Арцибашев Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АРЦИБАШЕВ Михайло Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург. Фундатор сексуальної революції на теренах Російській імперії (роман

«Санін»).

З дворянської родини. Батько, Арцибашев П., – охтирський справник.

Народився 24 жовтня (5 листопада) 1878 р. на хуторі Доброславівці Охтирського повіту Харківсь-

кої губернії Російської імперії (нині – Охтирський район Сумської області України).

Помер 3 березня 1927 р. в м. Варшаві (Польща). Похований на міському цвинтарі.

Закінчив п’ять класів Охтирської гімназії, вчився в харківській школі малювання та живопису

(1897-1898).

Працював писарем-помічником земського агента (1895-1897).

Друкувався в газетах «Південний край», «Петербурзька газета», «Біржові відомості», «Підсумки

тижня», «Свобода», «Петербурзький аркуш», «За свободу», журналах «Блазень», «Журнал для

всіх», «Світ божий», «Трудовий шлях», «Російське багатство», «Освіта».

Як літератор дебютував в газеті «Південний край» оповіданнями «Із оповідок офіцера» та «Неві-

домий ідеал» (обидва – 1895). Потім була ще низка оповідань харківського періоду: «Під місяч-

ним світлом» (1896), «Шахрай», «Бал», «Дві смерті» (усі –1898).

Для широкого загалу наш земляк став популярним, починаючи з публікації оповідань «Зустріч» та

«Паша Туманов» в петербурзькому «Журналі для всіх» (1901). Жваву цікавість у читачів

викликали «Купріян», «Підпрапорщик Гололобов» (обидва – 1902), «Божевільний», «В павутин-

ні» (обидва – 1903), повість «Смерть Ланде» (обидва – 1904), оповідання «Жах» (1905), «Кривава

пляма» (1906), «Безодня» (1907).

Відверто скандальну репутацію отримав роман «Санін» (1907).

Підсумковим же твором одностайно вважається роман «Біля останньої межі» (1910-1912).

До речі, чи не першим у світі саме А. підняв тему тероризму у повісті «Робітник Шевирьов»

(1909).

Його перу також належить низка п’єс. Це, насамперед, «Ревнощі» (1913), «Війна» (1914), «Закон

дикуна» (1915), «Вороги» (1916), «Диявол» (1925).

Ще за життя наш земляк мав змогу потримати в руках зібрання власних творів у 10 томах (1905-

1917).

А. на все мав власний нестандартний погляд, ні під кого ніколи не прилаштовувався і не вважав за

потрібне це приховувати. Так, він сприймав творчості «зрілого» Горького, вважав залишення Л.

Толстим Ясної Поляни «втечею», котра стала провалом усієї просвітницької місії російської літе-

ратури. Між іншим, в негативних персонажах повісті «Мільйони» (1914) легко М. Горький і О.

Купрін.

У свою чергу, Л. Толстой говорив про А. «У нього – талант. Не менший, мабуть, якщо не

більший, ніж в Андрєєва».

Сам А. називав себе єдиним серед письменників-сучасників, хто «не служив іншому богу, крім

правди», а також «єдиним представником екклезіастизму».

Мабуть, саме цьому А. неодноразово наражався на неприємності. Так, його висилали з Петербурга

за участь в демонстрації біля Казанського собору (1901). Оповідання «Паша Туманов» майже два

роки пролежало в редакційному портфелі, тому що було заборонено до друку цензурою. Ще

гострішою виявилася реакція на роман «Санін»: деякі з критиків оцінили твір ледь не як порногра-

фічний. Автора вислали спочатку з Ялти, де він, дуже хворий, лікувався, а потім – і з Севастопо-

ля, куди він переїхав (1908).

У свою чергу єпископ Гермоген погрожував А. анафемою (1910), а Синод ініціював кримінальну

справу по звинуваченню нашого земляка у блюзнірстві. Шквал суспільних емоцій викликала де-

монстративна відмова адвоката О. Грузенберга, до якого звернувся за допомогою А., захищати йо-

го у суді.

Однак такі кроки мали зворотну реакцію: з’явилася не лише ціла течія літераторів-послідовників

опального А., а й підпільні «Секції сатанинців», «Ліги вільного кохання».

Зважаючи на те, що свого часу в результаті хвороби на туберкульоз наш земляк оглух, а дещо

пізніше здійснив спробу самогубства, подібна «популярність» настрою йому не додавала.

Більшовицької жовтневої революції А. не сприйняв й 1923 р. емігрував до Польщі, прийнявши

незабаром її громадянство. До самої смерті він регулярно друкував «Нотатки письменника» в газе-

ті «За свободу!», в яких піддавав нищівній критиці радянську владу.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Купрін, Є. Агафонов, В. Муйжель, П. Пільський, С.

Сергєєв-Ценський, Д. Філософов, З. Гіппіус, М. Нєвєдомський та ін.

***

МИЛЬНІ БУЛЬКИ