Радченко Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

РАДЧЕНКО Іван Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч. Фундатор торф’яної промисловості Російської імперії і СРСР.

З міщанської родини. Батько, Радченко І., – власник лісопилки; син, Радченко О., – інженер-

механік (загинув на фронті – 1942).

Народився 10 (22) жовтня 1874 р. в м. Конотопі Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Сумської області України).

Загинув 1 травня 1942 р. в Соль-Ілецькому концтаборі Оренбурзької області СРСР (нині –

районний центр Оренбурзької області РФ).

Навчався в Конотопському міському реальному училищі.

Працював учнем на лісопильному заводі і прикажчиком лісорозробок (1890-1897), торфмейстером

на будівництві торфоелектростанції Богородському повіті Московської губернії (1912-1917),

головою Богородської повітової Ради (1917), заступником голови ВРНХ РРФСР (1918-1931),

заступником наркома зовнішньої торгівлі РРФСР (1921-1922), заступником начальника

будівництва «Середволгобуд» (1932-1934), начальник управління «Торфозаводбуд» (1934-1937).

Фундатор науково-дослідного інституту «Інсторф» (1926).

Член колегії Наркомзовнішторгу, заступник наркома, голова Цукротресту (1921-1922).

Член Президії і заступник голови ВРНХ РРФСР, член Ради ВРНХ СРСР (1923-1931).

Спеціалізувався з ролі торфу в енергетичному балансі Європейської частини СРСР

З владою, якого б кольору вона не була, порозуміння не знаходив. Уперше заарештований за

революційну діяльність і засланий до Сибіру (1902).

Удруге заарештований за звинуваченням в участі в «антирадянській організації правих» і

засуджений до 25 років ув’язнення (1937). За офіційною інформацією, помер, відбуваючи

покарання в Соль-Ілецькому концтаборі.

Посмертно реабілітований (1954).

Була репресована (вислана до м. Володимира) і дружина Р.

Ім’я нашого земляка носять Всеросійський науково-дослідний інститут торф’яної промисловості;

селище міського типу в Конаківському районі Тверської області РФ (1964); тут також діє науковий

центр «Радченко-торф» з дослідним машинобудівним заводом; тут розташований єдиний у світі

музей торфу, біля якого встановлено бюст Р.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Кржижанівський, О. Вінтер, В. Кірпічніков, Р. Классон,

В. Старков, Г. Красін, І. Губкін, М. Сільвін, К. Августинас, М. Карпов, В. Доктуровський та ін.

***

БЕЗ ПЛЯМ,

з життєвого кредо І. Радченка

Життя не має бути заплямованим жодною очорняючою смугою.

ДОБРОМИСНИЙ НАПІВКУПЕЦЬ, з автобіографії І. Радченка

Батьки мої походили з середовища напівкупецького-напівкозацького. Батько мав невелику

лісопилку, мати займалася домашнім господарством.

Жили бідно, родина була по-старому релігійна і добромисна.

ПЕРПЕКТИВИ Є, із звіту І. Радченка влітку 1917 р.

Болото Петровсько-Шатурське обстежив. Розташовано його незручно – між землями селян

чотирьох сіл, які використовують його для «худобопасовиська».

У майбутньому перспективна розробка Петровсько-Кобелєвського болота.

ПОЧИНАЛИ З НАМЕТІВ, зі спогадів Р. Классона

Московська електрична станція працювала виключно на нафті, і коли 1911 року я одержав звістку,

що в 75 верстах від Москви продається велике торф’яне болото, вирішив спробувати привернути

іноземний капітал до споруди районної електричної станції на торфі.

...Перші службовці і робочі розміщувалися в тимчасових спорудах, переважно в наметах. Місце

справді було диким. Там, де зараз стоїть станція, біля озера бродило стадо лосів. Доступ до місця

спорудження був настільки важкий, що доводилося ...рубати дерева, кидати їх у воду, на дерева

класти вузькоколійні рейки, засипати їх землею.

...З торфом ніхто з нас не був знайомий. Ми запросили завідувача торф’яними розробками І. І.

Радченка і вперше з великим інтересом зайнялися вивченням торф’яного господарства, котре

дісталося при покупці маєтку.

Облаштовувалося селище при електростанції, будувалися бараки для робочих, будинки для

службовців. ...У 1912 році в одному з них поселилася сім’я завідувача торф’яним господарством І.

І. Радченка. Аліса Іванівна, дружина Радченка, зайнялася просвітницькою діяльністю. Спочатку

вона запрошувала до свого сина дітей робочих, влаштовувала для них свята, ставила спектаклі,

малювала, співала, учила шити і займатися городом. Коли діти