Рыбалко Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


РИБАЛКО Павло Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Маршал бронетанкових військ СРСР (1945).

З міщанської родини. Батько, Рибалко С., – робітник.

Народився 23 жовтня (4 листопада) 1894 р. в с. Малому Висторопі Лебединського повіту

Харківської губернії Російської імперії (нині – Лебединський район Сумської області України).

Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив курси удосконалення вищого командирського складу (1926; 1930), Військову академію

ім. М.В. Фрунзе (1934).

Працював робітником Лебединського цукрового заводу, помічником токаря Харківського

паровозобудівельного заводу (1907-1914), військовим радником уйгурських сепаратистів в

китайській провінції Сіцзян (1934-1935), військовим аташе в Польщі (1937-1939) та Китаї (1940), завідуючим кафедрою Військової академії ім. М. Фрунзе (1941-1942), першим заступником

командувача (1946-1947), командувачем бронетанковими і механізованими військами Радянської

Армії (1947-1948).

Учасник Першої (1914-1917), Другої (1942-1945) світових воєн, радянсько-польської війни (1920).

Брав участь в бойових операціях в районі Києва, Житомира, Проскурова, Львова, Берліна,

Дрездена, Праги.

Двічі Герой Радянського Союзу 1943; 1945).

Кавалер трьох орденів Суворова, ордена Кутузова, ордена Богдана Хмельницького, двох орденів

Леніна, ордена Бойового Червоного Прапора

Що стосується особистого життя, то син нашого земляка, Рибалко В., – 17-річним згорів у танку

(1943).

Р. – почесний громадянин Праги.

У с. Малий Вистороп функціонує народний музей земляка; йому встановлено пам’ятник, а іменем

– названо вулицю.

Пам’ятник полководцю встановлено також в Празькому пантеоні.

Іменем нашого земляка названі вулиці в містах Київ, Канів, Одеса, Житомир, Хмельницький,

Харків та багатьох інших; а також теплохід.

У м. Львів вулиця його імені перейменована у вул. С. Петлюри.

Серед друзів та близьких знайомих Р. – Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, М. Гайсин, В.

Обухов, І. Куц, М. Шаймуратов, К. Рокосовський та ін.


***

ДОВІРЯТИ ЛЮДЯМ

, з життєвого кредо П. Рибалка

Ні за яких обставин не втрачати віру в людей.

«АКТИВНІШЕ КРУТИ ПЕРИСКОПА», зі спогадів М. Гайсина

У вересні нас, 117 молодих 17-18-річних бійців, що прибули до 3-ї танкової на поповнення,

готували до форсування Дніпра. Але виявилось, що більшість хлоп’ят не уміють плавати. Видно,

це дійшло до Рибалка. Раптом бачимо, до командира роти підходить низенька щільна людина і

починає його брати у шори: «Ви збираєтеся втопити цих красивих хлопчиків!? Негайно

відправляйтеся до другого ешелону і учіть бійців плавати!

...Зір у нього був відмінний. Якось під час атаки чую: хтось стукає по башті зовні. Висовуюся з

люка – батечки, поряд з нашою «тридцятичетвіркою» мчить «віліс», а Павло Семенович,

тримаючись однією рукою за лобове скло, в іншій стискає свою сучкувату палицю і показує нею

лівіше. Я миттю повертаю гармату туди, дивлюся в приціл і мало не млію: на мене дивиться дуло

замаскованого під копицю «тигра». Щастя, я вистрілив першим.

Після бою Рибалко відчитував мене: «Муса, будь уважнішим, активніше крути перископ!»


ЛАВРИ РИБАЛКА ЗУСИЛЛЯМИ СТАЛІНА ДІСТАЛИСЯ ЖУКОВУ, зі спогадів І. Конєва

Телефонна розмова, яку я мав ...з Павлом Семеновичем Рибалком, була досить неприємною. Він

заявив, що йому не зрозуміло, чому корпуси, вже націлені на центр міста (Берліна – авт.), за моїм

наказом відвертаються західніше, міняючи напрям наступу.

Я чудово розумів переживання командарма, але мені залишалося лише відповісти, що наступ

військ 1-го Білоруського фронту на Берлін проходить успішно, а центр Берліна у відповідності до

встановленої розмежувальної лінії входить в смугу дій 1-го Білоруського фронту.


«У МЕНЕ – БІДА», з книги С. Мельникова «Маршал Рибалко»

Якось, сидячи в бліндажі після наради командирів, Павло Семенович заговорив:

– Біда в мене із сином, Семен, біда... Пропав безвісти.

– Де? – спитав.

– Не знаєш, де пропадають сини? На війні, – різко відповів Рибалко.

І потім, уже пом’якшившись, промовив:

– Під Харковом... Моя Надія не раз просила: мовляв, Павлушо, візьми Вілю до себе. Але я казав: скільки синів удалині від батьків воюють, а ти хочеш, щоб хлопець по батьку йшов як

генеральський синок. Як я після цього іншим батькам в очі дивитимуся? От і додивився...


СИН ЗГОРІВ У ТАНКУ, розвідки О. Філя «Сини»

На початку літа 1942 року командуючому 5-ою танковою армією генералові Павлу Рибалку

повідомили, що його єдиний син Вілен, теж танкіст, пропав безвісти. Це сталося після катастрофи

під Харковом, де частини РСЧА зазнали нищівної поразки. Нікому з бойових товаришів Рибалко й

словом не прохопився про своє горе. Лише згодом командарм проговорився своєму комісарові

Семену Мельникову.

Той, не кажучи ані слова командирові, особисто почав розслідувати обставини загибелі

лейтенанта Вілена Рибалка. Вів пошуки понад рік. Тільки після того, як 1943 року радянські

війська знову зайняли Харків, Мельников, опитавши місцевих жителів, колишніх окруженців і

полонених, зміг з’ясувати, що лейтенант Вілен Рибалко згорів у своєму танку.

Коли про це довідався командуючий, він зміг вимовити лише одне слово: «Дякую» й по-

дружньому обійняв комісара.

Звістка про загибель сина підкосила здоров’я Рибалка. У нього загострилася стара хвороба нирок, почали набрякати ноги. Всю війну він проходив, спираючись на палицю, брав її навіть до

командирського танку.


ВОЖДЕВІ ВІДПОВІДЬ НЕ СПОДОБАЛАСЯ, з розвідки О. Гороховського «Коли дружина

Рибалка попрохала його забрати сина до своєї армії, він відповів: «А як іншим батька буду в очі

дивитися?»

Напевно, не кожен полководець Другої світової війни, найжорстокішої в історії людства, може

похвалитися фронтовим прізвиськом Батечко. Так, люблячи, називали солдати 3-ої гвардійської

танкової армії свого командуючого Павла Семеновича Рибалка.

Не зважаючи на те, що свою танкову кар’єру він почав пізніше за інших, таких як Ротмістров,

Катуков і Богданов, до кінця війни став не менш знаменитим і поважаним, ніж його соратники.

Він першим з радянських командирів став зараховувати до своєї армії колишніх полонених.

...Сталін підняв питання про малу живучість наших танків: «Чому наші танки ходять в атаку не

більше трьох разів, тоді як німецькі п’ять-десять? Що, у нас танки гірші?»

Ніхто з командирів не наважувався відповісти, всі бачили, що вождь не в настрої. Вогонь на себе

прийняв Рибалко. Окрім низки причин, він назвав, мабуть, головну: «Донині діє наказ наркома

оборони про економію моторесурсу танків. В результаті механіки-водії йдуть в бій, маючи всього

десять годин водіння, тоді як у німців норматив – 120-150 годин!»

Сталіну відповідь не сподобалася, і він швидко змінив тему, але все таки незабаром бездарний

наркомівський наказ було скасовано.


ЧУДОВИЙ ТАКТИК, з кореспонденції В. Якушева «Залізний командарм залізних армій»

Було б нелогічно, якби чудо-зброєю Другої світової, яка з’явилася в Харківському КБ, командував

не українець.

Павло Семенович воював на Брянському, Південно-західному, Центральному, Воронезькому, 1-му

Білоруському і 1-му Українському фронтах, обіймав посади заступника командувача 3-ою

танковою армією, командувача 5-ою танковою армією, командувача 3-ою танковою армією і 3-ою

гвардійською танковою армією. Він показав себе як чудовий тактик.

У липні 1944 року розвернулася Львівсько-Сандомирська операція, в ході якої була сходу

форсована річка Сан. Загальновійськова армія пробила пролом у ворожій обороні – вузький

коридор шириною 5-6 кілометрів. Туди генерал Рибалко і ввів частини танкової армії, що

дозволило далеко заглибиться в тил супротивника. Опинившись під загрозою оточення, німці

вивели війська з Львова. Таким чином вдалося уникнути бомбардувань і вуличних боїв і зберегти

архітектуру стародавнього міста.

Довгий час львів’яни пам’ятали про подвиг танкістів Павла Рибалка, одна з вулиць міста була

названа його ім’ям. Але Україна знайшла незалежність, і в Львові вирішили, що маршал Рибалко

не заслуговує такої уваги. Вулицю перейменували, назвавши її на честь Симона Петлюри, який в

квітні 1920, не замислюючись, віддав Західну Україну полякам в обмін на допомогу у війні з

більшовиками.


НЕЗДАРНО СПЛАНОВАНА ОПЕРАЦІЯ, з інформації О. Ісаєвої «Вулиці рідного міста: наша з

тобою історія»

22 вересня 1943 року воїни 3-ї гвардійської танкової армії під командуванням П. С. Рибалка

першими переправилися через Дніпро північніше Канева і захопили плацдарм в районі села

Зарубинці, започаткувавши Букринський плацдарм. Однак, через складний характер місцевості

прорвати оборону ворога не вдалося, тому для взяття Києва вирішили започаткувати новий

плацдарм в районі Лютіжа. Наприкінці жовтня 43-го надійшов наказ перекинути танки туди.

А. Ф. Трубайчук у праці «Друга світова війна» так характеризує цей маневр: «Нездаро

спланований штурм Дніпра в районі Букринського плацдарму, величезні втрати людей і техніки на

поритій ярами й балками місцевості, непридатній для наступу великих мас танків, спричинили те, що танковій армії П. Рибалко довелося «форсувати» Дніпро вдруге, але вже в зворотному

напрямку, а потім знову долати Десну і Дніпро на північ від Києва…


КРАДЕНОГО НЕ ДАРУЮТЬ, статті О. Соболєва «Маршал Рибалко»

Він підходить до лави офіцерів, ...по-доброму говорить з бойовими друзями, питає про потреби, дає розпорядження. У офіцерів все гаразд, і маршал переходить до лави солдатів і сержантів.

Тут теж все гаразд, але ось один сержант говорить:

– Товаришу маршал, дозвольте запитання!

Рибалко зупиняється. Сержант, зробивши крок вперед, доповідає про те, що командир батареї

побачив у нього на руці золотий жіночий годинник, і під тим приводом, що солдатам такий

годинник носити не належить, забрав його.

Рибалко дивиться на командира дивізії, на інших старших офіцерів, ...і ті розуміють, кого хоче

бачити командарм. Через хвилину перед маршалом витягується старший лейтенант, тут

відбувається наступна бесіда:

– Годинника брав?

– Так точно, брав.

– Повернути!

– Не можу, товаришу маршал, я його відправив посилкою дружині.

Рибалко тихцем лайнувся, а потім наказав:

– Візьмеш відпустку за свій рахунок, злітаєш додому на одну добу, вибачишся перед дружиною,

забереш у неї крадений подарунок, приїдеш до частини, вручиш годинник сержантові, у якого

його узяв. Після виконання з’явишся до штабу армії для доповіді.

Через декілька днів доповідь відбулася. Офіцер повністю виконав все, що велів йому маршал.

Якими долями він одержував пропуску через кордон, влаштовувався на літаки – це залишилося

його таємницею, проте було відомо, що такі операції у той час були надзвичайно утруднені.

Маршал вислухав старшого лейтенанта, обізвав його дурнем і додав, що служити він буде в іншій

дивізії, а на свою батарею не повернеться. Про цей випадок знала вся армія, і говорили, що

офіцерові повезло, оскільки маршал міг просто віддати його під суд за мародерство.


НЕ НА БІЛОМУ КОНІ, з репортажу «Чорний кінь маршала Рибалко» на dezhavyu.com.ua

Автомобіль «Buick Century». Рік випуску – 1938. З весни 1945 року належить нашим

співвітчизникам. Першим з них був майбутній маршал бронетанкових військ Павло Семенович

Рибалко. З його ім’ям і пов’язана найяскравіша подія в історії цієї машини.

Як відомо, останнім форпостом німецьких військ був не Берлін, а Прага. Бойові дії тут

продовжувалися і після капітуляції Німеччини. Крапку поставила операція проти німецьких груп

армії «Центр» і «Австрія». Вранці 9 травня частини 3-ої гвардійської танкової армії Рибалко,

зробивши нічний 80-кілометровий ривок, з ходу увірвалися до Праги.

Цього ж дня командарм в’їхав до міста. Але не на танку. І не на білому коні.

На чорному «Buick», узятому в «полон» під Берліном за декілька днів до цього. Оточене натовпом

тріумфуючих пражан авто з генералом проїхало центром міста.

Достовірно відомо, що в 1948 році, незадовго до смерті, Рибалко подарував «Buick» своєму другу.

Той поступився автівкою 1979 року одному московському автоколекціонерові за 4500 рублів.

Майже 10 років було потрібно для відтворення первинного зовнішнього вигляду.

На початку 90-х машина «знялася» в художніх фільмах «Сталін» і «Коул – скажений пес».


ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК ОСВЯТИВ БАТЮШКА, з замітки «Двічі Герою Радянського Союзу П.

Рибалку – вічна слава!» на lebedinrda.infо

За ініціативи і сприяння райдержадміністрації, обласної, районної, первинної сільської організацій

КПУ, сільської громади у с. М. Вистороп, на вулиці, де народився і проживав двічі Герой

Радянського Союзу Маршал бронетанкових військ П. Рибалко, встановлено пам’ятний знак.

Право відкриття його було надано секретарю сільської первинної партійної організації КПУ

Борису Кравцову та інваліду Великої Вітчизняної війни Івану Криловецькому.

З цією подією висторопчан привітали перший заступник голови райдержадміністрації А.

Кириченко, сільський голова І. Коваленко, перший секретар обласної організації КПУ, керівник

районної організації КПУ В. Недобєльський.

Настоятель Маловисторопського храму Архангела Михаїла отець Олександр освятив пам’ятний

знак, а односельчани поклали до його підніжжя квіти.