Чеботарев Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЧОБОТАРЬОВ Микола Григорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Математик. В математиці існує науковий термін «теорема щільності Чоботарьова».

З родини правника.

Народився 3 (15) червня 1894 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 2 липня 1947 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на казанському

Арському цвинтарі.

Закінчив Київський університет (1912-1916).

Працював викладачем Київського (1918-1921), Казанського (з 1927) університетів.

Член-кореспондент академії наук СРСР (1929).

Лауреат Державної премії СРСР (1948).

Заслужений діяч науки РРФСР і Татарської АРСР.

Кавалер орденів Леніна, двох – Трудового Червоного Прапора.

Двічі кандидатуру нашого земляка висували на здобуття звання академіка АН СРСР, проте

обидва рази кандидатура була забалотована з ідеологічних міркувань (1938; 1946).

Друкувався в «Вістях Казанського фізико-математичного товариства».

Перу Ч. належать наступні книги: двотомні «Основи теорії Галуа» (1934; 1937), «Теорія груп Лі»

(1940), «Теорія алгебраїчних функцій» (1948, «Вступ до теорії алгебри» (1949).

По смерті автора побачили світ тритомне зібрання творів (1949-1950).

Широко відомі праці нашого земляка з алгебри, теорії чисел, теорії функцій. Так, він розв’язав

проблему Фробеніуса (1924), дав першу загальну теорему теорії резольвент (1930), довів

арифметичну теорему монодромії.

Іменем Ч. Названо науково-дослідний інститут математики і механіки (м. Казань, РФ). На жаль,

премії М. Чоботарьова й іменні стипендії, як це передбачалося свого часу урядовою постановою,

існували менше року.

В Казані у видавництві місцевого університету вийшла книга «Микола Григорович Чоботарьов»

(1994).

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – І. Тамм, Ф. Нікітін, М. Четаєв, М. Крейн, Б. Завадовський, П. Широков, І. Адо, А. Кондрацький, Л. Гаврилов, П. Савченко, В. Морозов, П. Брекало, Д. Граве, Б. Делоне та ін.

***

МАТЕМАТИКУ – В МАСИ

, з наукового кредо М. Чоботарьова

Якби наука прагнула стати ближчою широким верствам населення, то вона б сама просувалася

незрівнянно швидше.

… Я завжди почуваю велику незручність, коли в мою більшу квартиру приходять люди, котрі

живуть у великому числі в невеликій кімнаті. Ця незручність би подвоїлася, якби на додаток наша

квартира була б розкішно умебльована.

БРАВСЯ ЗА НАЙТЯЖЧІ ПРОБЛЕМИ, з статті Л. Грищенка «Теорія функцій алгебри»

Завданнями з теорії функцій алгебри М. Г. Чоботарьов зацікавився ще студентом другого курсу

університету. Перше з поставлених перед собою – обґрунтувати за допомогою теорії Галуа

інваріантні властивості полів функцій алгебри.

У 1948 р. опублікована книга «Теорія функцій алгебри». В якій поставлена проблема переліку всіх

підполів поля функцій алгебри, що є аналогом основної теореми теорії Галуа для полів чисел

алгебри (Чоботарьов підкреслював, що, наскільки йому відомо, це завдання ніким не ставилася,

мабуть, воно вельми важке). Відомо, що кожному полю функцій алгебри роду g від однієї

незалежної змінної можна порівняти v– функцію від аргументів. Виникає питання, чи можна

виходячи від заданої v-функції від h аргументів прийти до поля функцій алгебри роду h?

Цим завданням займався Пуанкаре і дав ескіз доказу для будь-якого h. Микола Григорович навів

повний доказ і запропонував свій спосіб дізнаватися, коли виконуються умови вирішуваного

завдання.

УНИКАЄ ВИВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ, з характеристики на М. Чоботарьова,

підписаної ректором і секретарем парткому Казанського університету

Професор Чоботарьов М. Г. за час перебування в КДУ неодноразово протиставляв себе

громадським організаціям університету в підборі кадрів, протягував в аспірантуру осіб сторонніх і

тих, кого забалотувала парторганізація, що проявляється в нього й дотепер...

У гуртках з вивчення марксизму-ленінізму, організованих парткомом для науковців, не приймав і

не приймає ніякої участі.

За своєю ідеологією проф. Чоботарьов належить до реакційної частини професури. Внаслідок чого

висування проф. Чоботарьова в дійсні члени Академії наук – небажане.

З НИМ СТУДЕНТ МІГ ПОСПЕРЕЧАТИСЯ, зі спогадів В. Морозова

Мені здавалося, що він повинен бути статечним і повільним. Замість цього я побачив людину

молоду, дуже рухливу і цілковито «свою»...

У той час важко було нам, студентам, уявити, що з М. Парфентієвим або П. Широковим можна

розмовляти інакше, ніж як із учителем. Але ще сутужніше – що з М. Чоботарьовим можна було

розмовляти не як з товаришем, нехай і трохи старшим за віком. З ним можна було поговорити по

душах, а то й посперечатися. Адже він не визнавав ні «чинів, ні орденів» – людина для нього

насамперед була людиною, і він розмовляв як рівний і з академіком, і зі студентом, і із садівником

Лядського саду, куди водив на прогулянки свого сина Гришу.

Під час першої ж зустрічі зі студентами Чоботарьов запросив бажаючих послухати його доповідь

про його останню роботу. І це теж було характерно для нового професора. Він поспішав

поділитися з навколишніми новими ідеями.

Саме Чоботарьов зі своїм тезкою професором М. Г. Четаєвим стали практикувати в університеті

студентські й наукові семінари. Якщо врахувати, що спеціальна література була тільки

іноземними мовами, то підготовка до такого семінару змушувала майбутніх математиків вивчати

їх.

Сам Чоботарьов чудово володів німецькою, читав англійською і французькою.

СЛУХАВ МЕНЕ СТОЯЧИ, зі спогадів І. Шафаревича

Микола Григорович був дуже щиросердним і вихованим. Пам’ятаю, коли я з ним розмовляв, –

мені не було й двадцяти років – він піднявся і слухав мене стоячи. Тому що коли один зі

співрозмовників стоїть, іншої сидіти не може.

А коли я приїхав перед захистом докторської дисертації (Микола Григорович повинен мав бути

моїм опонентом) і прийшов до нього, він, довідавшись, що я зупинився в готелі, сказав:

– Ви повинні жити в мене!

І я квартирував у нього будинку тиждень.

…Враження, яке склалося в мене під час подальших зустрічей з Миколою Григоровичем,

найкраще можна виразити терміном «класик». Він почував себе своєю людиною в математиці як

XIX століття, так і середини XX століття. І в тому, що вона, незважаючи на деякі відхилення,

розвивається гармонійно, – величезна роль належить таким математикам, як Микола Григорович

Чоботарьов, бо своєю творчістю вони поєднували різні покоління й різні епохи.

ПРАГНУВ ДОПОМОГТИ РЕПРЕСОВАНИМ, з розвідки А. Малахальцева «Класик

математики, який так і не став академіком»

На остаточне рішення Чоботарьова переїхати з Одеси до Казані вплинуло наполегливе

запрошення професора Широкова. І воно зрозуміло. Адже Микола , незважаючи на молодість, був

уже всесвітньо відомим математиком, який блискуче захистив докторську дисертацію в

Українській академії наук.

Довідавшись про те, що в Казанський університет їде видатний алгебраїст, студенти з інтересом

чекали його появи. Під час першої ж зустрічі Чоботарьов запросив бажаючих послухати його

доповідь про останню роботу. І це теж було характерно для нового професора. Він поспішав

поділитися з навколишніми новими ідеями.

Особлива заслуга Миколи Григоровича в тім, що він заснував у столиці Татарстану Науково-

дослідний інститут математики й механіки. Він же був і його першим директором. Нині цей

інститут носить ім’я Чоботарьова.

Микола Григорович стояв і в початку академічної науки в Татарстані – брав участь в організації

Казанського філії Академії наук СРСР і перший час очолював Фізико-технічний інститут, а потім

профільний сектор в ньому.

Чоботарьов створив у Казані алгебраїчну школу, визнану всесвітньо, і виховав прекрасних учених

і педагогів-професорів, котрі працювали в КДУ й в інших наукових центрах країни.

Микола Чоботарьов був не тільки видатним ученим, але й прекрасною людиною. Життєрадісним,

доброзичливим, надзвичайно привітним. Двері його квартири були завжди відкриті для кожного,

хто хотів з ним поговорити. Його бібліотекою міг скористатися не тільки професор чи аспірант,

але й студент. Надзвичайно чуйний, Чоботарьов міг виклопотати хворому й нужденному

студентові путівку в академічний санаторій, оселити в себе дисертанта, що приїхав на

консультацію з іншого міста, допомогти нужденними грішми.

Разом з тим Микола Чоботарьов був твердий і принциповий, коли мова йшла про справу. Кілька

разів на його настійну вимогу прийняли в аспірантуру талановитих юнаків без закінченої

середньої освіти, а той «соціально неблагонадійних». В Одесі це був його перший аспірант Марко

Крейн, який згодом став главою одеських математиків, засновником школи з функціонального

аналізу. У Казані – Наум Мейман, «гріх» котрого полягав тому, що він був сином непмана, і його

прийому в аспірантуру пручалося університетське й партійне начальство. Успіхи Наума були

настільки високі, що йому по закінченні аспірантури відразу присудили ступінь доктора наук, а

згодом він став лауреатом Державної премії.

Вихованець Чоботарьова професор В. Морозов згадує, що викладача глибоко обурювали прояви

несправедливості, які особливо розквітли в період культу особистості Сталіна. Відомо, що

Чоботарьов намагався допомогти колегам, яких репресували, і їхнім родинам. Про це згадував Є.

К. Завойський.

Високий авторитет видатного вченого підтвердила міжнародна конференція «Алгебра й аналіз»,

що відбулася в 1994 році й була присвячена столітньому ювілею Миколи Григоровича

Чоботарьова.

ЗАГНАВ У ГЛУХИЙ КУТ, з книги Л. Понтрягіна «Життєпис Лева Семеновича Понтрягіна,

математика, ним самим складений»

В інституті було кілька семінарів. В одному з них я брав участь. Його вів М. Г. Чоботарьов.

Семінар був присвячений вивченню квазіполіномів. З’ясовувалося, за яких умов всі нулі

квазіполінома мають негативні дійсні частини.

Чоботарьов вирішував це завдання дуже складно, не виходячи в сферу комплексного змінного, і не

одержав загальних результатів. Я вирішив завдання повно, вийшовши в площину комплексного

змінного.

Це була одна з моїх гарних робіт, які згодом набули досить широкого розголосу.