Крамаренков Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КРАМАРЕНКОВ Василь Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач.

З родини священика.

Народився в 1732 р. в м. Сумах Слобідсько-Української губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер між серединою 1799 р. та квітнем 1801 р.

Навчався в Петербурзькій академічній гімназії (1750-1755), Петербурзькому академічному

університеті (з 1755).

Був копіювальником Сумської полкової канцелярії (1742), перекладачем при Російській академії

наук (1760-1765), протоколістом (1765-1766), секретарем (з 1766) першого департаменту Сенату,

секретарем при статс-секретареві С. Козьміні (1773-1778), обер-секретарем третього департаменту

Сенату (з 1778), головою Цивільної палати Харківського намісництва (1785-1793), повітовим

предводителем сумського дворянства (1793-1798), іркутським віце-губернатором (1798-1799).

Друкувався в журналах «Працелюбна бджола», «Праці Вільного економічного товариства».

Як літератор дебютував перекладом «Байки про Фаетона» Овідія (1759).

Потім були переклади «Описання властивостей та якості земель, які знаходяться в Інгерманландії»

Вульфа (1765-1768), «Змова Катілини» та «Югуртинська війна» Салюстія (1769), «Про розум

законів» Ш. Монтеск’є, «Дозвіл Розуму законів» Ж.-Д. д’Аламбера (обидві – в одному виданні).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Ломоносов (саме до нашого земляка після смерті

Михайла Васильовича звернулася вдова, аби допоміг розібратися в паперах покійного), О.

Сумароков, О. В’яземський, В. і С. Наришкіни, С. Глібов, І. Дмитрієвський, Г. Козицький, К.

Кіндратович, М. Мотоніс, Є. Сумарокова, В. Тредіаковський, Р. Воронцов та ін.

***

ЦІНУВАТИ ЧУЖЕ

, з творчого кредо В. Крамаренкова

Цінувати написане іншими більше, ніж власне.

ШПАГА ЗА ГАРНЕ НАВЧАННЯ, з статті «М. В. Ломоносов» на www3.spbu.ru

Особливу увагу приділяв Ломоносов студентам, котрі відзначалися старанністю до навчення.

Велике значення надавалося шпазі як засобу заохочення. Наявність шпаги на боці було символом,

по-перше, дорослості, а по-друге, високого соціального становища, приналежності до дворянства.

Можна уявити, що відчували у такому разі солдатські й селянські діти.

...27 травня 1757 р. академічні студенти Василь Крамаренков, Олексій Разумов, Іван Шишкарьов,

Ілля Абрамов, Семен Введенський, Олексій Полєнов, Самсон Волков, Іван Приткий, Олександр

Леонтєв в поданому донесенні просили про те, щоб «для заохочення їх до наук дати б їм шпаги».

Ломоносов зажадав у Канцелярії довідку про успішність прохачів. З Канцелярії відповіли, що

«Шишкарьов, Приткий і Леонтьєв до наук не старанні». І Ломоносов розпорядився «Шишкарьову,

Приткому і Леонтьєву шпаг не давати, а іншим шести студентам, а саме Крамаренкову, Разумову,

Абрамову, Введенському, Полєнову, Волкову шпаги дати».

ПРО ЗАСНУВАННЯ В МАЛОРОСІЇ ТРЬОХ НАМІСНИЦТВ, офіційне проголошення указу

Катерини II

В іменному Її Імператорської Величності указі, даному Сенатові минулого вересня 16 дня, за

власноручним Її Величності підписом, вказано:

Милостиво наказуємо Нашому генералові-фельдмаршалу і Малоросійському губернаторові, графу

Румянцеву-Задунайському, в листопаду цього року, виконати, відповідно до Наших установ від 7

листопада, 1775 року в Київському намісництві [реформування], щоб складалося воно з

одинадцяти повітів, а саме: Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського,

Пирятинського, Лубенського, Миргородського, Хорольського, Голтвянського, Городиського і

Золотоношського; внаслідок чого містечка, іменами яких названо повіти перейменувати в міста, а,

втім, право на визначення кордонів цього намісництва… надаємо на розсуд Наших генералів-

губернаторів і виконуючих ці обов’язки, про що… подати в Сенат Наш відомості.

А… двома Найвищими указами від того ж числа, Її Імператорська Величність бажає наказати

йому, графові Петрові Олександровичу Румянцеву-Задунайському, відкрити в грудні місяці цього

року Чернігівське намісництво, складене з одинадцяти повітів, а саме: Чернігівського,

Городницького, Березинського, Борзенського, Ніжинського, Прилуцького, Глинського,

Роменського, Лохвицького, Гадяцького і Зінківського.

У січні місяці, майбутнього 1782 року, відкрити так само в Малоросії третє Новгород-Сіверське

намісництво у складі одинадцяти повітів, а саме: Новгород-Сіверського, Стародубського,

Погарського, Мглинського, Глухівського, Доролевецького, Коропського, Сосницького,

Конотопського, Новомеського і Суразького.

Засвідчуємо:

Обер-секретар Василь Крамаренков,

Секретар Карл Северин,

Канцелярист Федір Сушков.

У ТЕКСТ БЕЗЦЕРЕМОННО ВТРУЧАЛИСЯ, з монографії Н. Плавинської «Як перекладали

Монтеск’є в Росії»

Відповідь на запитання, коли і хто перекладав Монтеск’є в Росії, в принципі отримане, особливо

стосовно до XVIII ст., хоча напевно стверджувати, що ця відповідь вичерпна, не можна.

…Спробуємо почасти заповнити цю лакуну, проаналізувавши три найбільш цікавих, на наш

погляд, видання.

…Доля трактату «Про дух законів». …Перекладений з французької Василем Крамаренковим. У

том перший ввійшли «Попередження» і «Передмова» Монтеск’є, «Дозвіл Розуму законів»

Д’Аламбера і 12 з 31 книги трактату.

У 1801 р. вийшло «друге тиснення» того ж першого тому, але наступні, за невідомих причин, так

ніколи і не побачили світу.

…Порівняння видань Крамаренкова і Язикова з французьким оригіналом свідчить про цілу низку

істотних вилучень і «корегування» авторського тексту. Відразу зазначимо, що найбільшому

втручанню піддалися ті розділи, в яких мова йшла про Росію і росіян.

Так, наприклад, з обох перекладів зникла маленька 26 глава XII книги «Про дух законів» («Про те,

що монарх повинен бути доступним»), яка містила цитату з твору Джона Перрі «Нинішнє

становище Великоросії»: «Цар Петро видав новий указ, згідно з яким подавати скарги царю

дозволяється лише після того, як уже будуть подані дві скарги його чиновникам. І лише у випадку

відмови в правосудді можна подати третю; однак того, чия скарга виявиться необґрунтованою,

страчують. З того часу ніхто до царя зі скаргами не звертався».

Для того, аби вилучити рядки, котрі свідчать про дикість петровських законів, з тексту Монтеск’є

не тільки викинули всю 26-у главу, а й… перенумерувати всі наступні.

…З 12 глави XII книги обидва перекладачі викинули абзац, у якому говорилося про надмірну

жорстокість розправи, вчиненої імператрицею Ганною Іванівною над князями Довгорукими,

котрих звинуватили в образі Її Величності.

…Якщо порівнювати обидва переклади не тільки з оригіналом, а й між собою, то можна помітити,

що Язиков охочіше, ніж Крамаренков, вдавався до купюр. У ряді випадків, там, де останній

дозволяв собі хіба що «пом’якшити» різкість суджень Монтеск’є майже непомітним втручанням у

текст, перший без коливань викидав цілі абзаци.

…Ще один приклад. «В Московії, де злодіїв і вбивць карають однаково, грабунок завжди

супроводжується вбивством», – писав Монтеск’є. Цей важливий фрагмент Крамаренков зберіг,

незважаючи на те, що згадування про Московію з нього зникло і мова йде про деяких невизначені

«землі», …тоді як з перекладу Язикова абзац вилучено повністю.

…Найбільш цікавий приклад втручання перекладача в текст Монтеск’є зустрічається в 2 главі XIV

книги «Про дух законів». Міркуючи про відмінності людей, що живуть у різних кліматичних

умовах, автор трактату доводив, що мешканці північних країн в силу суворості клімату більш

грубі по своїй натурі, ніж жителі півдня, а тому вони набагато менше сприйнятливі до насолоди чи

відчуття болю. «Щоб розбудити в московіті чутливість, з нього треба здерти шкіру», –

стверджував Монтеск’є.

Мабуть, ця думка вразила Язикова, і він не захотів просто зробити купюру в цьому місці, як

неодноразово робив у багатьох інших місцях. Проте й зберегти в незмінному вигляді прямолінійне

звинувачення росіян в особливій фізичній і моральній загрубілості не бажав. Тому в перекладі

Язикова «московіт» перетворився на «лапландця»…

Як бачимо, всякий раз, коли «Московія» чи «московіти» згадуються в негативному ключі,

російські перекладачі безцеремонно втручаються в текст Монтеск’є... Однак цього не

спостерігається там, де Московія вписується в позитивний чи, принаймні, нейтральний контекст.

ПОРІВНЯЙТЕ З ПЕРЕКЛАДОМ КРАМАРЕНКОВА, з статті В. Виноградова «Історія слів»

Процеси формування абстрактних значень слів, які разом з тим служать позначеннями конкретно-

побутових предметів, недостатньо вивчені. Вони різні в різні періоди розвитку мови. Самі

принципи аналогічних відповідностей, що встановлюються суспільною свідомістю між різними

сферами дійсності, неоднорідні. Особливо велика в течії і розвитку цих процесів роль мови

художньої літератури.

Слово «пружина» означає: 1) пряме, конкретне: «зігнута спіраллю пружна сталева смуга,

використовувана як джерело механічної сили, як пристосування для ослаблення ударів, поштовхів

тощо»; 2) переносне, книжне: «рушійна сила в якій-небудь справі, процесі; знаряддя, допоміжний

засіб, причина».

...Відвернуте переносне значення «Діюча сила, основна причина» утворюється в слові «пружина»

в другій половині XVIII в. на основі цього технічного значення, не без впливу французького

ressort. Показові такі ілюстрації. У перекладі «Досвіду про людину» Попа (переклад Євг.

Болховітінова): «Самолюбність – пружина всіх наших дій».

Відповідні французькі образи можна знайти у Монтеск’є в «De l’esprit des lois»: «Еn un mot,

l’honneur est dans la republique, quoique la vertu politique en soit le ressort, la vertu politique est dans la monarchie, quoique l’honneur en soit le ressort». Порівняйте у перекладі Василя Крамаренкова:

«Одним словом, честь перебувати в загальнонародній державі, оскільки пружина її є політична

чеснота; так рівно і політична чеснота перебувати в самодержавній державі, оскільки пружину

його честь складає».

ВАРТО ПЕРЕВИДАТИ, з статті Р. Шмаракова «Століття перекладу»

Римська буколіка заслуговувала б окремої збірки російською мовою. Між тим Кальпурній

перекладений уривчасто (з семи еклог – II і III в антології Голосовкера), Немесіан тощо. Крім того,

є до чотирьох десятків перекладів окремих вергилієвських еклог, які в масі не перевидавалися з

часів Рубана, Толмачова і Воєйкова.

Саллюстій існує в двох перекладах: нудному – В. О. Горенштейна і неприємно-жвавому – С. П.

Маркіша. Для користі майбутніх перекладачів, які почнуть нарешті перекладати стиль, варто було

б перевидати версії В. Крамаренкова (1759) і М. Озерецковського (1809).