Гушалевич Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГУШАЛЕВИЧ Іван Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: галицько-російський.

Поет, драматург, лібретист, журналіст, видавець, педагог, священик, політичний діяч.

З селянської родини. Син, Гушалевич Є., – оперний співак.

Народився 4 грудня 1823 р. в с. Палашівці Заліщицького повіту Австро-Угорської імперії (нині –

Чортківський район Тернопільської області України).

Помер 2 червня 1903 р. в м. Лемберзі Австро-Угорської імперії (нині – м. Львів, адміністративний

центр однойменної області України). Похований на Личаківському цвинтарі.

Закінчив Бучацьку гімназію, Львівські духовну семінарію, богословський і філософський

факультети університету.

Висвячений на священика (1849).

Був редактором газети «Зоря Галицька» (1850-1853), парохом у селах Іванівці і Князівське (1855-1862), учителем львівської Академічної гімназії (1862-1889).

Депутат крайового Галицького сейму (1860-1870).

Депутат Державної Ради Австро-Угорщини (1866).

Делегат Собору руських учених (1848).

Член комісії з вироблення української юридичної термінології, складав шкільні підручники.

Організував громадськість для підписання протесту проти спроб польських урядників запровадити

польський алфавіт для українського письма.

Друкувався в часописах «Новини», «Дім і школа», «Бджола», «Галицька зоря».

Як літератор дебютував віршами (1841).

Потім настала черга поетичних збірок «До моєї батьківщини» (1848), «Квіти з Наддністрянські

левади» (1852), «Галицькі відгуки» (1881), «Поезія» (1879), поем «Добош» (1882), «Бранка», «Іван

Підкова» (1884); віршованих повістей «Гальшка Острозька», «Козацький похід до Молдавії»

(обидві – 1883),

Вірш Г. «Мир вам, браття» співався в Галичині як національний гімн українців; здобули неабияку

популярність і пісні на його слова «На полі, на полі пшениченька розцвілась», «Чого лози

похилились при тихій воді».

Перу Г. також належать п’єси «Підгоряни» (1879), «Омана очей», «Внесення жінки», «Сільські

пленіпотенти».

Творив пісні, оди, елегії, сонети, гімни, казки, балади, легенди, серед яких «Сон князя Лева»

(1852); написав лібрето до оперети М. Вербицького «Підгоряни» (1865).

Наш земляк – автор двох книг спогадів «З хатини до школи» і «Спогади старого – очевидця

життя 1848 року».

Опублікував текст «Слова про полк Ігорів» з примітками і передмовою, в якій доводив

достовірність пам’ятника.

М. Павлик присвятив Г. вірш «Батьку наш, соколе».

Що стосується особистого життя, то наш земляк дуже рано втратив батьків, які померли від тифу

(1835).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – М. Кропивницький, П. Любович, Б. Дідицький, І.

Озаркевич, Я. Головацький, Т. Леонтович, І. Лаврівський, Т. Рутковський, І. Вагилевич, М.

Вербицький та ін.


***

МИР ВАМ, БРАТТЯ,

з життєвого кредо І. Гушалевича

Мира з неба всі десь просим – чи багатий, чи бідняк.


ЛІТА МОЛОДІЇ, з вірша І. Гушалевича «Туга за юністю»

Літа мої молодії,

Де ж ви ся поділи?

Ой за вами золотії

Гадки улетіли!

Пішов би-м я вас шукати,

Лиш куди, не знаю,

А дорогу показати

Нікого не маю.

.................................

Вже не знайду вас ніколи!..

Ой хоть раз присніться,

Як давнійше, моїй доли

На хвильку верніться!

Бо я тужу, як голубка

За своїм миленьким,

Чекаючи, може, чутка

Прийде днем біленьким.

І чекаю, і чекаю

На тую годину,

Оченьками виглядаю

В далеку країну.

ТУГУ З СЕРЦЯ РОЗЖЕНИ, з вірша І. Гушалевича «До зорі»

Красна зоре, подивися

Ясним оком з висоти,

Ближче, нижче прихилися,

Тугу з серця розжени!

Засвітай ми, як світалась,

Коли-м в щастю моєм жив!

Мило, щиро все сіялась,

Ніж тя темний світ закрив.

Красна зоре, ти-сь все знала

Мій гаразд і клопіт всяк,

Хуткість, прудкість потішала,

Як дитину сонний зрак!

ВІРНИЙ ЦІСАРСЬКОМУ ТРОНОВІ, з кореспонденції С. Шаха «Національні гімни і Львів»

По кількох днях зголосився у владики Яхимовича молоденький священик о. Іван Гушалевич із

своїм пацифістським віршем, який зачинався:

«Мир Вам, браття, всім приносим,

Мир великий, мир святий,

Мира в Бога всі днесь

просим,

Чи великий, чи малий»,

а кінчився:

«Всі друг з другом

обнімімся

І як браття ся любім!»

Головна руська рада Гушалевичів вірш прийняла і в своїм органі «Галицька Зоря», якої перше

число за редакцією Павенцького вийшло 15 травня 1848 р., проголосила як галицький

національний гімн. І який інший гімн міг у революційнім році написати священик, що виступив з

рамени вірної цісарському тронові політичної організації, яка мала за ціль успокоювати маси, представляючи народові ідеал миру, згоди і взаємної любови?

Іван Гушалевич надав сам своєму віршеві також і мелодійний наспів, бо він був і музикальний.

Пісня «Мир Вам, браття» стала справді всенародною в Галичині і поза «Грицем» була вона

безперечно найпопулярнішою в другій половині 19 ст. в краю.

МОСКВОФІЛЬСТВО ВИКОРИСТАЛО Й ВИКИНУЛО, з розвідки І. Драбчука «Мир вам,

браття!»

Багато літ у Галичині національним гімном галицьких українців була пісня «Мир вам, браття» на

слова Івана Гушалевича. Майже п’ятдесят літ її радо тут виконували, поки на зміну не прийшла

пісня на слова Івана Франка «Не пора, не пора». Однак, якщо друга і до сьогодні залишається

відомою, то про давній гімн і його автора зараз знаємо досить мало.

Ще працюючи у Князівському часто дописував до часописів. Спочатку писав свої твори мовою,

близькою до народної, а пізніше «скотився» до язичія. З 1866 р. І. Гушалевич – активний

прихильник москвофільства.

...Любив І. Гушалевич музику. Ще у духовній семінарії під його керівництвом виник гурток, що

мав складати пісні під ноти. Тоді Гушалевич написав пісні «Где есть руська вітчизна», «Щасть нам

Боже» та «Мир вам, браття». Остання стала дуже популярною під час революційних подій 1848

року і, здається, навіть вийшла за межі Галичини. Співали її залюбки, а сам текст роздавали в

Празі на словацькому з’їзді, а потім галичани виконували її у дружньому колі братів-слов’ян.

Наприкінці 1848 року пісню-гімн «Мир вам, браття» з музикою П. Любовича, диригента хору

перемишльської кафедри, було виконано перед постановкою у Перемишлі п’єси І. Озаркевича «На

милованє нема силованя».

Треба зазначити, що й деякі інші вірші І. Гушалевича відзначилися мелодійністю, а тому

композитори складали до них музику. До таких належать «Дзвени, дзвени, мій торбане», «Красна

зоре, подивися», «Ми в луг підем всі з косами» та деякі інші.

На схилі літ через свої москвофільські погляди, він зазнавав критики з боку національно

налаштованих краян, а з часом його ім’я взагалі забулось. ...Іван Франко, який критично оцінив

творчість о. Гушалевича, писав, що він був здібним і талановитим чоловіком, якого використало і

викинуло наше москвофільство.

РОЗІЙШЛАСЯ ШИРОКО, з оцінки пісні І. Гушалевича «Мир вам, браття!» сучасниками

У ній поет взивав до любові, щоби всі разом подали собі руки і йшли до мети. ...Справді, коли б та

пісня не була так відповідна нашій натурі, була би, певно, в народі не прийнялася і не розійшлася

так широко.

ПОГАНЕНЬКИЙ ВІРШОРОБ, з дослідження М. Возняка «Як пробудилося українське народне

життя в Галичині за Австрії»

Українська Головна Рада зав’язалася 2 травня, коли польська Рада Народова, зав’язана ще 15

квітня, покрила цілою сіттю своїх організацій Галичину з очевидною шкодою для українського

народу. Тим часом надійшов і закон про конституцію за 25 квітня, який позволяв збиратися всім

мешканцям краю...

Не від речі буде тут згадати, що згадані уродини відсвяткувала й львівська духовна семінарія в

присутності представників духовної влади, єпископа Яхимовича, визначніших урядників губернії

та всіх університетських професорів. Це свято замітне тим, що тоді перший раз відспівав

семінарійний хор уповні безідейну й наскрізь назадницьку пісню з початком: «Мир вам, браття, всім приносим». Як ця пісня стала відтоді національним гімном рутенців і москвофілів, так її

автор Іван Гушалевич, досить поганенький віршороб без більшого поетичного хисту, став героєм

дня й національним поетом галицької рутенії.


ОБМАН ОЧЕЙ, з заміток В. Кельсієва «Галичина і Молдавія»

У неділю я був востаннє в російському театрі – не знаю, чи вдасться його ще раз побачити...

Давали «Обман очей»... І. Гушалевича. Музика Івана Андрійовича Лавровського. І автор, і

композитор обоє галичани і обоє священики.

П’єса непогана, а музика навіть дуже хороша – чому б не дати у нас цю п’єсу? Дія на тому

крутиться, що солдатові в битві оочі запорошило, він нічого не бачить. За ним доглядає

молоденька Феня, яка закохалася в нього, а він в неї, хоча жодного разу не бачив... Феня молиться

про його зцілення, йде до чудотворної ікони на поклоніння, дістає ліки, виліковує йому очі – він

знімає пов’язку і ...кидається не до неї, а до її подруги, яка гарніша за її.

На сцені це виходить непогано, і є две-три ролі, якими жоден актор не погербує. ...Добре вчиняє

тутешнє духовенство, що так старанно стежить за музичною освітою свого краю.


УНІАТСЬКІ СВЯЩЕНИКИ-ПИСЬМЕННИКИ, з статті О. Шайжина «Вічна» Галичина»

У мене не викликає заперечень негативна оцінка історичної ролі ієрархів греко-католицької

церкви в новітній історії України. Проте це не підстава для прямолінійних висновків щодо унії як

такої і ролі уніатського духівництва у віддаленіші часи.

Відкриємо книгу, що вийшла незадовго до революції, відомого етнографа і бібліографа Федора

Арістова «Карпаторуські письменники», присвячену галицьким і закарпатським русофілам. До

чималого здивування упередженого читача, багато хто з них був уніатським священиком:

будитель підкарпатських русинів пряшівський канонік Олександр Васильович Духнович,

видатний етнограф, член «Руської Трійці» Яків Федорович Головацький (із-за своєї участі в

альманасі «Русалка Дністрова» довгий час не міг одержати сан), редактор журналу «Зірка

Галицька» Іван Миколайович Гушалевич і багато інших.

Погодьтеся, масове москвофільство греко-католицьких священиків середини XIX століття не

укладається в теорію унії як польсько-католицької антиросійської змови. Судити греко-католиків

слід в історичному контексті, що дає нам складнішу, зате цікаву і повчальну картину.


НЕ ШЕВЧЕНКО, з розвідки М. Ульянова «Галіційська школа»

Уперше термін «український» вжив імператор Франц Йосип у своєму листі від 5 червня 1912 р. до

парламентського русинського клубу у Відні. Але ремствування, які піднялися, особливо в

польських колах, змусили барона Гейнольда, міністра внутрішніх справ, виступити з

роз’ясненням, згідно якому термін цей використано випадково в результаті редакційного

недогляду. Після цього офіційні віденські кола утримувалися від повторення подібного досвіду.

Лише у глухій Буковині, звідки новини не проникали до широкого світу, впровадили, приблизно з

1911 р., звичай вимагати від російських богословів, що кінчали семінарію, письмового

зобов’язання: «Заявляю, що відрікаюся від російської народності, що відтепер не називатиму себе

росіянином, лише українцем і тільки українцем». Священикам, котрі не підписали такого

документа, не давали парафії.

...З усіх частин старої київської держави, Галицьке князівство раніше і міцніше за інших підпало

під іноземну владу і добрих 500 років перебувало під Польщею. ...Його колонізували німецькі, мадярські, польські й інші ...вихідці. ...Відтоді в жилах галичан тече немало чужої крові.

До расових відмінностей належить додати відмінності релігійні. Галіція першою... відступила від

православ’я і прийняла Унію.

Нарешті, мова її зовсім не та, що в Наддніпрянщині. ...Це не важко встановити, поклавши книги

Квітки-Основ’яненки, Шевченка, Марка Вовчка поряд з творами Вагилевича, Гушалевича, Івана

Франка й інших галіцийських письменників. До останньої чверті XIX століття, ні галіцийська

література в Україні, ні українська в Галіції не були відомі. Взаємне ознайомлення почалося після

того, як виник панукраїнський рух. Лише тоді в Галіції стали популяризувати Шевченка, а на

Україні русинських авторів.