Щелков Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЩЕЛКОВ Іван Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Фізіолог. Фундатор експериментальних фізіологічних досліджень на теренах Російської імперії.

З купецької родини.

Народився 21 лютого (5 березня) 1833 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 14 (27) травня 1909 р. в м. Судаку Таврійської губернії Російської імперії (нині –

Автономна Республіка Крим України).

Закінчив Харківську гімназію №2 (1846-1850), медичний факультет Харківського університету

(1855), стажувався в Віденському, Берлінському, Паризькому, Празькому університетах (1858-

1861).

Працював помічником ординатора Харківської хірургічної клініки (1856-1857), викладачем (1857-

1881), проректором (1881-1884), ректором (1884-1890) Харківського університету, ректором

Варшавського університету (з 1890).

Почесний мировий суддя (1870).

Почесний член Ради Харківського університету (1892).

Кавалер орденів св. Анни II ступеня, св. Станіслава I ступеня, св. Володимира III ступеня.

Засновник харківської школи фізіологів.

Уперше в Росії організував фізіологічну лабораторію, що дозволило започаткувати на теренах

імперії експериментальні дослідження.

Наукові праці нашого земляка присвячені фізіології. Його перу належать наступні доробки:

«Anatomica et physiologica apparatus urinarii in animalibus vertebralis descriptio» (1857), підручник з

фізіології.

Що стосуєтьься оосбистого життя, то Щ. Рано втратив батька (1845).

Серед друзів та близьких знайомих Щ. – І. Мечніков, М. Сумцов, Р. Вірхов, К. Людвіг, В.

Данилевський, Е. Дюбуа-Реймон, І. Лосієвський, Е. Брюкке, Ж. Хасаханова, Д. Лямбль та ін.


***

ВІТЕР ЗМІНИТЬСЯ,

з життєвого кредо І. Щелкова

Рано чи пізно вітер зміниться, і дим полине в інший бік.

ДЕБЮТУВАВ Я В ЛАБОРАТОРІЇ ЩЕЛКОВА, зі спогадів І. Мечникова

Говорячи про російських фізіологів, не можу не згадати мого вчителя проф. І. П. Щелкова з

Харкова. До нього викладання фізіології в університеті велося по-стародавньому. Становище

змінилося відразу з поверненням із-зі кордону Щелкова, який побував у низці кращих німецьких

лабораторій.

Викладання його носило повністю науковий характер і супроводжувалося мистецьки

поставленими дослідами. Щелков улаштував малюсіньку лабораторію, забезпечену необхідними

посібниками, і дав притулок у ній двом учням, один з яких – автор цих рядків. Там я здійснив

свою першу учнівську роботу з фізіології.


ПОЧИНАЛИ З КІМНАТ ДЛЯ УТРИМАННЯ ТВАРИН, зі спогадів В. Данилевського

Помалу йому вдалося заволодіти прилеглими приміщеннями, так що на початку 70-х рр., коли я

почав працювати в І. П., його лабораторія складалася з 4 невеликих кімнат, до яких через

коридорчик примикали ще 2 низенькі напівтемні кімнатки, котрі більше підходили для утримання

тварин, ніж для роботи.

Починаючи з 1862/1863 навчального року, з фізіологічної лабораторії почали з’являтися наукові

праці як самого І. П., так і його учнів – студентів і лікарів. Цей рік став для неї роком народження, тому що тільки тепер тут стали здійснюватися необхідні для викладання демонстрації й досліди

над тваринами, і в тому ж році до неї надійшло різних предметів 65 номерів на суму 955 руб. 40

коп.

Перші кроки професорської діяльності І. П. збіглися з запровадженням нового університетського

статуту, затвердженого Государем Імператором Олександром II 18 червня 1863 р. Поява статуту –

факт першочергової важливості в історії кафедри фізiологiї, тому що був покладений початок

розширення фізiологічного кабінету (лабораторiї). За цим статутом для фізіологічного кабінету

виділялася щорічна сума в 750 руб. на навчальні посібники, господарські й інші витрати.


ВІДСТАВ ВІД ОДНОКУРСНИКІВ НА ТРИ РОКИ, з розвідки М. Аржанова «Забута історія.

Іван Щелков»

У перші десятиліття життя Івана Петровича вітер мінявся кілька разів, сприяючи знаходженню

ним «тверезого погляду на речі».

Батько, Петро Дмитрович Щелков, помер 1845 року. Про те, що харківський купець і почесний

громадянин мав у своєму розпорядженні солідні засоби, свідчить хоча б такий факт: в 1832 р.,

оглянувши Харків, імператор Микола I висловив невдоволення відсутністю парадного плацу. У

наступному році П. Д. Щелков за власні кошти побудував такий плац на Михайлівській площі

(нині – Руднєва).

Виниклі зі смертю батька труднощі не перешкодили ні Іванові, ні його молодшому братові

Володимирові благополучно закінчити гімназію й університет.

…Тема дисертації свідчить, що медицина як така мало захоплювала Щелкова. Знайомство з

європейською фізіологією ще сильніше потягло його убік від хворих і патологоанатомії.

…Студентом він так захопився дослідженнями нервової системи в лабораторії Брюкке, що

перестав займатися іншими предметами й відстав від однокурсників на три роки!

Весною 1855 р. І. П. закінчив курс з відзнакою, одержавши вищу оцінку майже з усіх предметів, і

восени взявся за докторську дисертацію. Він написав її латиною. 5 травня 1857 р. відбувся

публічний захист.

…Восени 1861 р. Щелков повернувся до Харкова. 16 серпня медичний факультет університету

звернувся до Ради з клопотанням про зарахування І. П. ад’юнктом на кафедру фізiологiї й

патологiї. У навчальному році, що почався, він прочитав три випробувальні лекцiї, які були

визнані задовільними. При балотуванні в Раді він одержав 20 виборчих куль і жодної невиборчої.

15 вересня того ж року медичний факультет призначив І. П. викладати енциклопедiю й

методологiю медицини, деякі розділи фізiологiї, теорiю гальвано-магнітних явищ студентам 5-го

курсу, а також порівняльну фізiологiю студентам-природникам.

Справа затвердження І. П. ад’юнктом загальмувалося через те, що Головне управління училищ

вирішило скасувати посади ад’юнктів, а замість них заснувати посади доцентів.

…Відкрити свою лабораторію Іванові Петровичеві вдалося – крім «гальмівників», у нього були в

керівництві університету й сильні заступники. Відзначимо, що розмістилася вона в тому ж

будинку, який було відведено для казеннокоштних студентів (їх ухвалили перевести на вільні

квартири ще в 1858 р.), що чималі гроші на обзаведення Щелков одержав ще до набрання чинності

нового університетського статуту й що за чиєїсь підтримки його господарство поступово

розширювалося, витісняючи сусідів.

…І. П. Щелков став цивільним генералом, заслужив безліч орденів, був гласним міської думи,

членом санітарної ради міської управи, губернського статистичного комітету, головою

піклувальної ради жіночої гімназії й т. д.

СФОРМУВАВСЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛАБОРАТОРІЯХ, з розвідки М. Григорян

«Фізіологічні школи: переломні етапи»

Період 60-80-х років XIX ст. – одночасно й початок і розквіт російських фізіологічних шкіл. Саме

в цей період російська фізіологія отримала світове визнання. Якщо засновники перших шкіл – І.

М.Сєченов, Ф. В.Овсянников, М.О. Ковалевський, І. П. Щелков сформувалися як фізіологи в

європейських лабораторіях, то їхні учні були вихованцями власних лабораторій. Основним

фактором формування наукових шкіл на рідному ґрунті був університетський Статут1863 р., що

надав університетам автономію й забезпечив лабораторії матеріальними засобами, підсилив

професорсько-викладацький склад.


ЯК МІГ, ДОПОМАГАВ БІБЛІОТЕКАРЯМ, з «Короленківських читань-2005»

Найяскравішу сторінку в історію бібліотеки вписав К. І. Рубинський. Він віддано служив їй

протягом 1890-1920 рр. З ним пов’язане будівництво нового приміщення бібліотеки і організація її

роботи в нових умовах, завершення укладання алфавітного і систематичного каталогів,

налагодження регулярного книгообміну з науковими установами Росії та Західної Європи,

організація обслуговування студентів фондами наукової бібліотеки.

…Перевантажені педагогічною, науковою, громадською роботою, з мізерною надбавкою до платні

бібліотекарі-професори не могли віддавати бібліотеці багато часу. Основне навантаження

припадало на штатних помічників бібліотекарів. Серед них були такі визначні особистості, які

ввійшли в історію української культури:

філолог, фольклорист Амвросій Лук’янович Метлинський;

ботанік, згодом ректор Харківського університету Адольф Самойлович Питра;

фізіолог, засновник харківської школи фізіології Іван Петрович Щелков.


ВІДКРИВАЧ, з статті «Електричний струм високої напруги в лікуванні» на fisiofactor.info Ще 1871 року І. П. Щелков писав, що дуже швидке подразнення нерва не збуджує його. В 1899 р.

Нернст показав, що дратівна дія змінного струму значно зменшується, починаючи з частоти

коливань 10000 Гц, а П. П. Лазарєв в 1916 р. вніс виправлення, вказавши, що межею дратівної дії

при малій силі струму є частота 150000 Гц, а при великій – 500000-1000000 Гц.

В 1892 р. Н. Тесла вперше запропонував високочастотний трансформатор високої напруги, і в

тому ж році фізіолог А. д’Арсонваль застосував його у фізіологічних дослідженнях і ввів у

лікувальну практику.


ВИДАТНИЙ ВИНАХІД, з статті М. Арінчина «Здоров’ятворення»

В 1863 р. вчений І. П. Щелков зробив дуже важливе відкриття. Він виявив різке, на відміну від

всіх інших органів, збільшення кровопостачання кістякових м’язів при їхній роботі, яке одержало

назву робочої гіперемії кістякових м’язів. Гіперемія – це розширення судин у м’язах, котре зовні

можна спостерігати, наприклад, при почервонінні обличчя.

Це видатне відкриття одержало помилкове тлумачення як у науковому, так і в практичному

відношеннях. У науковому аспекті до відкриття було висунуто багато гіпотез для пояснення

розширення судин. Але всі вони виявилися неспроможними, а сам факт посилення

кровопостачання працюючих м’язів понад століття залишався таємницею. Її розкрили в результаті

виявлення присмоктувально-нагнітальної мікронасосної властивості кістякових м’язів.

Із практичної точки зору, якщо різке, в 60-80 разів, посилення кровопостачання кісткових м’язів

пояснюється розширенням судин і розцінюється як навантаження на серце, те, за логікою,

охоронним для нього повинен служити нібито режим рухового м’язового спокою. У свій час ця

точка зору одержала широке поширення як у клінічній практиці, так і серед населення. У клінічній

практиці хворих інфарктом міокарда укладали в постіль, годували з ложечки, забороняючи навіть

пальцем ворухнути. Але вони почували себе гірше й частіше вмирали в порівнянні з такими ж

хворими, які в порушення клінічного режиму м’язового спокою рухалися, обслуговували себе

самі, але проте швидше видужували й верталися до праці.