Федоров Авенир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ФЕДОРОВ Авенір (Михайло) Кузьмич
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Бізнесмен, державний діяч. Перший офіційний глава Владивостока.
З міщанської родини.
Народився 14 грудня 1840 р. в Херсонській губернії Російської імперії (нині – Херсонська область
України).
Помер 16 жовтня 1906 р. в м. Владивостоці Російської імперії (нині – м. Владивосток РФ).
Похований на Покровському цвинтарі.
Закінчив курси механіків.
Служив матросом, унтер-офіцером 11-го судоремонтного Чорноморського екіпажу, кондуктором
Корпусу інженерів-механіків, судовим механіком в компанії Дніпро-Бузького пароплавства (усе –
1856-1865), шхуни «Алеут» (1865-1871), пароплава «Суйфун»(1871-1873), асесором комісії
військового суду при Владивостоцькому порту (1873-1875), міським головою Владивостока (1875-
1883; 1891-1902).
Учасник навколосвітньої подорожі на шхуні «Алеут» (1865-1867).
Кавалер декількох російських, японських і китайських орденів.
Перший голова Громадського комітету з завідування Олександрівськими морехідними класами
(1890).
Один з фундаторів Товариства з вивчення Амурського краю (згодом – його довічний член), в ті
роки – наукового і культурного центру Владивостока. Поки у ТВАК не було свого музею, він
безоплатно запропонував розмістити у себе в будинку вже зібрані колекції, а коли музей, нарешті, почали будувати, не лише став членом будівельної комісії а й безкоштовно поставляв матеріали з
свого лісопильного заводу, жертвував гроші на видання друкованих праць Товариства.
Член Комітету із спорудження першого музею в місті, на що безоплатно виділяв будматеріали.
Ім’я нашого земляка присвоєно бухті в Амурській затоці.
На його честь було також названо одну з вулиць далекосхідного міста, проте за Радянської влади її
перейменували в вул. ім. Арсеньєва.
Серед друзів та близьких знайомих Ф. – П. Рогулі, В. Панов, К.Старицький, В. Лавров та ін.
***
ВІРНИЙ КУРС,
з життєвого кредо А. Федорова
Гарний моряк і на суходолі з курсу не зіб’ється.
ПОПОВНЮВАВ СКАРБНИЦЮ, з офіційного інтернет-сайту Владивостоцької міської
адміністрації
Зійшовши на берег, Федоров зайнявся підприємництвом: на березі ріки Суйфун побудував
лісопильний завод, в селі Роздольному – заїмку, почав розробляти вугільні копальні і поставляти
вугілля на кораблі Сибірської флотилії.
У 80-і роки він придбав річковий мілкосидячий колісний пароплав «Піонер», призначений для
пасажирських перевезень. У газеті «Владивосток» ранньою весною 1884 р. з’явилося оголошення:
«Пароплав «Піонер» здійснюватиме рейси протягом літа річкою Суйфун від Роздольного до
Річкового і назад двічі в тиждень».
Пароплав ходив за розкладом – по вівторках і п’ятницях. Оплата проїзду від острова Річкового до
Роздольного була наступна: квиток в каюті коштував 3 рублі, палубний квиток – 1 рубль, пуд
вантажу – 20 копійок.
У селі Роздольному «Піонер» розвантажувався біля причалу, який належав Федорову. Значення
цих рейсів було дуже важливим для переселенського руху і розвитку торгівлі в краї.
Коли почалося будівництво залізниці від Владивостока до Хабаровська, «Піонер», окрім
звичайних вантажів, почав перевозити будівельні матеріали, рейки, ваговиті і великогабаритні
вантажі за допомогою барж.
По завершенні будівництва залізниці і з початком руху нею вантажних і пасажирських потягів,
необхідність в річкових перевезеннях відпала. У травні 1895 року було ухвалено рішення про
припинення пароплавних рейсів річкою Суйфун і, одночасно, М. К. Федорову надіслали припис:
«Заснувати сполучення протокою Босфор Східний для встановлення правильних відносин між
містом Владивостоком і Російським островом, населення якого в даний час досягає 3000 осіб».
Виконуючи це рішення, Федоров орендував у фірми «Бріннер, Ковальов і К0» паровий гвинтовий
катер «Дружок» і розпочав регулярні рейси на острів Російський. Крім того, Михайло Кузьмич
займався регулярними перевезеннями бухтою Золотий Ріг.
Керуючи містом, він велику увагу приділяв впорядкуванню, водопостачанню і санітарії, енергійно
знаходив засоби поповнення міської скарбниці.
ОБИРАВСЯ НЕОДНОРАЗОВО, з статті «Федоров Михайло Кузьмич» на athos.vl.ru
На посаді міського голови Федоров працював дуже енергійно і плідно. Багато часу і сил він
витрачав на міське господарство, яке швидко збільшувалося, прагнув якнайкраще задовольняти і
захищати інтереси городян. Велика заслуга Михайла Кузьмича і його однодумців в тому, що в
кінці сімдесятих років Владивосток входив до десятки кращих міст тихоокеанського узбережжя.
На посаду міського голови М. К. Федоров обирався неодноразово. У цілому він очолював міське
правління понад двадцять років.
УШЛЯХЕТНИВ МІСТО, з нарису Є. Шолоха «Перший міський голова»
Усі називали Федорова Михайлом Кузьмичем. Так писали і в документах. Проте справжнє його
ім’я звучало інакше – Авенір. Так хлопця охрестив піп. Вже на старість він виправив собі в
документах справжнє ім’я – Авенір, проте всі, як і раніше, величали його Михайлом Кузьмичем.
…Незабаром відставний моряк одружується на Емі Василівні – доньці британського підданого
Ліні. На Егершельді, на березі бухти, яка згодом одержала його ім’я, Федоров купує пару
дерев’яних будинків і земельну ділянку, яка була до цього пустирем. Першим поселенцям ділянки
відводилися по 3 коп. за квадратний сажень (2,13 м), а то й зовсім безкоштовно.
У одному з будиночків Федоров відкриває лавку. Одночасно займається дрібним постачанням в
порт і морським командам, а також заготівкою сіна для портових коней.
Потім обзаводиться лісопилкою і заїмкою. Пізніше з’явиться у нього і свій поштово-пасажирський
колісний пароплавчик, а також чотири баржі, за допомогою яких доставляв вантажі і переселенців
до місць майбутніх поселень.
30 листопада 1875 р. сталася знаменна подія: вперше в історії Владивостока обирали міського
голову. 165 мешканців, які мали право голосу (власники нерухомості), своїм волевиявленням
вибрали на цей пост на чотири роки відставного флотського підпоручика, купця 2-ої гільдії М.
Федорова.
Судячи з усього, Михайло Кузьмич був саме тією фігурою біля міського керма, котра
влаштовувала якщо не всіх, то багатьох. Адже, напевно, не випадково він був градоначальником
відразу два терміни підряд, а після перерви, з 1891 р., його на цю посаду знов обирали тричі.
Побити цей рекорд в місті більше нікому до революції не вдалося.
За Федорова стала будуватися і ушляхетнюватися головна вулиця міста – Світланська (її сталі
покривати кам’яною брущаткою, встановлювати ліхтарі, поливати), осушили Семенівську
косовицю, розпочали будівництво тротуарів, приміщення міської Управи, лікарні загального
користування, нічліжки, богадільні, Народного і Робочого будинків, поштово-телеграфної
контори, міської читальні, Східного інституту, кафедрального собору. Відкрилася також
Пастерівська станція, влада придбала у промисловця Лангеліт’є будівлю, в якій відкрила міське
училище для дітей, виділила земля під міську лікарню (сьогодні відому як крайова) і т.д.
ЛЕДЬ НЕ ДІЙШЛО ДО ДУЕЛІ З ЗЕМЛЯКОМ, зі спогадів В. Панова
Це була висока, могутня, масивна фігура з широкою кісткою, не менше 9 пудів вагою, з великою
фізичною силою і, як всі сильні люди, украй добродушною.
... Гласний Філіпченко, українець, відставний лейтенант флоту, людина надзвичайно наполеглива, за щось не злюбив Федорова і на кожному думському засіданні став неухильно труїти його своїми
єхидними запитами і шпильками. Федоров дійшов до того, що на дух не виносив навіть прізвища
Філіпченка, його погляду, і, зціплюючи зуби, тільки відмовчувався, щоб «не вибухнути» і не
нажити біди через свою фізичну силу. Це було болісний стан, а Філіпченко продовжував
залишатися нещадним. Його місце за думським столом було якраз навпроти Федорова, а між ними
стояло «дзеркало».
Після чергового повернення із службового відрядження до Петербургу Федоров став з’являтися до
Думи у віцмундирі міністерства внутрішніх справ й іноді – з якимсь іноземним орденом у вигляді
зірки на грудях.
І ось в один з таких «зоряних» днів, коли Федоров громіздко опустився на належне голові крісло, надів на себе ланцюг міського голови, його рука раптом сперлася на стіл, вся масивна туша
підвелася і напружилася, обличчя відразу почервоніло, очі витріщилися – із-за дзеркала напроти
нього показалася фігура Філіпченка із золотою зіркою котильйону на яскраво-червоній стрічці на
грудях (прикраса для балу-маскараду). Федоров встав... Проте у нього вистачило сила волі
утриматися, зціпивши зуби, від скандалу або навіть катастрофи.
– Не стримай я себе у цей момент, – говорив він згодом близьким приятелям, – я його кулаком би
убив! Що я йому зробив, чого він хоче?
Наступного дня зранку він відправився до свого свояка Терентьєва, розповів йому про кровну
образу і попросив відвезти Філіпченкові виклик на дуель.
– Та він тобі неодмінно в пузо потрапить! Бачиш, яке велике. А він худий, і ти неодмінно
промахнешся! – заспокоював Федорова Терентьєв.
Зрештою Федоров узяв себе в руки, відмовився від думки про дуель, аби не бути смішним. Проте
Філіпченка все-таки притягнув до суду за образу при виконанні службових обов’язків. А
незабаром для збереження душевного спокою перестав ходити на засідання Думи.
...З’явиться, бувало, кореспонденція за підписом «Пасажир», про те, що пароплав «Піонер»
«досить брудний», або що поводження на ньому з пасажирами «не завжди ввічливе», – і Федоров
чортихається... А з Хабаровська від начальства – на його нещастя – відразу ж «запит»...
І доводиться бідоласі писати спростування. Проклинаючи долю і «проклятих перодряпів-
кореспондентів», він на замітку в 20-30 рядків пише безперервно всю ніч і день (не йдучи навіть
на службу до Управи) вельми просторове спростування. А писав він по-старовинному, більше
дієприслівниками і дієприкметниками, без присудків...
Газета була щотижнева. Надрукує вона федорівське «спростування» в одному номері, а в
наступному або просить роз’яснення, або ж поміщає заперечення автора першої замітки. І знову
бідолаха береться за перо...
БІЛЬШЕ НЕ ЗАМАНИШ, бувальщина
Якось у дружній компанії за склянкою пива в ресторані Менарда свояк Терентьєв сказав А.
Федорову:
– Що, Михайле Кузьмичу, знову співробітничаєш у Сологуба (власник місцевої газети, яка без
кінця критикувала голову міста – авт.)?
Федоров відразу ж почав лаятися.
– Та ти не бачиш чи що, що Сологубові писати нічого, матеріалу немає? – заспокоїв його
Терентьєв. – Він на тобі і їде! Напише 20 рядків, а ти йому цілих півномера заповниш своїм
черговим спростування! Проси, брат, щоб газетну субсидію тобі передали! Або плюнь на своє
«співробітництво», займися каліграфією!
Під загальний регіт розреготався і Федоров. З того часу писання спростувань зняло з нього, мов
рукою.
З Сологубом він теж заприятелював і недноразово, граючи з ним в кості на пиво, сміявся:
– Пиши, що хочеш! Досить я попрацював на тебе. Не заманиш більше!
Последние комментарии
5 часов 20 минут назад
22 часов 41 минут назад
23 часов 4 минут назад
23 часов 19 минут назад
23 часов 20 минут назад
23 часов 20 минут назад