Политковский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПОЛІТКОВСЬКИЙ Микола Романович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З родини священика. Батько, Політковський Р., – священик с. Боровичі Чернігівської єпархії.

Народився в 1777 р.

Помер 17 (29) червня 1831 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Працював перекладачем Колегії іноземних справ Росії (1795-1797), чиновником (1797-1806) та

столоначальником (1806-1808) Канцелярії державного скарбника, молодшим радником (1808-1827) та віце-директором (з 1827) Експедиції з державних видатків.

Член Людинолюбного товариства (1816).

Друкувався в журналах «Приємне і корисне», «Син Вітчизни».

Літературно-видавничий дебют П. виявився не тільки невдалим, а й зашкодив… його батьку.

Справа в тому, що наш земляк ще в юному віці задумав видати проповіді Політковського-

старшого, якими зачаровувався (1795). На заваді став Св. Синод, який, виявивши в них не лише

«численні думки, що розходяться з Святим писанням», але й вирази «взагалі неприйнятні», заборонив це робити. До того ж, святі отці… взагалі заборонили батьку літератора-початківця

читати проповіді без спеціальної попередньої цензури.

Потім настала черга вірша «Хижка», розмірковувань «Епітафія», «Совість».

Переклав книги «Дафніс» С. Геснера і «Вівчар та філософ» Д. Гея, «Дослідження властивостей та

причин заможності народів» А. Сміта (1802-1806), «Скорочення вчення про державне

господарство, або Дружні розмови, в яких пояснюється, яким чином багатство виробника

розподіляється та вживається в суспільстві» Ж.-Б. Гея (1816).

П. – автор белетризованої «Біографії графа Олексія Івановича Васильєва» (1827).

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Мілонов, І. Муравйов-Апостол, В. Рембовський. О.

Васильєв, Д. Гур’єв, І. Захаров та ін.


***

РИФМИ І ЗАДОВОЛЕННЯ,

з творчого кредо

М. Політковського

Не від всякої, навіть вдалої, рифми отримуєш задоволення.

ЗА ГРИВНЮ НІЧОГО КУПИТИ, вірш М. Політковського «Плач про неотримання платні»

Бесплодно дни мои считаю,

Надежды в будущем не зрю:

Два месяца не получаю,

Увы! вотще служу царю!

Начальство в жребий мой не входит,

Само бо ест и пиет всласть,

А брата нашего доводит

Терпети горе и напасть.

Придется умереть от стужи,

Коль с гладу умереть не мог:

Вся плоть моя почти наружи,

И пальцы лезут из сапог.

А ты, любезная отчизна,

Котору буду век любить,

На всё в тебе дороговизна,

За гривну нечего купить.

Блажен, кто мелочным товаром

Торгует в лавочке простой

Или владеющий амбаром

И кучей в нем кулей с мукой!

День со дня цену прибавляют,

Они блаженствуют одни,

Купцы карманы набивают

В военные и мирны дни.

Итак, не лучше ль мне приняться

За их невинно ремесло,

Чем жалованья дожидаться

И плакать в первое число.


ПОСПІШАЮЧИ ВІД СВІТУ, вірш М. Політковського «На похід Мілонова в Невський монастир

23 травня 1814-го року»

Милонов, мня тщету и тленность презирать,

В обитель Невскую от мира поспешает,

Чтоб тело там свое той влагой напитать,

Котора вещества от тлена сохраняет.


ГОСУДАРІ І ГОЛІ ДИКУНИ, з книги А. Сміта «Дослідження властивостей та причин

заможності народів», перекладеної М. Політковським

До перших парових машин постійно приставлявся підліток для того, щоб поперемінно відкривати

і закривати сполучення між казаном і циліндром залежно від підведення і опускання поршня.

Один з цих хлопчиків, котрий любив бавитися з своїми товаришами, помітив, що, якщо прив’язати

мотузок від держака клапана, що відкриває це сполучення, до іншої частини машини, клапан

відкриватиметься і закриватиметься без його допомоги, і це дозволить йому вільно бавитися з

товаришами. Таким чином, одне з найважливіших поліпшень, зроблених в паровій машині з тих

пір, як вона була винайдена, було придумано підлітком, який хотів скоротити свою власну працю.

...Придивіться до домашньої обстановки більшості простих ремісників чи поденників в

цивілізованій країні – і ви побачите, що неможливо навіть перерахувати кількість людей, праця

яких, нехай і в малому розмірі, була витрачена на все йому необхідне. Шерстяна куртка, наприклад, яку носить поденний робочий, якою б грубою і простою вона не була, є продуктом

сполученої праці великої кількості робочих. Пастух, сортувальник, чесальник, фарбувальник, прядильник, ткач, апретурник і багато інших – всі повинні об’єднати свої різні спеціальності, аби

виготовити навіть таку грубу річ. А скільки, крім того, купців і вантажників було зайнято для

доставки матеріалів від одних з цих робочих до інших! Скільки потрібно було торгових операцій і

водних перевезень, скільки, зокрема, потрібно було суднобудівників, матросів, виготовлювачів

вітрил, канатів!

...Звичайно, порівняно з надзвичайною розкішшю багатія його обстановка повинна здаватися

украй простою і звичайною, проте, може статися, що обстановка європейського государя не

завжди настільки перевершує обстановку працелюбного і бережливого селянина, наскільки

обстановка останнього перевершує обстановку багатьох африканських царів, абсолютних владик

життя і свободи десятків тисяч голих дикунів.


ПИТИМЕМО ПРИГОРШНЕЮ, з вірша М. Мілонова «Послання вітально-прохальне, з нагоди

всерадісного одруження, від співмешканців, наляканих переміщенням в нове і невідоме житло», присвячений М. Політковському

Внемли приветствие многопреда нных душ,

Которые, тебя усердно поздравляя,

Желают, чтоб ты был не только добрый муж,

Но чтобы, братию, друзей не забывая,

Как ныне, так и впредь до них ты был хорош,

Чтоб доступ нам к тебе соделался не труден,

Чтоб каждого из нас ты не поставил в грош

И в милостях своих являлся неоскуден.

И словом, если мы оставим тот приют,

Который столько лет имели мы с тобою,

Проси, да новую квартиру нам дадут,

Где б можно спрятаться от хлада и от зною,

И мебель старую и кухонный прибор

Отдай нам в полное всегдашнее владенье,

Зане купить теперь на рынке этот вздор

Потребно денежно изрядное скопленье,

Которое, увы, не копится у нас

По ценности вещей на многие расходы.

.................................................................

Адам и Диоген – несходствие чудесно!

Но оба опытны, имели оба ум.

И так у первого займем мы лист древесный,

А у другого нам лохмотья не просить,

Которым мы давно с излишеством богаты,

Займем лишь у него искусство горстью пить

И бочки почитать за пышные палаты.


ПАРОДІЮВАННЯ І ОСМІЯННЯ, з статті М. Альтшуллера і Ю. Лотмана «Зелена книга»

Показовий демонстративно «позалітературний» гурток літературних друзів Мілонова. Річ не лише

в тому, що в нього входили люди, далекі від визнаної літератури. Норми високої поезії були тут

об’єктом пародіювання і осміяння: «зворушливі» вірші, які «маленький Опочинін» повинен

піднести великій княгині Катерині Павлівні, складаються колективно, а гонораром служать

пляшка коньяку, цукор і лимони для виготовлення пуншу. Написання віршів супроводжується

пародійним поетичним листуванням.

Зразком такого роду фамільярній гурткової поезії служить «Зелена книга» Мілонова –

Політковських, яка дійшла до нас в неповній писарській копії з архіву Я. К. Грота, озаглавленої

«Виписки із Зеленої книги». Гурток цей склався, мабуть, незадовго до війни 1812 року, і його

зустрічі продовжувалися до 1820 року – часу смертельної хвороби Мілонова. У «Виписках» є

вірші, датовані 1811 і 1814 роками. Ймовірно, «Зелена книга» велася протягом всього існування

гуртка.


ЗЛИТТЯ ВІРША І ЖИТТЯ, з книги Ю. Лотмана «Про поетів і поезію»

Співвідношення «верхнього» і «нижнього» поверхів поезії виявилося в тому, що творчість поета

мислилася зовсім не у вигляді суми друкарських текстів – воно було невіддільним від салону, побуту, аудиторії. Входження літератури в побут було характерною межею культури початку XIX

ст., рівною мірою властивою всім літературним угрупуванням і течіям: карамзініст В. Л. Пушкін

і ярий ворог Карамзіна П. І. Голеніщев-Кутузов однаковісінько славилися в допожежній Москві

як майстри акровіршів, шарад і буриме, котрі зливали поезію з салоновою грою; протоколи

«Арзамаса», написані гекзаметрами Жуковським, і «Зелений зошит» Мілонова і Політковських

були віршами, невіддільними від атмосфери породжувачів їх гуртків, причому невіддільними

зовсім в іншому сенсі, ніж це мовиться стосовно подальших епох.

...Поезія початку XIX ст. пронизувала все, розмиваючи заповідану XVIII сторіччям чіткість меж

між життям і літературою, віршами і прозою. Саме у цій атмосфері побутової поетизації, яку

можна зіставити з побутовим музиченням в Німеччині і Відні XVIII ст., народилося ...злиття

вірша і життя...


ПОЕЗІЯ В ПРОЗІ, з розвідки А. Смирнова «Проблема естетичного визнання прози в

європейській літературній теорії XVIII століття»

У другій половині XVIII століття боротьба перестала бути запеклою, стійко трималася думка, що

будь-який талант не повинен бути зв’язаний путами старих правил.

Новим аргументом на користь прихильників «поезії в прозі» став успіх творів Геснера «Дафніс»,

«Смерть Авеля», «Ідилії», особливо популярні сталі їх переклади, зроблені ритмізованою прозою.

Тексти Фенелона і Геснера стали зразками для багатьох віршів в прозі Бітобе, Ватле, Фрерона, Дюкло. Особливе місце серед прихильників Фенелона займає великий Шатобріан.

Проте в цілому ліричні досліди в прозі не стали важливим чинником літературного визнання

прози. Суперечка була завершена лише романтиками початку XIX ст., які стверджували, що поет

повністю вільний у вибиранні своїх художніх засобів.