Кочубей Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КОЧУБЕЙ Віктор Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат, державний діяч. Перший міністр внутрішніх справ Російської імперії (1802).

З родини дворянської. Прадід, Кочубей В., – генеральний малоросійський суддя; дядько, Безбородько О., – «найсвітліший князь».

Народився 11 (22) листопада 1768 р. в с. Диканьці Полтавського повіту Полтавської губернії (нині

– районний центр Полтавської області України).

Помер 3 (15) червня 1834 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований в

петербурзькій Олександро-Невській лаврі.

Записаний у гвардію капралом (1876), закінчив закритий аристократичний пансіон (1784), Упсальський університет (1784-1786).

Був чиновником лондонської російської місії (1788-1790), посланником у Туреччині (1792-1797), віце-канцлером (1798-1801), керуючим Колегією іноземних справ (1801-1802), міністром

внутрішніх справ (1802-1807; 1819-1823), головою Державної ради і Комітету міністрів (1827-1834), державним канцлером внутрішніх справ Російської імперії (1834).

Почесний член Петербурзької академії наук (1818).

Як людина освічена і певною мірою гуманна, вважав кріпацтво великим злом, проте як державна

людина боявся потрясінь і не був схильним ослабляти існуючий порядок, що й дозволило йому

залишатися на владних вершинах за чотирьох монархів.

Відмінні риси, за оцінкою сучасників, – незвичайний розум і малоруська ухильність.

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Воронцов, Олександр I, О. Чарторийський, П.

Строганов, М. Сперанський, М. Новосильцев та ін.

***

МРІЯВ ПРО УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ НІЖИН

, з освітянського кредо В. Кочубея

Малоросія університетів не має, а Ніжин – місце вельми хороше для цієї благородної мети.

МІКРОСКОПІЧНІ ПОГЛЯДИ МЕНЕ НЕ ХВИЛЮЮТЬ, з життєвого кредо В. Кочубея

Хоч і народився я хохлом, я великорос, ніж хто інший...

Моє становище підносить мене над всякими дріб’язковими турботами. Я розглядаю проблеми

ваших губерній з погляду загальних інтересів всієї нашої держави. Мікроскопічні погляди мене не

хвилюють...

КОНТРАСИГНУВАВ КОЧУБЕЙ, з указу російського імператора «Про відпущення

поміщиками своїх селян на волю після укладання умови за обопільною згодою» від 20

лютого 1803 р.

...Знаходимо потрібним ухвалити наступне:

1) Якщо хто з поміщиків забажає відпустити придбаних чи родових селян своїх поодинці або і

цілим селищем на волю і разом з тим затвердити за ними ділянку землі а той цілу дачу, то, уклавши з ними угоду, яка за обопільної згоди визнається кращою, має подати її при проханні

через губернського дворянського предводителя до міністра внутрішніх справ для розгляду; і якщо

вийде від нас рішення бажанню його згідне: тоді надати ці угоди в Цивільну палату...

2) Такі умови, досягнуті поміщиком з його селянами і в кріпосні справи записані, зберігаються як

кріпосні зобов’язання свято і непорушно. По смерті поміщика законний його спадкоємець чи

спадкоємці вступає у всі обов’язки і має права, в цих умовах зазначені.

5) Дворові люди і селяни, які досі були відпущення ...на волю із зобов’язанням вибрати рід життя, можуть в покладений законами термін вступити в цей стан вільних землеробів, якщо придбають

собі землю у власність...

...На цій підставі Урядуючий сенат не забариться здійснити всі потрібні розпорядження.

Контрасигнував міністр внутрішніх справ граф Віктор Кочубей.

МИНУЛО ВСЕ, ТА НЕ ПРОПАЛО, вірш Т. Шевченка «Бували войни й військовії свари»

Бували войни й військовії свари:

Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї –

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало.

Остались шашелі: гризуть,

Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...

А од коріння тихо, любо

Зелен [і парості] ростуть.

І виростуть; і без сокири

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, – будяки

Та кропива – а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гній – і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А [ми] помолимося Богу

І небагатії, невбогі.

НЕ ТАМ ПОМЕР, з листа О. Пушкіна Н. Гончаровій від 3 серпня 1834 р.

Соромно, дружино. Ти на мене сердишся, не розбираючи, хто винен... Я так був збентежений, що

не знав, що й подумати. Лист твій заспокоїв мене, проте не втішив. Опис вашої подорожі до

Калуги, як не смішно, для мене зовсім не потішний. Що за бажання волочитися в погане повітове

містечко, щоб побачити поганих акторів, які погано грають стару, погану оперу? що за бажання

зупинятися в трактирі, ходити в гості до купецьких дочок, дивитися з сіромами губернський

феєрверк, коли в Петербурзі ти ніколи і не думаєш подивитися на Каратигіних і ніяким

феєрверком тебе в карету не заманиш. Просив я тебе Калугами не роз’їжджати, та, видно, вже у

тебе така натура. Про твої кокетливі стосунки з сусідом говорити мені нічого.

...Тітка вернулася з Царського Села і була у мене. Вона дуже мила; але Наталія Кирилівна

(Загряжська Н. – авт.) сильно їй набридла. Наталія Кирилівна сердиться на всіх, особливо на князя

Кочубея, навіщо він помер і тим засмутив її Машу (дружину Кочубея В. П., племінницю

Загряжської Н. – авт.).

ЛІДЕР «АНГЛІЙСЬКОЇ ПАРТІЇ», з статті Г. Мельничука «Здійснені та нездійснені мрії Віктора

Кочубея»

На початку 1791-1792 років, всупереч волі О. А. Безбородька, В. Кочубей здійснив поїздку до

Парижа, де слухав лекції Ж– Ф. Лагарпа (майбутнього вихователя Олександра I) і з цікавістю

спостерігав за бурхливим розвитком подій під час Французької революції.

З майбутнім імператором Кочубей зблизився після повернення до Росії і протягом тривалого часу

мав на майбутнього імператора значний вплив, якому багато в чому було зобов’язані «днів

Олександрових чудовий початок». Він був головою гуртка так званих молодих друзів імператора

Олександра I, куди входили ...блискучі, освічені аристократи, які в різний час побували в Англії; їхнє «англофільство» визначало реформаторські настрої у суспільстві в перші роки ХIХ століття.

За в’їдливим зауваженням сучасника, В. Кочубей «краще за інших знав склад парламенту, права

його членів, прочитав усіх англійських публіцистів і, як левеня байки Крилова, мав намір вчити

звірів вити гнізда».

...В. Кочубей входить до найближчого оточення Олександра I, і стає членом «Негласного

комітету», який за своєю суттю був неофіційним дорадчим органом у Російській імперії і активно

працював з 1801 по 1803 рік. На засіданнях обговорювалося багато урядових заходів, в тому числі

реформа Сенату, заснування міністерств; багато уваги приділялося розв’язанню селянського

питання.

Займаючись питаннями зовнішньої політики імперії, В. Кочубей вважав, що вона, згідно з

кращими заповітами XVIII століття, має «ґрунтуватися на користі держави, а не на пристрасті до

тієї або іншої держави» і вважав природним другом Російської імперії, насамперед, Англію.

Водночас Олександр I дедалі більше піддавався впливу Пруссії. Ці протиріччя у поглядах і

призвели до низки зіткнень з імператором...

Позиція, яку зайняв В. Кочубей як великий землевласник, була цілком обґрунтованою. Він був

прихильником збереження торгових відносин з Англією, і тому різко виступав проти умов

Тильзитського миру, котрий підпорядкував інтереси російської зовнішньої політики французькій.

Цілком закономірно, що В. Кочубей став лідером «англійської партії» і, фактично, главою

«громадянської опозиції» імператору.

Зустрічаючи протидію, В. Кочубей дедалі більше заглиблювався у нейтральні області державного

господарства, хоча ясно усвідомлював, що справжній успіх тут недосяжний без попередніх

широких адміністративних, соціальних і, частково, політичних реформ. Ймовірно, якоюсь мірою

цим пояснюється і його суворе ставлення до легальної світської опозиції – особливо до М. С.

Мордвінова – прихильника звільнення селян за викуп і без землі, єдиному із членів Верховного

карного суду, який відмовився 1826 року підписати смертний вирок декабристам.

СОРОЧИНСЬКИЙ ЯРМАРОК В МІНІАТЮРІ, з кореспонденції А. Довгошей «На бузковому

святі»

Кілька десятиліть поспіль у Диканьці відзначають свято Бузкового Гаю. Заклав його у 1822 році

Віктор Павлович Кочубей для тяжко хворої доньки – Ганни. Створювали диво природи чеські

садівники, спеціально запрошені для постійної роботи в садах і квітниках Кочубеєвого маєтку.

З тих пір чарiвливий куточок ботанiчної й iсторичної пам’ятки природи став улюбленим мiсцем

вiдпочинку та розваг багатьох полтавцiв.

Тут дуже гарно, але колись було ще краще: за Кочубеїв у цьому гаю росло близько ста сорока

видів бузку. Сьогодні залишилось лише два, не без допомоги місцевих мешканців, на подвір’ях

яких розливають п’янкий аромат значно вишуканіші рослини.

Свято пiснi було започатковане у Диканьці у 1947 році, у пору цвітіння бузку. А кілька рокiв тому

до селища приїжджали художнi колективи та майстри декоративно-ужиткового мистецтва з різних

районiв Полтавщини, i захід набув обласного значення.

Не могли полтавці оминути й кочубеївські дуби – чотири велети віком 600-800 років, висотою 20-22 метри, діаметром 150-180 см. За місцевою легендою біля них юна Мотря Кочубей зустрічалася

з гетьманом Мазепою.

Взагалі фестиваль «Свято Бузкового Гаю» дуже схожий на Сорочинський ярмарок – тільки в

мініатюрі.

РЕЦЕПТ ДІСТАВСЯ В СПАДОК, з замітки «У Диканці зберегли секрети паски Кочубея» на

інтернет-порталі selopoltavske.com.ua

Надія Губа, жителька с. Диканьки, знає рецепт старовинної паски, яку в чистий четвер випікали до

великоднього святкового столу родини Кочубеїв. Рецепт цієї паски Надії Іванівні дістався в спадок

від матері Олександри Мельник, яка служила кухаркою в останнього з роду поміщиків Віктора

Кочубея. Жили пани тоді біля Миколаївської церкви, мали двох доньок. У них працювала не лише

мати, а й бабуся (теж кухарювала) та дід Надії Іванівни (був лакеєм-дворецьким).

Славилися її смачна великодня випічка на всю Диканьку, багатьом рецепт передала. Знають його і

донька з онукою, які проживають зараз у Полтаві. Ось він:

1. Склянку молока закип’ятити і заварити 200 г борошна, постійно розмішуючи дерев’яною

ложкою.

2. У 1 склянці теплого молока розвести 100 г дріжджів і 200 г борошна, залишити на 10 хвилин.

3. З’єднати обидві маси, накрити і залишити на 2 години.

4. 20 жовтків, дрібку солі, 500 г цукру збити добіла.

5. Половину цієї маси влити в тісто і додати 500 г борошна. Гарно вимісити і залишити підходити

1 годину. 6. Через годину залити другу половину маси, додати 1 кг борошна і вимішувати, щоб

відставало від рук. Влити поступово розтоплений маргарин (400 г), знову вимісити і дати підійти, опустити і додати ваніль, розпарений ізюм (обваляти в борошні).

Форми обмазати маргарином та обсипати борошном. Вимісити тісто і розікласти в форми по

половині.

Духовку добре розігріти і поставити паски на 45 хвилин.