Кованько Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


КОВАНЬКО Іван Опанасович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З дворянської родини. Син, Олексій К., – китаєзнавець, автор першого перекладу іноземною

мовою частини роману «Сон в червоному теремі»; племінник; Кованько О., – фундатор

військового повітроплавання на теренах Російської імперії.

Народився 6 (17) січня 1773 (1774?) р. в м. Полтаві Новоросійської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 4 (16) грудня 1830 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Волковому цвинтарі.

Закінчив Петербурзьке гірниче училище (1793).

Працював шихтмейстером Липецького чавуноливарного заводу (1793-1795), управляючим

млинами й майстровими (1795-1798), наглядачем (1798-1799) Тамбовського галунового заводу,

маркшейдером петербурзької обер-колегії гірничих і монетних справ (1799-1802), надвірним

радником Монетного департаменту (1802), столоначальником департаменту Міністерства фінансів

(1802-1806), начальником відділення Гірничого департаменту (1806-1811), правителем канцелярії

(1811-1812), начальником другого відділу (1812-1825) Департаменту гірських та соляних справ.

Член (1802), почесний член (1823) Вільного товариства любителів словесності, наук та мистецтв.

Почесний член Московського товариства дослідників природи (1816).

Членом Будівельної комісії Олександрівського ливарного заводу в Петербурзі (1826).

Член Особливого комітету з розгляду проекту нового рекрутського уставу (1830).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Розмови любителів російського слова», «Звиток муз»,

«Приємне і корисне», «Добромисний», «Новини російської літератури», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував в журналі «Приємне і корисне» віршем «Тлінність» (1795).

Потім настала черга од і віршів «Картина крамоли французької», «Моя ніч, або Почуття

вдячності» (обидві – 1799), «Переналаштована ліра», «Бог», «Вірші Великому Співаку Великих»,

«Піраміда благодійникові», «Вжалений Ерот», «Гімн Амуру», «Акровірш», «Пісня» (усі – 1802),

«На поразку французів 5 и 6 листопада 1812 року…» (1812), «Пісня російського солдата», «На

смерть князя Італійського графа Суворова-Римнікського» (1816), «До альбому Софії Дмитривної

Пономарьової» (1819), байки «Вирок Лева молодому благородному Вовку» (1812).

К. також належать поезії «До бардів нащадків», «Вірші Великому Співаку Великих».

Наш земляк – автор перекладів «Радощів» Ф. Шіллера, «Мадригалу» Б. Гваріні, «Мадригалу

Платона, учня Сократа з «Анахарсіса»« Ж.-Ж. Бартелемі (усі – 1802).

Величезної популярності набула «Солдатська пісня» (1812), публікація якої в «Синові Вітчизни»

викликала урядовий тиск на журнал.

За життя наш земляк удостоївся поетичного компліменту від Г. Державіна.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Державін, П. Соболевський, С. Пономарьова, В.

Красовський, І. Второв, Д. Хвостов, М. Соймонов, О. Востоков, В. Любарський та ін.


***

СПІЛЬНЕ ЩАСТЯ

, з творчого кредо І. Кованька

Поетам наділені високим обдаруванням для спільного щастя.

МИ ВМІЄМО МСТИТИСЯ, з вірша І. Кованька «Хоч Москва в руках французів»

Хоть Москва в руках французов,

Это, право, не беда:

Наш фельдмаршал, князь Кутузов,

Их на смерть впустил туда!

Свету целому известно,

Как платили мы долги;

И теперь получат честно

За Москву платеж враги.

Побывать в столице – слава,

Но умеем мы отмщать:

Знает крепко то Варшава,

И Париж то будет знать!


ТОВАРИСЬКА ЛЮДИНА, зі спогадів М. Де-Пуле

Був він (Кованько І. – авт.) людиною дуже товариською, але, здається, найчастіше приймав своїх

земляків, малоросів, як наприклад Ковалевського, Любарського та ін.

Ні власної родини, ні товариства своїх друзів не соромився і давав повний простір своїй мові.

Мав ключ до всіх тодішніх новин, чуток і до сучасної, досить об’ємної, рукописної літератури.

ПОЕТ БІДНИЙ І НЕЩАСНИЙ, з книги В. Калугіна «Антологія військової пісні»

Одна з найпопулярніших солдатських пісень Вітчизняної війни 1812 року, які увійшли до

численних пісенників, як правило, без імені автора, – «Хоч Москва в руках французів». Хоча автор

її для спеціалістів – добре відомий. Ще в кінці XVIII століття Болотов назвав в своїх записках

молодого Івана Кованька