Ге Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ГЕ Григорій Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Драматург, актор.

З військової родини. Батько, Ге Г., – драгунський офіцер; дядько, Ге М., – художник.

Народився 27 вересня (9 жовтня) 1868 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 13 січня 1942 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), театральну драматичну школу Д. Коров‘якова

(1886-1888).

Працював у театрі, грав у трупах Астрахані, Вільно, Воронежа, Саратова, Харкова, театрі Літера-

турно-артистичного гуртка (1889-1896), Суворінського (1896-1897), Олександрінського театру

(1897-1929), викладав акторську майстерність в петроградському «Пролеткульті» (з 1917).

Одна з найвідоміших ролей – Мефістофель в «Фаусті» Й. Гете.

Друкувався в газетах «Щотижневик петроградських державних академічних театрів», «Російські

відомості», «Вісник суспільно-політичного життя, мистецтва, театру й літератури», журналах

«Вісник Європи», «Театр і мистецтво», «Північ».

Як літератор дебютував повістю «Якір смерті» (1890).

Потім настала черга низки оповідань – «Майорка» (1890), «Чорна дівчина» (1898), «Гастролер»

(1899).

Г. – автор тритомного «Збірника п’єс» (1901-1913).

Майже всі доробки нашого земляка викликали легкий спротив професійних критиків, проте корис-

тувалися надзвичайною популярністю у глядачів (приміром, «Страта» з незмінним успіхом йшла

на сценах імперії два десятиліття, її за цей час подивилося близько 8 мільйонів осіб).

Г. також залишив по собі мемуари: «Пригоди і зустрічі» (1922), «З провінційних вражень» (1937),

«Спогади» (1940).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Коров’яков, І. Рєпін та ін.


***

У СВОЇЙ СФЕРІ

, з життєвого кредо

Г. Ге

Кожний з них працює в своїй сфері і кожному доводиться робити найчорнішу роботу.

ПОЗБАВИМОСЯ ВСІХ ХВОРОБ, з відповіді Г. Ге на анкету «Російські видатні люди про

спорт» у журналі «Геркулес» за 1914 р.

За останні роки усвідомлення необхідності відновити в собі здорову природу охопило всі

прошарки суспільства. І тут на допомогу прийшов спорт.

Навряд чи хто з сучасної молоді добре знає, ким був доктор Краєвський. А тим часом ця скромна

людина з сивими кучерями заклала основу нашого фізичного відродження.

Навряд чи цілком усвідомлює, за власною скромністю, і спадкоємець Краєвського І. В. Лебедєв, яку велику справа він робив і робить. ,..Фанатично любить спорт: організує атлетичні кабінети, збирає чемпіонати з боротьби і виступає на циркових аренах з своїм «парадом». Не виключено,

…в очах інтелігентів може проглядатися і якийсь осуд...

Чи варто людині з університетською освітою займатися такою низинною справою? На це

запитання можна відповісти іншим: а чи гоже Мечникову тельбушити кроликів і мавп?

Головне завдання і Мечникова, і Лебедєва спільне – позбавити людство усіх хвороб.


ПОГРОЖУВАВ РОЗІРВАТИ МЕНЕ НА ШМАТКИ, з інтерв’ю Ю. Цив’яна Л. Кінські

Імператорському училищу знадобився статист у спектакль «Смерть Івана Грозного» за чудовою

п’єсою [Олексія Костянтиновича Толстого], де Григорій Ге грав Івана Грозного, а я повинний був

зображати, як говорять росіяни, ринду. Це царський охоронець з – як це називається? – сокирою.

Мені сказали, що в другому акті він (Григорій Ге – авт.) повинен у мене її вихопити, і я

спокійнісінько насолоджувався спектаклем, особливо сценою з польським послом...

А це була одна з перших п’єс, дозволених Олександринському театрові, в якій російський цар

виглядав у несприятливому світлі. Я зовсім забув про інструкції, вчепився пальцями в ратище, й

не помітив, що вони зовсім задерев’яніли.

Справа дійшла до сцени, де цар у гніві вихоплює з моїх рук сокиру і шпурляє її до ніг польського

посла. Я чую, як він люто шепоче:

– Хлопчику! Віддай, віддай! – і міркую, що відбувається – йому ж потрібно було вирвати в мене

сокиру.

Нарешті це йому вдалося, а коли завіса опустилася – ви ж знаєте, ринди завжди одягнені в довге

вбрання, – я підхопив його підлоги і кинувся тікати: на щастя, моя вбиральня знаходилася на

четвертому поверсі.

Отож, доки я біг, чув, як услід мені Григорій Ге репетує:

– Пустіть! Я його на клаптики пошматую!

Я дуже злякався.


МАВ АМПЛУА ПЕРШОГО КОХАНЦЯ, з монографії К. Клеванської «Матеріально-правове

становище провінційних акторів на межі XIX-XX століть»

У 1902 року Омськ відвідала молода акторка малого театру Олександра Олександрівна Яблочкіна.

…Олександра Олександрівна згадувала:

– Перші роки служби в Малому театрі були дуже важкими. Потрібно було боротися за можливість

грати, чекати випадку, коли через відмову чи хворобу старшої артистки з’явиться можливість

після однієї-двох репетицій зіграти головну роль. Якщо цього не траплялося, сиділи без ролей чи

грати одноактні комедії і водевілі.

В Омську Олександра Олександрівна виступала у своїй кращій ролі – Софії в «Горі від розуму»

Грибоєдова.

…Наступного року приїхав в Омськ артист і драматург Григорій Григорович Ге з невеликою

групкою акторів Олександрійського театру. Він познайомив глядачів не тільки з власними

п’єсами, але й з горьківською «На дні».

Григорій Григорович Ге – автор 20 п’єс (головним чином мелодрам). Він грав у багатьох

провінційних театрах, виконуючи амплуа «першого коханця».

…В Омську Олександрійський театр показав шість спектаклів: «Тартюф» Мольєра, «Гувернер»

Дьяченка, «На законній підставі» Тарковського, «Страту» Ге, «Напівсвітло», «Кін, або

Безпутність» Дюма-батька.


ДЕБЮТУВАЛА У П’ЄСІ ГРИГОРІЯ ГЕ, з нарису «Клавдія Іванівна Шульженко» на

kharkov.vbelous.net

Романс «Снився мені сад» був дуже популярним у Харкові в 20-і роки минулого століття. І не

випадково режисер місцевого драматичного театру Микола Синельников «ввів» його до свого

нового спектаклю «Страта», поставленого за п’єсою Григорія Ге. Цій виставі, котра розповідає

про нелегке життя кафешантанних акторів, призначено було зіграти особливу роль в творчій долі

Клавдії Шульженко. Саме в ньому вона дебютувала як співачка.

Майбутня знаменитість з’являлася на сцені в четвертому акті, в самий розпал подій, коли героїня

п’єси, ухваливши фатальне рішення, влаштовує в ресторані прощальну вечерю для своїх колег.

Клавдія Шульженко грала співачку, яка перебуває на самому початку шляху.

У книзі спогадів «Коли ви запитаєте мене» Клавдія Іванівна розповідає: «Я виходила на невеликий

майданчик, що нагадував естраду, у супроводі двох гітаристів і починала співати:

Снився мені сад

у вінчальному вбранні

У цьому саду ми з тобою удвох...

Мій погляд падав на героїню спектаклю. Я бачила, як добре знайомі слова романсу раптом

привели її в сум’яття, і, вгадавши, розпізнавши її стан, співала вже тільки для неї, прагнучи їй, саме їй, повідати прекрасну мрію, казковий сон про велику, але нездійснену любов».

Спів Шульженко чіпав серце всіх глядачів. Зал аплодував, і тоді виконавиця головної ролі

несподівано підійшла до Клавдії Шульженко і розцілувала її.

Відомий харківський колекціонер, дослідник шульженківського творчості Дмитро Сикар,

згадуючи цей факт з біографії народної артистки СРСР, стверджував, що і Клавдії Іванівні, і

багатьом поколінням харків’ян «снився» саме Карпівській сад.


СКІЛЬКИ ВОВКА НЕ ГОДУЙ, з статті Ю. Боріна «Людина, яка знайшла уран»

В радянських анкетах, яких ми за своє життя заповнювали надзвичайно багато, було і таке

сакраментальне запитання: «Чи є родичі за кордоном?». Наявність таких неспростовно вказувала

на неблагонадійність.

Ось історія на цю тему, яка трапилася з професором Ф. І. Вольфсоном.

... Під час хрущовської «відлиги» йому все ж таки вдалося побувати з експедиціями в Угорщині, Болгарії і НДР. Проте в роки брежнєвського застою професор знову став не виїзним. Його з дня на

день чекали в різних соцкраїнах, проте компетентні органи на смерть стояли на варті інтересів

держави і не випускали Вольфсона навіть туди. А раптом цей підозрілий геолог влаштує підкоп

під Берлінську стіну і дремене до своєї американської родички? І там, звичайно ж, розкриє всі

радянські державні таємниці капіталістам-імперіалістам.

Якось Федір Йосипович, не сподіваючись, що йому дадуть дозвіл виїхати, порекомендував для

роботи в НДР свого учня Григорія Григоровича Ге.

Майор КДБ довго рився в паперах, а потім єхидно поцікавився:

– Хто він такий, цей Ге? Єврей, чи що?

– У жодному випадку! – у один голос вигукнули геологи. – Григорій Григорович – внучатий

племінник знаменитого російського художника Миколи Миколайовича Ге. Передвижника.

Майор задумався на мить, почухав потилицю і прорік безапеляційно:

– Значить, єврей.

Майор КДБ чітко знав, що передвижники – це, звичайно ж, євреї. А щоб вони дарма не

пересувалися по світу, їх слід тримати на короткому повідку. Адже відомо, скільки вовка не годуй, він все в ліс дивиться.


ДОРОГІ ГОСТІ, з замітки «Нащадки Ге в місті на Волзі» на tvsamara.ru

До Самари на запрошення музею-садиби Олексія Толстого прибули нащадки відомого російського

художника Миколи Ге, автора знаменитого полотна «Допит Петром Першим сина, царевича

Олексія». Молодший з прямих нащадків роду Ге – Григорій, зберіг сімейні риси першого з

російських Ге – французького аристократа, який покинув батьківщину після захоплення влади

Наполеоном.

Вже в 1812 році син Мат’є Ге бився за Росію проти наполеонівських військ.

До Самари нащадок старовинного роду прибув з Петербургу разом з бабусею, Іриною Ге.

Співробітники музею, досліджуючи творчість земляка, зробили справжнє відкриття

літературознавства. За допомогою архівів вдалося довести, що прототипом відразу двох героїнь

Толстого – Аеліти і Зої Монроз з «Гіперболоїда інженера Гаріна» була леді Абді, в дівоцтві Ія

Григорівна Ге, знаменита паризька манекенниця і світська левиця.

Рідний дідусь красуні – Іван Новиков, відомий театральний діяч – антрепренер і режисер

драматичного театру. Його донька, Ганна Новикова стала актрисою і вийшла заміж за Григорія Ге

– актора з Петербургу. Ія Григорівна Ге теж починала свою кар’єру як актриса.

У музеї-садибі Олексія Толстого носії знаменитого прізвища Ге познайомилися з експозицією, одержали екземпляри збірок наукових статей і журналів з матеріалами про свою незвичайну

родичку і її самарське коріння.