Новосадский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


НОВОСАДСЬКИЙ Микола Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Філолог, палеограф.

З поміщицької родини.

Народився 1 травня (13) 1859 р. в с. Великих Пузирках Ізяславського повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – Ізяславський район Хмельницької області України).

Помер 29 червня 1941 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Петербурзький історико-філологічний інститут (1883).

Працював вчителем Таганрозької чоловічої гімназії (1883-1884), Петербурзької гімназії Відемана

(1886-1888), викладачем Петербурзького історико-філологічного інституту (1887-1888),

Варшавського університету (1888-1906), Московських археологічного інституту (1907-1922) та

університету (1909-1929; 1934-1941).

Член-кореспондент Російської академії наук (1917).

Член-кореспондент Німецького археологічного інституту (1886).

Заслужений діяч науки РРФСР (1939).

Заслужений професор Московського університету (1916).

Кавалер ордена св. Станіслава 1-го ступеня (1917).

Спеціалізувався з проблем палеографії, грецької епіграфіки, історії релігії. Знавець грецьких

написів і спеціальної літератури, багато зробив для прояснення за допомогою епіграфічних

матеріалів таких складних і заплутаних питань, як суть релігійних вірувань стародавніх греків,

походження і характер різних культів і обрядів (у тому числі і особливих, таких, що стояли за

межами офіційної олімпійської релігії), нарешті, зв’язок релігійних уявлень з міфологічними і

взаємний їх вплив один на одного. Багато зробив у області дослідження античної культури на

півдні Росії, зокрема у вивченні епіграфічних пам’ятників.

Друкувався в журналах «Варшавські університетські вісті», «Журнал міністерства народної

освіти».

Як вчений дебютував статтею «До питання про культуру Ізіди» (1885).

Потім настала черга наступних доробків: «Єлевсинські містерії» (1887), «Про шанування реліквій

у стародавніх греків» (1889); «Орфічні гімни» (1890), «Культ Кавірів у стародавній Греції» (1891),

«Грецька епіграфіка» (1909), «Поетики Аристотеля» (1927).

Перу нашого земляка також належать праці «Декілька нотаток про композицію першої книги

Геродота», «Соціологія художніх типів Еврипіда», «Соціальні основи старогрецької музики»,

«Нове видання античних написів на півдні Росії», «Невиданий Танаїський напис», «Критичні і

екзегетичні замітки до Херсонських написів», «Боротьба з підвищенням цін в стародавній Греції».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – Е. Діль, В. Пожидаєв, Ф. Соколов, В. Регель, О. Лосєв, І.

Толстой, В. Латишев та ін.


***

ФІЛОЛОГ, ЩО ПІАНІСТ,

з професійного кредо М. Новосадського

Як піаніст щодня повторює важкі вправи, так і я щодня повторюю всю граматику.


НЕ ВИСТАЧАЄ КРИТИЧНОСТІ, з відгуку М. Новосадського на звіт О. Лосєва від 27 вересня

1916 р.

Обидві ці статті свідчать про те, що автор добре знайомий з джерелами з питань, що вивчаються

ним, і з новітньою літературою, яка цього стосується. У статті «Еволюція песимізму в грецькій

політичній літературі» п. Лосєв виявив не лише значні відомості, але й велику вдумливість і

спостережливість, відзначивши в політичних ученнях стародавніх греків одну загальну рису –

песимістичне ставлення до світу і життя.

Що ж до статті «Ерос у Платона», написаної дуже жваво і захоплююче, то автор, хоча він

і старанно вивчав Платона, однак, перебуваючи під сильним впливом В. Соловйова, пішов

вказаним ним шляхом у вирішенні питання про те, як Платон примирив два напрями у вченні про

Ероса. О. Лосєв повторює висловлену Соловйовим думку, що Платон «жадає Ероса конкретно-

теургічного, тобто боголюдського».

Від початківця-ученого, звичайно, не можна вимагати понад те, чого досяг в даному питанні такий

талановитий мислитель, яким був В. Соловйов, проте була б бажана критична перевірка

висловленої Соловйовим думки. Якщо п. Лосєв вважає за правильне такий погляд, то йому варто

було б переконливіше підтвердити його посиланнями на діалоги Платона.

Якщо прийняти до уваги, що п. Лосєв протягом 1915-1916 академічного року прочитав сотні

сторінок грецьких і латинських авторів, відвідував в Університеті лекції з грецького державного

права і семінар з латинської мови, ознайомився з джерелами і новітньою літературою з питань

про походження грецької трагедії, про вчення Платона про Ероса і