Рот Йозеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
РОТ Йозеф
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: австрійський.
Письменник, журналіст. Класик австрійської літератури.
З міщанської родини.
Народився 2 вересня 1894 р. в м. Бродах Австро-Угорської імперії (нині – районний центр
Львівської області України).
Помер 27 травня 1939 р. в м. Парижі (Франція).
Навчався у Віденському університеті (1914-1916).
Працював кореспондентом газет: віденської «Ноє таг» (1919-1920), німецької «Франкфуртер
цайтунг» (1925-1928),
Учасник Першої світової війни (1916-1918).
Як літератор дебютував в газеті «Арбайтерцайтунг» романом «Сплетена нитка» (1923).
Потім настала черга романів «Готель «Савой» (1924), «Бунт» (1924), «Ціппер і його батько», «теча
без кінця» (обидва – 1927), «Справа і зліва» (1929), «Йов» (1930), «Марш Радецького» (1932),
«Тарабас. Гість на цій землі» (1934), «Сповідь вбивці» (1936), «Помилкова вага» (1937), «Могила
капуцинів» (1938), «Історія тисяча другої ночі» (1939),
Перу Р. також належать есе «Євреї в мандрах» (1926), повість «Балада про Сто днів» (1936),
оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» (1939).
Оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» екранізував Е. Ольмі.
Емігрував до Франції (1933).
Що стосується особистого життя, то наш земляк не пам’ятав батька, який закінчив свої дні у
психіатричній лікарні; туди ж пізніше потрапила і дружина.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Цвейг, Е. Толлер, Е. Вейс та ін.
***
НЕМОЖЛИВО ЗБАГНУТИ
, з політичного кредо Й. Рота
Якщо примусити себе простодушно гадати, ніби нації в Європі живуть у чітко розділених між
собою регіонах, мов на шахівниці, то неможливо збагнути, чому такий великий народ просто
пущено в непам’ять і чому терени, які він посідає, не намагаються об’єднати, а знову і знову
роз’єднують. Українці, що живуть у Росії, в Польщі, в Чехословаччині, в Румунії, далебі,
заслужили свою власну державу, як і кожний з тих народів, які ними владарюють.
ТАЄМНІ МАНЕВРИ, з роману Й. Рота «Бюст імператора»
У колишній Східній Галіції, нині Польщі, далеко від єдиної залізничної лінії, що сполучає
Пшемисль і Броди, знаходиться село Лопатіни, про яке я розповім примітну історію.
У своєму селі ...граф був вищий за будь-яку посадову інстанцію, яку знали і боялися селяни і євреї, вище за суддю в найближчому окружному містечку, вище за місцевого окружного начальника і
тих старших офіцерів, які щороку під час навчань командували військами...
У Лопатінах людям здавалося, що «граф» – не просто дворянський титул, а й назва дуже високої
посади. Дійсність же лише підтверджувала їх правоту. Адже граф Морстін завдяки своєму
безперечному впливу міг зменшити податки, звільнити від військової служби хворих синів деяких
євреїв, посприяти в проханні про помилування, полегшити долю невинного або дуже суворе
покарання засудженого, добитися для бідняків пільгового проїзду залізницею, справедливо
покарати жандармів, поліцейських і чиновників, котрі перевищують свої повноваження,
влаштувати до гімназії чекаючих вчительського місця, з унтер-офіцерів, що відслужили, зробити
продавців тютюнових лавок, листонош і телеграфістів, з синів бідних селян і євреїв, що вчаться, –
«стипендіатів».
...Якось, за кілька років до великої війни, яку називають світовою, графа Морстіна «таємно»
повідомили про те, що найближчим часом в Лопатінах і його околицях пройдуть імператорські
маневри. На декілька днів, на тиждень або довше, імператор зупиниться в його будинку...
КАРОЛІНА, з роману Й. Рота «Легенда про святого п’яницю»
Прокинувся Андреас дуже рано. Кароліна ще спала. За вікном щебетала якась самотня пташка.
Декілька хвилин, не більше, він лежав з розплющеними очима. Ці декілька хвилин він роздумував.
...Раптом він повернув голову і побачив праворуч від себе Кароліну. Чого він не бачив вчора при
зустрічі з нею, то відзначив зараз: вона постаріла; бліда, опухла, важко дихала, сплячи уранішнім
сном старіючих жінок. Андреас зрозумів, як змінився час, який пройшов повз нього. Зрозумів, як
змінився сам, і вирішив відразу встати, але Кароліну не будити, а піти так само раптово, або,
краще сказати, за волею долі... Він крадькома одягнувся і пішов, зробив крок в новий день, в один
із звичних вже нових днів.
...Розкладаючи перед собою свої напівстерті документи, Андреас пригадав, як багато років тому
одного
Последние комментарии
23 часов 17 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 15 часов назад
2 дней 4 часов назад
3 дней 11 часов назад
3 дней 21 часов назад
3 дней 22 часов назад