Шевченко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ШЕВЧЕНКО Олександр Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Художник. Фундатор неопримітивізму на теренах Російської імперії і СРСР.
З родини службовця. Батько, Шевченко В., – бухгалтер мануфактурного магазину.
Народився 12 (24) травня 1883 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).
Навчався в Харківському реальному училищі (1890-1898), Московському строганівському
художньо-промисловому училищі (1899-1908), паризьких майстернях Е. Кар’єра і Р. Жюльєна
(1905-1906), Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1908-1909).
Служив в армії (1915-1917), працював завідуючим літературно-художнім підвідділом Колегії у
справах мистецтв Наркомосвіти (1918-1921), викладачем Вільних художніх майстерень (1918-
1929), московського текстильного інституту (1941-1942).
Організатор об’єднання «Цех живописців» (1926).
Учасник виставок «Світ мистецтва», «Віслючий хвіст», «№4», «Мішень», Союзу молоді, Салону
незалежних, «Маковця», Товариства московських художників.
Серед найвідоміших полотен: «Жінки біля ставка» (1908-1910), «Музиканти», «Вивісковий
натюрморт. Вино і фрукти», «Жінка біля дзеркала» (усі – 1913), «Промениста композиція «1914»
(1914), «Дім» (1919), «Прасувальниця», «Брати Сірано-жонглери» (обидва – 1920), «Курдянки»
(1932-1933), «Колгоспниці в очікуванні потяга» (1933), «Нічний порт» (1935), «Зимка» (1942-1943).
Перу нашого земляка належать брошури «Неопримітивізм. Його теорія. Його можливості»,
«Принципи кубізму й інших сучасних плинів у живописі всіх часів і народів» (обидві – 1913),
«Кольородинамос і тектонічний примітивізм» (1919), книга «Спогади» (1942-1948).
Доробки нашого земляка нині зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна,
Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Російському державному музеї (м. Санкт-Петербург, РФ), обласній художній галереї (м. Перм, РФ), міському музеї образотворчих мистецтв (м. Нижній
Тагіл, РФ), багатьох приватних зібраннях.
Ш. відстоював динамічно-мальовничу станкову картину як найадекватніший сучасності вид
творчості. З роками в його мистецтві знову підсилилися риси символізму, але в новому, більш
узагальнено-монументальному вигляді.
В останні роки життя створював лірично-замислені полотна в дусі «тихого мистецтва».
Вистачало у нашого земляка і житейських негараздів.
З Московського училища живопису, скульптури і архітектури його виключили (1910).
Рано померла дружина митця Надія Сергіївна, залишивши дворічну доньку (1913).
На фронті наш земляк зазнав серйозної контузії (1916).
Уже в радянські часи Ш. піддали критичному остракізму як «формаліста» (1930).
У 1940-х рр. він майже не бере участі у художньому житті – дається взнаки серйозна хвороба.
На будинку №19 по вулиці Римарській у Харкові була встановлена меморіальна дошка,
присвячена відомому земляку (1992), проте перегодом її… вкрали.
У м. Москві в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна пройшла виставка творів
Ш., присвячена 120-річчю з дня його народження (2003).
Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Ларіонов, О. Купрін, М. Врубель, К. Коровін, Р.
Фальк, О. Бенуа, Д. Бурлюк, В. Сєров, О. Грищенко, І. Суворов, М. Волошин, С. Дягілєв, С.
Судейкін, В. Борисов-Мусатов, А. Архипов та ін.
***
УСЬОМУ У ВСІХ
, з життєвого кредо О. Шевченка
Учится всьому у всіх.
ВІДКИНУТИ СВОЄ «Я», з творчого кредо О. Шевченка
Нам треба спершу підійти до природи, до життя, відкинувши своє «я», розчинитися в них для того, щоб знов вийти втіленим у велике, не особисте, людське «я». І тоді це буде мистецтво не
сьогоднішнього дня, а мистецтво епохи, мистецтво монументальне.
...Не існує мистецтва старого і нового, ...бо воно поза часом, поза простором.
ПЕРЕДАТИ УСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ, із «Спогадів» О. Шевченка
Життя на пенсію офіцерської вдови, звичайно, не із солодких. Але в бабусі була одна неоціненна
риса – вміння стоїчно переносити всі удари долі.
…Він (дід Микола Петрович – авт.) був дуже добрий і не вмів нікому ні в чому відмовляти.
Кохався на мистецтві, і коли міські купці задумали побудувати при Комерційному клубі свій
оперний театр, то, знаючи слабку струнку діда і його щедрість, вирішили звернутися до нього за
допомогою. І він дав. Поступився і великою
Последние комментарии
3 часов 54 минут назад
3 часов 58 минут назад
4 часов 10 минут назад
4 часов 11 минут назад
4 часов 25 минут назад
4 часов 42 минут назад