926), повість «Балада про Сто днів» (1936),

оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» (1939).

Оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» екранізував Е. Ольмі.

Емігрував до Франції (1933).

Що стосується особистого життя, то наш земляк не пам’ятав батька, який закінчив свої дні у

психіатричній лікарні; туди ж пізніше потрапила і дружина.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Цвейг, Е. Толлер, Е. Вейс та ін.


***

НЕМОЖЛИВО ЗБАГНУТИ

, з політичного кредо Й. Рота

Якщо примусити себе простодушно гадати, ніби нації в Європі живуть у чітко розділених між

собою регіонах, мов на шахівниці, то неможливо збагнути, чому такий великий народ просто

пущено в непам’ять і чому терени, які він посідає, не намагаються об’єднати, а знову і знову

роз’єднують. Українці, що живуть у Росії, в Польщі, в Чехословаччині, в Румунії, далебі,

заслужили свою власну державу, як і кожний з тих народів, які ними владарюють.

ТАЄМНІ МАНЕВРИ, з роману Й. Рота «Бюст імператора»

У колишній Східній Галіції, нині Польщі, далеко від єдиної залізничної лінії, що сполучає

Пшемисль і Броди, знаходиться село Лопатіни, про яке я розповім примітну історію.

У своєму селі ...граф був вищий за будь-яку посадову інстанцію, яку знали і боялися селяни і євреї, вище за суддю в найближчому окружному містечку, вище за місцевого окружного начальника і

тих старших офіцерів, які щороку під час навчань командували військами...

У Лопатінах людям здавалося, що «граф» – не просто дворянський титул, а й назва дуже високої

посади. Дійсність же лише підтверджувала їх правоту. Адже граф Морстін завдяки своєму

безперечному впливу міг зменшити податки, звільнити від військової служби хворих синів деяких

євреїв, посприяти в проханні про помилування, полегшити долю невинного або дуже суворе

покарання засудженого, добитися для бідняків пільгового проїзду залізницею, справедливо

покарати жандармів, поліцейських і чиновників, котрі перевищують свої повноваження,

влаштувати до гімназії чекаючих вчительського місця, з унтер-офіцерів, що відслужили, зробити

продавців тютюнових лавок, листонош і телеграфістів, з синів бідних селян і євреїв, що вчаться, –

«стипендіатів».

...Якось, за кілька років до великої війни, яку називають світовою, графа Морстіна «таємно»

повідомили про те, що найближчим часом в Лопатінах і його околицях пройдуть імператорські

маневри. На декілька днів, на тиждень або довше, імператор зупиниться в його будинку...


КАРОЛІНА, з роману Й. Рота «Легенда про святого п’яницю»

Прокинувся Андреас дуже рано. Кароліна ще спала. За вікном щебетала якась самотня пташка.

Декілька хвилин, не більше, він лежав з розплющеними очима. Ці декілька хвилин він роздумував.

...Раптом він повернув голову і побачив праворуч від себе Кароліну. Чого він не бачив вчора при

зустрічі з нею, то відзначив зараз: вона постаріла; бліда, опухла, важко дихала, сплячи уранішнім

сном старіючих жінок. Андреас зрозумів, як змінився час, який пройшов повз нього. Зрозумів, як

змінився сам, і вирішив відразу встати, але Кароліну не будити, а піти так само раптово, або,

краще сказати, за волею долі... Він крадькома одягнувся і пішов, зробив крок в новий день, в один

із звичних вже нових днів.

...Розкладаючи перед собою свої напівстерті документи, Андреас пригадав, як багато років тому

одного