Кованько Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КОВАНЬКО Іван Опанасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет.
З дворянської родини. Син, Олексій К., – китаєзнавець, автор першого перекладу іноземною
мовою частини роману «Сон в червоному теремі»; племінник; Кованько О., – фундатор
військового повітроплавання на теренах Російської імперії.
Народився 6 (17) січня 1773 (1774?) р. в м. Полтаві Новоросійської губернії Російської імперії
(нині – адміністративний центр однойменної області України).
Помер 4 (16) грудня 1830 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований на Волковому цвинтарі.
Закінчив Петербурзьке гірниче училище (1793).
Працював шихтмейстером Липецького чавуноливарного заводу (1793-1795), управляючим
млинами й майстровими (1795-1798), наглядачем (1798-1799) Тамбовського галунового заводу,
маркшейдером петербурзької обер-колегії гірничих і монетних справ (1799-1802), надвірним
радником Монетного департаменту (1802), столоначальником департаменту Міністерства фінансів
(1802-1806), начальником відділення Гірничого департаменту (1806-1811), правителем канцелярії
(1811-1812), начальником другого відділу (1812-1825) Департаменту гірських та соляних справ.
Член (1802), почесний член (1823) Вільного товариства любителів словесності, наук та мистецтв.
Почесний член Московського товариства дослідників природи (1816).
Членом Будівельної комісії Олександрівського ливарного заводу в Петербурзі (1826).
Член Особливого комітету з розгляду проекту нового рекрутського уставу (1830).
Друкувався в журналах «Іппокрена», «Розмови любителів російського слова», «Звиток муз»,
«Приємне і корисне», «Добромисний», «Новини російської літератури», «Син Вітчизни».
Як літератор дебютував в журналі «Приємне і корисне» віршем «Тлінність» (1795).
Потім настала черга од і віршів «Картина крамоли французької», «Моя ніч, або Почуття
вдячності» (обидві – 1799), «Переналаштована ліра», «Бог», «Вірші Великому Співаку Великих»,
«Піраміда благодійникові», «Вжалений Ерот», «Гімн Амуру», «Акровірш», «Пісня» (усі – 1802),
«На поразку французів 5 и 6 листопада 1812 року…» (1812), «Пісня російського солдата», «На
смерть князя Італійського графа Суворова-Римнікського» (1816), «До альбому Софії Дмитривної
Пономарьової» (1819), байки «Вирок Лева молодому благородному Вовку» (1812).
К. також належать поезії «До бардів нащадків», «Вірші Великому Співаку Великих».
Наш земляк – автор перекладів «Радощів» Ф. Шіллера, «Мадригалу» Б. Гваріні, «Мадригалу
Платона, учня Сократа з «Анахарсіса»« Ж.-Ж. Бартелемі (усі – 1802).
Величезної популярності набула «Солдатська пісня» (1812), публікація якої в «Синові Вітчизни»
викликала урядовий тиск на журнал.
За життя наш земляк удостоївся поетичного компліменту від Г. Державіна.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Г. Державін, П. Соболевський, С. Пономарьова, В.
Красовський, І. Второв, Д. Хвостов, М. Соймонов, О. Востоков, В. Любарський та ін.
***
СПІЛЬНЕ ЩАСТЯ
, з творчого кредо І. Кованька
Поетам наділені високим обдаруванням для спільного щастя.
МИ ВМІЄМО МСТИТИСЯ, з вірша І. Кованька «Хоч Москва в руках французів»
Хоть Москва в руках французов,
Это, право, не беда:
Наш фельдмаршал, князь Кутузов,
Их на смерть впустил туда!
Свету целому известно,
Как платили мы долги;
И теперь получат честно
За Москву платеж враги.
Побывать в столице – слава,
Но умеем мы отмщать:
Знает крепко то Варшава,
И Париж то будет знать!
ТОВАРИСЬКА ЛЮДИНА, зі спогадів М. Де-Пуле
Був він (Кованько І. – авт.) людиною дуже товариською, але, здається, найчастіше приймав своїх
земляків, малоросів, як наприклад Ковалевського, Любарського та ін.
Ні власної родини, ні товариства своїх друзів не соромився і давав повний простір своїй мові.
Мав ключ до всіх тодішніх новин, чуток і до сучасної, досить об’ємної, рукописної літератури.
ПОЕТ БІДНИЙ І НЕЩАСНИЙ, з книги В. Калугіна «Антологія військової пісні»
Одна з найпопулярніших солдатських пісень Вітчизняної війни 1812 року, які увійшли до
численних пісенників, як правило, без імені автора, – «Хоч Москва в руках французів». Хоча автор
її для спеціалістів – добре відомий. Ще в кінці XVIII століття Болотов назвав в своїх записках
молодого Івана Кованька
Последние комментарии
1 час 1 минута назад
1 час 22 минут назад
1 час 47 минут назад
1 час 51 минут назад
11 часов 21 минут назад
11 часов 25 минут назад