Нащинский Даниил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


НАЩИНСЬКИЙ Данило


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, проповідник. В чернецтві – Давид (1750).

З козацької родини.

Народився в 1721 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 5 (16) травня 1793 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на

Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Навчався в Київській духовній академії, Галицькому та Саксонському університетах.

Був учителем Київської духовної академії (1747-1755), настоятелем Слуцького Троїцького

монастиря (1755-1758), ректором Київської духовної академії (1758-1761), настоятелем

Гамаліївського Харлампієвого монастиря (1761-1769), архімандритом Глухівського

Петропавлівського монастиря (1769-1772), настоятелем Бизюкового монастиря Смоленської

єпархії (1772-1789).

Як літератор дебютував перекладом (разом з І. Корніусом) збірника творів Ф. Прокоповича, в який

увійшли: «Коротка повість про смерть Петра Великого», «Надгробні слова Петру Великому»,

«Надгробні панегіричні слова, сказані в день тезоіменитства Петра Великого», «Панегірик на

Полтавську перемогу», «Урочиста пісня в честь Полтавської перемоги», а також низка листів

(1743).

Уже через два роки Н. видає наступний збірник Ф. Прокоповича: «Апологія, або Захист віри»,

«Апологія, або Захист святих мощів Києво-Печерських», «Ода на подорож в Москву заради

коронації імператору Петру III», «Описання місцезнаходження Києва», «Напучувальна елегія

учню про дотримання непорочності життя», «Чернича елегія від імені сина до батька, який схиляв

його від чернечого життя на користь світського», «Лист до Михайла Молларда», «Вітальна

промова імператриці Ганні в зв’язку зі сходженням на престол», а також шість проповідей.

Перу нашого земляка належать оригінальні філософські доробки «Сто правил християнського

житія», «Ліки на нечистоту й хтивість плотську», и «Корисна настанова про Святе Письмо»

(1762), переклад книги «Золотий клейнод дітей Божих, тобто правдивий шлях до християнства»

(1766).

Н. мав непростий характер, що обумовило низку скандалів. Так, він свого часу забажав

перебудувати навчальний процес в Київської духовної академії, чим викликав зливу нарікань у

підлеглих, котрі ніяких змін не бажали. Аби поставити тих на місце, Н. значно скоротив кількість

продуктів, що їх учителі отримували з монастирів, загостривши конфлікт до останньої межі. В

результаті запеклої боротьби митрополит Київський відмінив нововведення, а їх ініціатора

звільнив з роботи (1759).

Конфлікт з єпархіальним керівництвом вилився в суд, який, втім, не призвів до серйозних

наслідків (1767).

Боровся наш невгамовний земляк і з єпископом Смоленським Гедеоном Вишневським, на якого

навіть написав доповідну записку в Синодальну контору (1780).

Врешті-решт Н. «із-за хвороби» відсторонили від церковних справ, і він переїхав жити до Києво-

Печерської лаври (1789).

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Г. Сковорода, Ф. Василевич-Баєвський, архієпископ

Левшин, С. Миславський, Г. Потьомкін та ін.


***

ВІРА Є СЕНС,

з пастирського кредо Д. Нащинського

Віра є сенс, що дається життю.

БУВ СЕРЕД КРАЩИХ, з розвідки В. Біднова «Школа й освіта в Україні»

На Лівобережній Україні, що як автономна країна з 1667 р. входила до складу Московської

держави, якийсь час, поки автономія зберігала свою силу, пишно розвивалася наша традиційна

культура.

Між школами головне місце належало Києво-Могилянській школі, що існувала на старих, так би

мовити, могилянських засадах. Митрополити київські зоставалися її патронами й найвищими

керівниками, дбали про її матеріальне та наукове становище.

З митрополитів того часу особливу увагу до школи виявив Рафаїл Заборовський; він поновив її

будинок, а в цілях підвищення рівня наукового посилав кращих студентів до німецьких

університетів для підготовки до професорської діяльності. Серед них були такі особи, як Симон

Тодорський, Георгій Щербацький, Давид Нащинський, Варлаам Лящевський та інші.


ВИРІЗНЯЛА ЖАДОБА ДО ЗНАНЬ, з статті В. Стадниченка «Шлях до Європи»

Кепсько вдягнені, голодні, але веселі студенти з «Могилянки», як свідчить рукопис, що

зберігається у фондах київської академічної бібліотеки, «відзначалися нестерпною жадобою знань,

енергійним прагненням до освіти й задля науки не зупинялися перед жодною небезпекою: з країни

православної й уже такої, що ввійшла до складу Московської держави, яка суворо оберігала свою

віру, вони вирушали до Польщі, до Парижа, до Венеції, до Рима, ставали уніатами, навіть

католиками, лишень би отримати … доступ до джерел знання, «віночок на голову і перстень на

руку». А потім, здійснивши свою потаємну мрію, покірно поверталися на батьківщину… й

посідали скромні місця викладачів у тій самій монастирській колегії, де були учнями».

Можна назвати десятки імен «могилянців», котрі успішно торували шлях до закордонних

навчальних студій. Випишемо лише окремі. У Віттенберзькому університеті вчилися майбутні

вчені й громадські діячі Мелетій Смотрицький та Теофан Прокопович, тут навчалися Давид

Нащинський і Сава Горголі з Ніжина, сини полкового обозного Ханенка. Ступінь доктора

медицини отримав у Лейдені випускник «Могилянки», уродженець села Чорногородки, що на

Київщині. Спочатку в Кільському, а потім у Лейденському університеті вчився син значкового

товариша Лубенського полку, випускник Київської академії Іван Полетика. В європейських

університетах і академіях навчалися майже всі майбутні професори «Могилянки»: Й. Кононович-

Горбацький, І. Гізель, Г. Євлевич, Л. Баранович, С. Полоцький, В. Ясинський, С. Яворський та

інші.


ЗНАЙШЛИ НЕВІДОМУ КАЗКУ, з наукового повідомлення О. Тарнавського

У 2002 р. в відділі рукописів НБУ ім. Вернадського ми знайшли студентський запис курсу етики

1755-1757 рр. префекта Давида Нащинського. Він був в одному зшитку разом із «Актами і

документами, котрі стосуються історії Київської Академії. Відділення II (1721-1795 рр.)». У

знайденому конспекті між сторінкою 63 і 64 містяться ще дві не пронумеровані сторінки. На них

невідомий студент записав казку. Саме цей текст і став предметом дослідження, результати якого

поверхово викладено в цій статті, і на підставі якого зараз готується монографія.

Казка називається «Про дрова» (De ligno). Її структура відповідає усім канонам казки як такої,

хронотоп – київський Поділ початку ХVІІІ ст. Зміст казки повний реаліями з життя киян того часу,

наприклад, дерев’яні будівлі на Подолі, Церква Пирогощі і таке ін. Також можна виділити

поширені в ті часи фольклорні мотиви, як-от: хвостаті біси, лиса гора, чарівний глечик.

Ще годі точно сказати, казка авторська чи народна. Ті факти, що ми навели, свідчать про

народність казки. Але й добре видно печатку автора: казку написано латиною, що вказує на автора

(авторів) і його академічний вишкіл; назва з формулою «Про щось» не народна, а радше

схоластична.

Щодо атрибуції казки ми можемо на цьому етапі сказати, що вона має коріння народне, але до нас

дійшла після авторської обробки. Автором може бути один або кілька студентів Академії.

З пантелику може збити те, що в казці йдеться про пожежу на Подолі. Така пожежа сталася

насправді в 1811 р. і є історичним фактом. Але рукопис із казкою датується 1755 -1757 роками.

Таку темпоральну невідповідність можна пояснити так званою касандрівською функцією

мистецтва. Кияни, що жили на Подолі, вже на початку XVIII ст., або як називає той час сама казка,

«за гетьмана Мазепи», усвідомлювали небезпеку того, що Поділ побудовано із дерева, що його

вулиці вузькі, закручені і хаотичні. Тому в казці виражено попередження про небезпеку і

прагнення якось цьому зарадити.


СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ ВІДПОВІДАЛА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ, з доповіді І. Преловської з

нагоди храмового свята апостола Івана Богослова

Організація академічної освіти у ХVІІ-ХVІІІ ст. Київська Академія, як осередок православної

освіти, в цілому відповідала європейським стандартам навчання. Основою навчання в ній була

система «7 вільних наук», яка включала в себе тривіум (граматика, риторика (поетика), діалектика) та квадрівіум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). У Кембриджі (Британія)

після вивчення тривіуму отримували ступінь бакалавра, а після опанування квадривіуму –

магістра. Ці ж самі предмети складали також курс навчання у польських академіях – Краківській,

Віленській, Замойській, Познанській тощо.

Організаційна структура Київської Академії також відповідала європейській. На чолі стояв ректор, який зосереджував управління всіма справами Академії. Після Амвросія Дубневича у ХVІІІ ст.

ректорами були Сильвестр Думницький (1737-1740), Сильвестр Кулябка (1740-1745), Сильвестр

Ляскаронський (1746-1751), Юрій Кониський (1751-1755), Манасія Максимович (1755-1758),

Давид Нащинський (1758-1761), Самуїл Миславський (1759-1768), Тарасій Вербицький (1768-

1774), Никодим Панкратьєв (1774-1775), Касіан Лехницький (1775-1784), Варлам Миславський

(1784-1791), Ієронім Блонський (1791-1795) і останній у ХVІІІ ст. ректор – Феофілакт Слонецький

(1795-1803). На поч. ХІХ ст. і до перетворення Київської Академії у 1817 р. в Київську семінарію,

її ректорами були Іриней Фальковський (1803-1804), Іакінф Лагановський (1804-1813) і останній

ректор Київської Академії – Іоасаф Мохов (1814-1817).


ІНШИЙ ЖИВЕ ЛИШЕ ПО СМЕРТІ, з повісті Г. Вовка «Мед з каменю»

Небавом з правого боку показалися готикоподібні куполи собору Петра і Павла, дзвіниці й церкви

над брамою монастиря.

– А хто тут за ігумена?

– Пам’ятаю, коли ще я співаком супроводжував блаженної пам’яті імператрицю Єлизавету

Петрівну на прощу до Києва, то настоятель його, забув який це, був допущений до її руки, і вона

дала йому чин архімандрита. А зараз там Давид Нащинський.

– Мо, що був у Київській академії за ректора?

– Той. Здібно вчився в чужих землях. Потім все воював з наставниками, які скаржилися владиці,

що він їх морить голодом.

...Ось покої архімандрита.

Давид Нащинський зустрів мандрівника (Сковороду Г. – авт.) як старого знайомого.

– Чув за вас, доміне. Одні називають вітром, інші юродивим, треті вічним спудеєм, мандрівним

дяком. І, напевно, з останніми я погоджуюся. Ліберія, фарбована порохом та сонцем, шкіряна тека,

яко в бурсака. Обличчя стомлене, ось-ось замиркуєте під вікном.

– Кожний під своєю зіркою. Одна світить яскраво, друга слабше.

– А все ж дарує тепло.

...Архімандрит зітхнув і сказав:

– Наші гріхи, і за них доведеться покутувати.

– А що, ваші постриженці знайшли тут обітовану гавань?

– Не знаю, доміне, але прошу Всевишнього на поміч. Давид схопився з місця і вийшов у другий

покій. За кілька хвилин повернувся, тримаючи товсту книгу.

– Ось познайомтеся, – і подав гостеві.