Верещагин Леонид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ВЕРЕЩАГІН Леонід Федорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Фізик, хімік. Під його керівництвом на теренах СРСР вперше синтезовано штучні діаманти (1960).

З родини службовця.

Народився 16 (29) квітня 1909 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 20 лютого 1977 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив реальне училище (1924), дворічну професійну хімічну школу (1926), фізико-

математичний факультет Одеського інституту народної освіти (1930), аспірантуру при

Українському фізико-технічному інституті (1933).

Працював практикантом-конструктором одеської фабрики ім. В. І. Леніна (1928-1929), старшим

інженером бюро досліджень Харківського турбінно-генераторного заводу (1933-1934), науковим

співробітником Українського фізико-технічного інституту (1934-1939), завідувачем лабораторії

Інституту органічної хімії АН СРСР (1939-1954), директором Інституту фізики високого тиску АН

СРСР (1954-1958), старшим науковим співробітником Інституту фізики металів Уральського

філіалу АН СРСР (1958-1977), завідуючим лабораторією структури речовини, директором

Інституту фізики високого тиску АН СРСР (1958-1977).

Почесний член Міжнародної асоціації з дослідження процесів, які відбуваються за високого тиску

(1970).

Почесний член Угорської академії наук (1973).

Іноземний член Шведської королівської академії інженерних наук (1973).

Почесний член Швейцарського міжнародного інституту заохочення і престижу (1975).

Академік академії наук СРСР (1966).

Герой Соціалістичної Праці СРСР (1963).

Лауреат Державної премії СРСР (1952).

Лауреат Ленінської премії СРСР (1961).

Кавалер настільної бронзової медалі ім. М.В. Ломоносова (1961).

Кавалер золотої медалі ВДНГ СРСР (1963).

Спеціалізувався з проблем надвисокого тиску, фізичних властивостей твердих тіл за високого

тиску, розробив методи вимірювань фізичних величин (деформацій, швидкості звуку тощо) за

високого тиску.

Вніс значний внесок в створення і вдосконалення апаратури високого тиску, яка забезпечила

можливість проведення наукових досліджень і технологічних робіт в мегабарних діапазонах

тиску.

Одним з перших у світі висунув концепцію «металізації» речовини за дуже великого тиску, хоча

експериментальне підтвердження цієї гіпотези було здійснене лише через 10-15 років.

Друкувався в журналах «Прилади і техніка експерименту», «Фізика твердого тіла».

Як вчений дебютував статтею «Визначення структури бромистої ртуті» (1932).

Потім настала черга наступних доробків: «Дослідження розчинності міді в алюмінії за тиску в

5000 атмосфер» (1940), «Високий тиск в техніці майбутнього» (1956), «Деякі питання великих

пластичних деформацій металів за високого тиску» (1960; в співавт.), «Фізика високого тиску і

металевий водень. Майбутнє науки» (1976), «Тверде тіло за високого тиску» (1981), «Синтетичні

алмази і гідроекструкція» (1982).

Усього В. належить понад 200 наукових публікацій і така ж кількість винахідницьких свідоцтв та

патентів.

Ім’я нашого земляка присвоєно Інституту фізики високих тисків Російської АН.

В. – почесний громадянин м. Троїцьк Московської області РФ (1997), одна з площ міста носить

його ім’я.

Випущені пам’ятні медалі «100 років з дня народження Л. Ф. Верещагіна» (2009).

Серед друзів та близьких знайомих В. – П. Капіца, Л. Шубніков, М. Зелінський, С. Кабалкіна, Є.

Яковлєв, В. Ліхтер, Б. Чурагулов, І. Поландов, Є. Іцкевич, Р. Архипов, Є. Яковлєв, В. Краковський, С. Попова, Я. Калашников, К. Бурдіна та ін.

***

ДОРОГУ – МОЛОДІ

, з наукового кредо Л. Верещагіна

Молоді підуть далі за нас.

ПІД ВИСОКИМ ТИСКОМ, зі спогадів Л. Верещагіна

Коли стало зрозуміло, які зміни відбуваються в матеріалах при зануренні їх в рідину, яка

перебуває під високим тиском, ми почали мріяти відразу про багато речей. Які чудові можливості

для промисловості криються в цьому поліпшенні механічних властивостей металів і сплавів!

Чи не можна, подумали ми, створити для металургійних заводів прокатні стани, цілком занурені в

рідину, яка перебуває під високим тиском? При плющенні металевих листів на таких станах буде

одержаний метал підвищеної міцності, а це означає, що істотно розширяться можливості

конструювання машин, приладів, апаратів. За рівної міцності зменшиться вага виробу,

економитимуться величезні маси металів.

І колектив нашої лабораторії створив таку установку. Цей прокатний стан знаходиться у

величезному резервуарі, заповненому рідиною під високим тиском. Працює він, звичайно, без

участі людини. Оператор знаходиться в спеціальній кімнаті і лише стежить за показаннями

контрольних приладів.

З’ЯВИЛАСЯ ІДЕЯ, зі спогадів Л. Верещагіна

Основною трудністю, з якою зіткнувся колектив лабораторії, була проблема глибокого

охолоджування. Нас особливо цікавила, звичайно, найнижча в природі температура чи хоч би

близька до неї. А це мінус 273 градуси Цельсія, або абсолютний нуль за шкалою Кельвіна.

Одержати таку температуру дуже важко. Для цього треба будувати громіздкі машини штучного

клімату, в яких можна було б створити більш ніж арктичний мороз. І ось одного разу у нас

з’явилася ідея. Тіло при охолоджуванні зменшується в об’ємі. А за дуже низької температури

речовини стискаються особливо сильно. Холод вчиняє з ними точнісінько як високий тиск.

Ось ми і подумали: охолодити речовину складно і важко. Так чи не зручніше замінити

охолоджування стисненням?

ВЕРЕЩАГІНСЬКИЙ СТИЛЬ, оцінки діяльності Л. Верещагіна С. Капіцею

Епоха Л. Ф. Верещагіна – це певний стиль роботи, заснований на довірі молодим.

СИНТЕЗ, з нарису Є. Кушнарьова «Історія про діаманти»

Діаманти споконвіку привертали до себе погляди і помисли багатьох людей. Навіть самі слова

«діамант», «алмаз» мають якесь магічне звучання. Для одних – це найчудовіша прикраса, символ

багатства і могутності, для інших – матеріал з унікальними властивостями, незамінний у науці і

виробництві. Тож не дивно, що протягом століть кращі розуми людства, представники різних

галузей наукового знання прагнули знайти спосіб вироблення штучних алмазів.

Харків’яни також не залишилися осторонь. Крапку ж у цій справі поставив Леонід Федорович

Верещагін, під керівництвом якого в СРСР втретє у світі (після Швеції та США) було синтезовано

штучні алмази.

За його ініціативи тут, у Харкові, вперше в СРСР були розпочаті дослідження фізичних

властивостей матеріалів при високих тисках. На той час високі тиски використовувалися лише в

геофізичних дослідженнях і частково в хімічній термодинаміці. Верещагін принципово розширив

сам перелік явищ, що вивчались під високим тиском у твердих тілах, паралельно спрощуючи

конструкцію та підвищуючи ефективність апаратури високого тиску.

...Достатньо сказати, що у 1949 році Верещагін отримав ступінь доктора наук без захисту

дисертації.

...У 1960 році було синтезовано алмаз, а також його надтвердий аналог – кубічний нітрид бору.

Роботи продовжувалися, і невдовзі вдалося «виростити» зразки кристалів заданої структури і

форми, які знайшли своє застосування в металообробці та видобутку корисних копалин. Крім

того, отримані штучні алмази були використані для вдосконалення обладнання для експериментів.

...У 1968 році, незадовго до смерті вчений в одному з інтерв’ю висловив занепокоєння тим, що

наука стрімко дорожчає, що далеко не кожний вкладений в неї карбованець повертається у вигляді

розробок або відкриттів. Якщо з цього боку оцінити науковий доробок самого Леоніда

Федоровича, то можна сказати, що він повернув вкладені кошти сторицею. Сьогодні світовий

ринок штучних алмазів складає, за різними оцінками, 300-600 мільйонів карат, або 60-120

мільйонів тонн.

ГАЗ ПЕРЕТВОРИЛИ НА РІДИНУ, з статті І. Радунської «Божевільні ідеї»

У тридцятих роках минулого сторіччя фізики і хіміки почали приділяти особливу увагу вивченню

речовин за дуже низьких температурах. Здавалося украй принадним зазирнути всередину

речовини, скутої морозом, коли її зазвичай рухомі, «повні життя» атоми мовби впадають в

сплячку.

Перша лабораторія з вивченню низьких температур в Радянському Союзі була відкрита в Харкові.

Вона стала центром тяжіння багатьох талановитих молодих фізиків. Серед них був і Л. Ф.

Верещагін.

Леонід Федорович розповідає про один з найперших дослідів.

У посудині – кисень. Його не видно – це безбарвний газ. Але посудину ставлять в установку

штучного клімату. Сильно охолоджений кисень перетворюється на блідо-голубу рідину.

Швидкість хаотичного руху молекул зменшується, газ ніби застигає. Повне враження, що це

підфарбована вода.

...Якось, замість того щоб помістити кисень в машину штучного клімату, його стиснули поршнем.

Спочатку газ залишався безбарвним. Тоді його стиснули ще сильніше. Кисень почав голубіти, слухняно... перетворюючись на рідину.

Верещагін пристрасно захопився новою областю фізики. Де тільки можна, він замінював

охолоджування стисненням. Одне за іншим він досліджував новим методом різноманітні

речовини: рідини, гази, тверді тіла.

ПІНА З ВУГІЛЛЯ, з розвідки C. Руденко «Університети самі повинні упроваджувати свої ідеї в

життя»

Важливо, щоб наукова фундаментальна ідея зацікавила підприємство, в якому є

високотехнологічні процеси. Тоді ці підприємства зможуть тиражувати наукову ідею, шукати

прямий ринок, а реальні гроші повернуться в наукову групу.

Наведу приклад: на хімічному факультеті МДУ на одній з кафедр був хороший науковий заділ з

вуглецевих з’єднань. Все це йшло ще від академіка Леоніда Федоровича Верещагіна і професора

Кирила Миколайовича Семененка. Навіть в ті часи багато займалися вуглецевими матеріалами, вони були необхідні для космічних апаратів як теплоізоляція. Пластину, аналогічну тій, що

відірвалася від американського шатлу, ми уміли на високому рівні виготовити ще в 70-х роках.

Пенографіт – піна з вугілля – використовувалася як ізоляція для перших польотів.

СЛУЖИВ БИ НЕ НАУЦІ, А ДЕРЖБЕЗПЕЦІ, з книги В. Краковського «День Творіння»

Днями я зустрів Леоніда Федоровича Верещагіна, творця вітчизняних штучних алмазів, в столиці, на Електрозаводському мосту, абсолютно випадково. Він гукнув мене, схопив за плече і зашепотів

у вухо:

– Благаю, познайомте мене з вашим Верещагіним! Говорять, його колись підводили до мене, але –

господи! – якщо б я завжди розумів, кого до мене підводять, то давно б вже служив не науці, а

держбезпеці.