Капнист Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КАПНІСТ Василь Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач, громадський та політичний діяч.

З поміщицької родини. Про батька, полковника Василя Петровича К., у народі склали пісню

«Везуть пана Капнистенка до царської неволі»; племінник, Капніст П., – письменник.

Народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Обухівці Миргородського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Велика Обухівка Миргородського району Полтавської області

України).

Помер 28 жовтня (10 листопада) 1823 р. в с. Кибинцях Полтавської губернії Російської імперії

(нині – Миргородський район Полтавської області України). Похований в родовому маєтку

Велика Обухівка. Надгробок прикрашає епітафія, заздалегідь написана власноруч: Капніст сей

глыбою покрылся;/Друг муз, друг родины он был;/Отраду в том лишь находил,/Что ей, как мог, служа, трудился,/И только здесь он опонил.

Навчався вдома та в школі Ізмайловського полку.

Служив капралом (1771), підпрапорщиком (1771), сержантом (1772) Ізмайловського полку, сержантом лейб-гвардії Преображенського полку (1773-1775), був директором імператорських

театрів (1799-1781), миргородським повітовим предводителем дворянства (1782), контролером

петербурзького Головного поштового правління (1782-1783), предводителем дворянства

Київської губернії (з 1785), настоятелем Свято-Троїцької церкви в м. Кагарлик (з 1800), генеральним суддею Полтавської губернії (з 1802), директором народних училищ (1802), заступником предводителя (маршалка) дворянства Полтавської губернії (1812-1817), предводителем (маршалком) дворянства Полтавської губернії (1817-1822), членом ради

Полтавського дівочого інституту (1820-1823).

Друкувався в журналах «Санкт-Петербурзький вісник», «Аоніди», «Співрозмовник», «Дзеркало

світу», «Московський журнал», «Нові щомісячні твори», «Трибуна Товариства любителів

російської словесності», «Читання для смаку», «Син Вітчизни», «Читання в «Розмові любителів

російського слова», «Трибуна Казанського товариства любителів вітчизняної словесності».

Як літератор дебютував окремим виданням оди, написаної французькою мовою, на честь

укладення Кючук-Кайнарджійського миру (1775), проте пізніше сам визнавав її художню

слабкість. Але вже черговий твір нашого земляка – «Сатири I» (1780) – викликав справжній фурор.

Причина останнього – езопівська критика К. низки відомих письменників-сучасників.

К. – автор «Оди на рабство» (1783), в якій сміливо засудив покріпачення України російським

царизмом, котрий зробив «з щасливих людей нещасних і зло із спільних благ» та закликав

Катерину II скасувати узаконене рабство.

Незадоволення Цензурного комітету викликав і переклад на початку 1780-х рр. однієї з комедій

Мольєра, названої К. «Уявний рогоносець» – її довелося переробляти.

Не повезло і наступному твору письменника комедії «Ябеда» (1793), яка зле висміювала

зловживання судової системи і яку І. Франко небезпідставно назвав зразком політичної сатири. На

те, аби п’єсу надрукувати, пішло майже п’ять (!) років. Та й то, на вимогу все тієї ж цензури, автору довелося знову «редагувати» свій доробок. Проте і на цьому лихі пригоди не закінчилися: за особистою вказівкою Павла I комедію зняли з театрального репертуару, а ще не розповсюджені

екземпляри книги вилучили з торгівельної мережі.

Перший збірник поезії «Твори Василя Капніста» вийшов у Петербурзі (1796). Другий – «Ліричні

твори» – в 1806 р. між іншим, строфу з вірша «Обухівка» процитував у поемі «Кавказький

бранець» М. Лермонтов.

Перу К. також належать комічна опера «Клоріда та Мілон» (1800), трагедії «Гіневра» та

«Антігона» та багато інших різнопланових творів. З середини 1790-х рр. письменник посилено

займається перекладацькою діяльністю, включаючи «Слово о полку Ігореве».

Наш земляк, не визначаючи авторитетів, ризикнув опублікувати пародію «Відповідь Рафаїла

співаку Феліци» на патріарха руської поезії Г. Державіна, чим викликав неабиякий гнів того.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Державін, батько та син Гоголі, Ф. Львов, І. Муравйов-

Апостол, В. Ломиковський, М. Гнідич, І. Котляревський, М. Лорер, Сергій та Матвій Муравйови-

Апостоли, П. Пестель та ін.

***

ТВОРИТИ ДОБРО, з життєвого кредо В. Капніста

Творити добро.

ТИХО ДЗИНЧУ, з творчого кредо В. Каніста

Я тиху песнь жужжать лишь смею:

Высокий страшен мне полет.