Богданович Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БОГДАНОВИЧ Іван Федорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, поет.

З дворянської родини. Син, Богданович М., – військовий історик; брат, Богданович Іп. – поет.

Народився в 1758 (1764?) р. в с. Переволочній Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині затоплено водами водосховища).

Помер 2 (14) квітня 1831 р. с. Басівці Сумського повіту Слобідсько-Української губернії

Російської імперії (нині – Роменський район Сумської області України).

Навчався в гімназії при Московському університеті.

Був записаний в Семеновський полк (1768). Вийшов у відставку (1781). Працював сумським горо-

довим (1784-1804), повітовим предводителем сумського дворянства (1811-1813).

Лауреат великої срібної медалі Вільного економічного товариства (1809).

Друкувався в журналах «Український вісник», «Російський вісник».

Як літератор дебютував трактатом «Про виховання юнацтва» (1807).

Потім настала черга наступних доробків: «Про кращий спосіб господарювання в різних

місцевостях Росії», вірші «Епітафія», «Слово похвальне царю Івану Васильовичу» (усі – 1809),

«Ти ремствуєш, Бахтін!», «Коли Феліцу ти оспівував богоподібну» (обидва – 1810), «Ода на 1813

рік» (1813).

Б. – автор статей «До видавців», «Письменник в суспільстві і в самотності» (обидві – 1818).

Приписується нашому землякові компілятивна «Граматика російська на користь поляків, зібрана з

різних російських граматик» (1809).

Цензурою була заборонена публікація твору «Про народну освіту» на тій підставі, що автор «не

зовсім розважливо та справедливо» відгукується про духовенство та говорить про зловживання

земського начальства й поміщиків (1816). Не побачило світу й «Послання до Мурзи-правдолюбця,

співака Феліци».

На одному з московських аукціонів книга «Слово похвальне царю Івану Васильовичу» продана за

$400 (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Карамзін, О. Шишков, О. Голіцин, Г. Державін, П.

Молчанов, І. Бахтін, Є. Дашкова, І. Вернет, Є. Станевич, В. Капніст, С. Глинка, В. Каразін, М.

Дашков, П. Бекетов та ін.

***

ПОРАХУЄМОСЯ СЛАВОЮ,

професійне кредо Ів. Богдановича

Шлях письменників завжди був для мене небезпечним. Я ніколи не шукав їх слави, і ніколи

шукати її не збираюся.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР, з книги Ів. Богдановича «Про виховання юнацтва»

Чи заважає загальному доброзвичайному національний характер? Він не тільки не спотворює, а й

власними рисами розуму і серця дає кожному ясне поняття про те, що відрізняє його від інших

народів.

ПЕРША СПРОБА, з статті А. Сманцера «Гуманізація педагогічного процесу в середній школі»

Демократичні і гуманістичні погляди М. В. Ломоносова стали основою для подальшого розвитку

ідей гуманізму в творах російських педагогів. Один з них Ів. Ф. Богданович, автор книги «Про

виховання юнацтва», обґрунтував необхідність не просто виховання, а саме національного

виховання.

Він дав багато корисних рад батькам і вихователям з питання виявлення і розвитку природних

схильностей дитини. Прихильник «гуманного виховання» він виступав проти строгості відносно

батьків і дітей.

Це була перша спроба гуманістичного підходу при навчанні і вихованні дітей.

ЦЕНЗУРА НЕ ПРОПУСТИЛА, з статті Н. Громової і В. Степанова «Богданович Іван

Федорович»

Літературою Ів. Богданович почав цікавитися рано; у зрілому віці він був власником великої

бібліотеки, яка, можливо, увібрала і бібліотеку Іп. Богдановича. Особливо тісних стосунків із

старшим братом молодший не підтримував і, мабуть, не був близько посвячений в його

письменницьку діяльність.

Свідоцтвом того, що до 1806 р. Б. ще не мав репутації письменника, служить умовчання про нього

в «Посланні до Привіти» (1807) Паліцина, котрий дає докладний перелік знайомих літераторів.

Ім’я Ів. Богдановича з’являється у пресі після смерті брата, коли до нього починають звертатися у

пошуках неопублікованих творів автора «Душеньки». Він надав свої спогади про брата М. М.

Карамзіну, який працював над статтею «Про Богдановича і його твори»; взяв активну участь в

підборі невідомих творів для здійснюваного П. П. Бекетовим видання двотомних «Творів»

Богдановича. Тут же з’явилася його епітафія братові.

Ще в 1790-х рр. Б. обговорював з братом і В. В. Капністом задум книги «Про виховання юнацтва»,

в якій виходив з уявлення про самобутність національного характеру. У міркуваннях про

виховання немовляти і підлітка простежується орієнтація на праці Дж. Локка, Ж. Бюффона, Ж.-Ж.

Руссо, не без використання компіляцій І. І. Бецького.

Далі Б. зупиняється на навчанні юнаків російської історії, літературі, необхідності освітніх

подорожей країною. Виступаючи за національні засади, проти культурної і літературної імітації,

письменник опинився ідейно близьким до шишковістів.

Твір знайшов схвалення у Є. Р. Дашкової і М. С. Мордвінова, які, звичайно, були

авторитетнішими для автора, ніж модні літератори, що «шукають лаврів на полях безплідних».

Книга отримала схвальний відгук в «Російському віснику».

З періодичних видань Б. майже виключно співробітничав в «Російському віснику», зважаючи як

на патріотичний напрям журналу, так і внаслідок давнього знайомства видавця з членами

«попівської академії» п. Паліцина.

Саме тут у відповідь на рецензію Глинки він надрукував «Лист до видавця», розвиваючи ідеї

справжнього «російського виховання», і написаний в тому ж дусі «Пам’ятник безстрашності і

любові до вітчизни росіян 16 століття».

З двох віршованих послань Б., що також з’явилися в «Російському віснику», одне звернене до І. І.

Бахтіна, інше – до Г. Р. Державіна, «різноманітністю» поезії якого він захоплюється. Друге

звернення до Державіна, «Послання до Мурзи-Правдолюба, співака Феліци», залишилося

неопублікованим.

Дещо пізніше Ів. Богданович знову звертається до теми суспільного виховання. 24 жовтня 1816 він

подав О. М. Голіцину твір «Про освіту народну». У анонімному відгуку цензурного характеру

наголошувалося, що автор в ньому «не зовсім розсудливо і справедливо» відгукується про

духівництво і зловживання поміщиків і земського начальства, зважаючи на що рецензент

пропонував деякі думки і вирази випустити або пом’якшити. Можливо, через це книга не

з’явилася у пресі...

НА ОСНОВІ НАРОДНОСТІ, з розвідки Н. Попової «Про передумови формування російської

системи виховання»

Карамзін М. М., Мартинов І. І. сприяли формуванню напряму, укоріненому у власне педагогічній

області завдяки праці Ів. Ф. Богдановича «Про виховання юнацтва», який першим запропонував

зв’язний круг питань виховання на основі народності. У передмові до своєї книги автор пояснив

мотиви її написання. Він хотів створити книгу, «яка б стала підставою національного виховання»,

оскільки не був задоволений наслідувальним характером виховання в дворянських сім’ях,

пансіонах, училищах Росії.

«Любов Батьківщини і бажання бути їй корисним – ось мої підстави». У дусі гуманізму Ів. Ф.

Богданович розробив конкретну програму виховання російського благородного юнацтва,

формування найвищих уявлень про поняття обов’язку, про любов до ближнього і до рідної землі,

її мови і переказів, про людську гідність.

ВІДВЕРТАВ РОСІЯН ВІД МАВПУВАННЯ, з розвідки В. Кравченка «Абетка для молодшого

брата»

В своїй книзі «Про виховання юнацтва» виданій в Москві в 1807 р., Іван Богданович обстоював

самобутність національного характеру кожної нації. Виступаючи за національні форми життя

проти культурного наслідування він у листі П. Бекетову зауважував, що він мав на меті

«відвертати від мавпування, яке обернуло багатьох з слов’яноросів на вельхів».

Ця книжка дістала схвальний відгук в журналі Сергія Глинки «Російський вісник» та у інших

тогочасних критиків і була б корисною і в наш час, коли б її перевидали.

НЕ ТРЕБА, епітафія Ів. Богдановича на смерть брата Іп. Богдановича

Не нужно надписьми могилу ту пестрить,

Где «Душенька», одна все может заменить.