Котляревский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Олександр Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, археолог, філолог, бібліограф, історик літератури. Псевдоніми – Скубенко, Чуприна.

З дворянської родини.

Народився 13 (25) вересня 1836 р. в м. Крюковському Посаді Кременчуцького повіту Полтавської

губернії Російської імперії (нині – в межах м. Кременчука Полтавської області України).

Помер 29 вересня (11 жовтня) 1881 р. в м. Пізі (Італія). Похований в м. Москві Російської імперії

(нині – столиця РФ).

Закінчив Полтавську гімназію (1846-1853), історико-філологічний факультет Московського

університету (1853-1857).

Працював викладачем Олескандринського сирітського кадетського корпусу (1857-1862),

секретарем Московського археологічного товариства, редактором «Археологічного вісника»,

(1862-1867), викладачем Дерптського університету (1867-1873), Київського університету св.

Володимира (1875-1881).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1875).

Голова Київського слов’янського товариства (1876-1878).

Голова Історичного товариства Нестора-літописця (1879-1881).

Друкувався в газеті «Московські відомості», журналах «Вітчизняні нотатки», «Праці

Московського археологічного товариства», «Московський огляд», «Бесіди Московського

товариства любителів російської словесності», «Філологічні нотатки», «Праці Київського

товариства Нестора-літописця», «Археологічний вісник».

Як літератор дебютував в газеті «Московські відомості» статтею» «Декілька слів про Ломоносова

з приводу сторіччя його граматики» (1855).

Потім настала черга розвідок «Погляд на прадавнє російське життя з огляду на лубочні народні

зображення», «З приводу праці Г. Данилевського про Основ’яненка» (обидві – 1856), «Два

питання російської історичної науки… з приводу видання російських народних пісень П. В.

Кирєєвського», «Перекази про російських богатирів» (обидві – 1857), «Народні оповідання Марка

Вовчка», «Історія російської словесності» (обидві – 1859), «Нові праці з російської старовини й

народності» (1861), «Чи були малоруси споконвічними жителями Полянської землі, чи прийшли з-

за Карпат в XIV столітті?», «Наука про російську старовину і народність за рік, що закінчується»,

«Старовина і народність за 1861 рік» (усі – 1862),

«Порівняно-історичне мовознавство в Росії» (1862-1863), «Шлейхерів нарис історії слов’янської

мови» (1862-1863), «Давня руська писемність. Спроба бібліографічного викладу історії її

вивчення» (1881).

Наш земляк – автор монографій «Слов’яни і Русь у найдавніших арабських письменників», «Про

поховальні звичаї слов’ян-язичників» (обидві – 1868), «Старожитні права балтійських слов’ян»,

«Матеріали для слов’янської історії і старожитностей: оповідь про Оттона Бамберзького», «Книга

про старожитності та історію поморських слов’ян в XII ст.» (усі – 1874), «Про вивчення

староруської писемності» (1879-1880), «Стародавня російська писемність: досвід бібліологічного

викладу історії її вивчення» (1881).

Уже після смерті вченого вийшло чотиритомне зібрання його творів (1889-1895). Всього його перу

належить понад 100 наукових доробків.

К. впродовж життя обстоював самобутність і самостійність української мови, відстоював думки

про Г. Квітку-Основ’яненка як творця нової української прози й засновника прозового стилю

української літературної мови, розвінчав теорію М. Погодіна про неавтохтонність українців.

З владою стосунки К. були складними. За «неправильні думки» його кидали до Петропавловської

фортеці (1862-1863), тримали під таємним наглядом (1863-1869), забороняли викладацьку

діяльність.

Серед друзів та близьких знайомих К. – П. Лавров, К. Бестужев-Рюмін, М. Максимович, М.

Костомаров, О. Потебня, М. Чернишевський, І. Прижов, О. Бодянський, Ф. Буслаєв, С. Єшевський,

О. Веселовський, І. Ягич, В. Кельсієв та ін.

***

ВНУТРІШНЯ ЕТНОГРАФІЧНА СПОРІДНЕНІСТЬ

, з творчого кредо О. Котляревського

Південноросійська основа пам’ятника вже не може підлягати сумніву. Народ, котрий співає

малоруські думи, є нащадком народу, який створив „Слово о полку», оскільки між цими творами

народної поезії відкривається не зовнішня, а внутрішня етнографічна спорідненість і

спадкоємність.

ЗВИЧАЇ ТВОРЯТЬСЯ І СИЛОЮ МОВИ, з «Творів» О. Котляревського

Двома джерелами – міфічним і побутовим – ще не пояснити походження всіх звичаїв: є