Левицкий Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЛЕВИЦЬКИЙ Сергій Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуарист.

З учительської родини.

Народився в 1822 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер 2 лютого 1855 р. в с. Скулянах Ясського повіту Бессарабської губернії Російської імперії

(нині – Унгенський район Республіки Молдова).

Закінчив Київський університет ім. св. Володимира (1845).

Служив чиновником Оренбурзької прикордонної комісії (1845-1847), помічником

столоначальника (1847-1848), столоначальником (1848-1855) Тимчасового столу з управління

Внутрішньою киргизькою ордою.

Познайомився з Т. Шевченком у перші дні заслання Кобзаря до Оренбурга, а саме 9 червня 1847 р.

Не тільки робив усе, аби полегшити сіру буденність поета, а й за дорученням останнього під час

відпустки зустрічався в Москві і Петербурзі з необхідними людьми, включаючи секретаря

міністра внутрішніх справ Редькіна, на предмет звільнення опального митця. Часто зустрічалися

земляки після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 – на

початку 1850 р.

Під час арешту Шевченка у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало

привід жандармам притягти чиновника до слідства, заарештувавши за підозрою... в приналежності

до таємної організації. Провини не довели і звільнили під таємний нагляд поліції. Це так

позначилося на здоров’ї Л., що він передчасно помер.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Головко, М. і Ф. Лазаревські, О.

Бодянський, О. Бутаков та ін.

***

ЛИХОМ – ОБ ЗЕМЛЮ

, з життєвого кредо С. Левицького

Більш як півкопи лиха не буде.

НЕ СУДИВСЯ, з послужного списку С. Левицького

16 січня 1850 (одночасно з наданням йому чотиримісячної відпустки) відбулося представлення

Левицького до нагородження у розмірі третини річної платні. Під судом і в штрафах не був.

ВШАНУЙ ЙОГО, з листа Т. Шевченка О. Бодянському від 3 січня 1850 р.

Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже

тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі весь киргизький степ аж до Аральського моря –

плавав по йому два літа, господи яке погане! аж бридко згадувати! не те що розказувати добрим

людям.

…Той, хто привезе тобі листа мого, наш земляк – Левицький, вшануй його... він мені у великій

став користі на чужині!

ВАС ЗГАДУЮТЬ, з листа С. Левицького Т. Шевченкові від 6 березня 1850 р.

Багацько єсть тут (у Петербурзі – авт.) таких, що згадують Вас, а Головко каже, щ Вас не стало, а

на місто того стало більш людей аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали.

БАЖАЮ ЛЕВИЦЬКОМУ ЗДОРОВ’Я, з листа Т. Шевченка Ф. Лазаревському в 1852 р.

Пошли Господи доброго здоров’я Левицькому. Спасибі вам, що ви про нього написали.

ДЕ ВІН ОБЕРТАЄТЬСЯ, з листа Т. Шевченка М. Лазаревському від 8 жовтня 1856 р.

Напиши мені, будь ласка, про Левицького, де він обертається.

РИЗИКУВАЛИ БАГАТО ЧИМ, з нарису В. Пеунова «Гіркі ліки від кохання»

Але в той час сталася незалежна від них подія, яка могла розлучити їх, вважай, назавжди: Тараса

Григоровича знайшов наказ оренбурзького військового генерал-губернатора В. А. Овручева (від

28 травня № 543), який визначав звільненому солдату Шевченко постійне місце проживання

Оренбург.

Із щоденника:

«23 (жовтня)

При світлі чудової пожежі ( Новгород – місто дерев’яне і завжди горіло із задоволенням ), годині о

9, зустрівся я з А. К. Шрейдерсом. Він повідомив мені, що про мене одержали формений папір на

ім’я тутешнього військового губернатора (колишній декабрист О. М. Муравйов ) від командира

Оренбурзького окремого корпусу. Для читання цього паперу зайшли ми в губернаторську

канцелярію, до правителя канцелярії, наймилішому з людей Андрія Кириловича Кадинського.

Папір свідчив про те, що мені забороняється в’їзд в обидві столиці і що я перебуваю під таємним

наглядом поліції. Хороша свобода! Собака на прив’язі.»

Попередження друзів дозволило Шевченкові уникнути відправки до Оренбурга на довічне

поселення.

Слід сказати, що правитель губернаторської канцелярії «наймиліший з людей» А. К. Кадинський,

ознайомивши з секретним документом «піднаглядного», вчинив посадовий злочин. Такий самий

злочин вчинив комендант Новопетровської фортеці Іраклій Олександрович Усков, що відпустив

Тараса Григоровича в Астрахань «з виключенням з облікового складу», тому Шевченко при нагоді

завжди передавав йому свої щирі вітання і навіть подарував книгу Салтикова «Губернські нариси»

( за такий подарунок комендант Новопетровської фортеці дякував Шевченкові у листі),

поліцеймейстер Нижнього полковник Лапа, поліцейський лікар А. Г. Гартвіг. Люди, які знали

Тараса Григоровича особисто, або до того тільки чули про «єретика і піднаглядного», але вони

задля нього ризикували принаймні своєю кар’єрою. А ось Сергій Петрович Левицький, чиновник з

Оренбурга, був заарештований III Відділенням саме за зв’язки з Шевченком і був покараний.

ПРАВДИВІ ДУШІ, з нарису А. Курилка «Тарас Григорович Шевченко»

22 квітня 1850 р. Прапорщик Ісаєв подав донос командирові корпусу , що Шевченко ходить у

цивільному і живе на квартирі , а не в казармі. В. Обручов про це добре знав , але повинен був

реагувати на донос, що міг

дійти до столиці, до самого царя. Він дав наказ заарештувати Шевченка й зробити в нього обшук.

Наказ зумисне було давно в присутності горна, який, звичайно, встиг попередити Лазаревського, а

той Шевченка. Частину паперів, зокрема, листів, довелося спалити, захалявні книжечки й деякі

малюнки забрав Герм і згодом повернув поетові.

Проте заховати або знищити все не було змоги. Під час обшуку забрали частину листів С.

Левицького, А. Лизогуба, М. Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське

приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.

Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон.

12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним

найсуворіший нагляд.

Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався.

В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити

благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів

відомо, що він там зустрівся зі

своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О.

Ханиковим.

Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів

Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому

сповіщалось про настрої

української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр

математичних наук , походженням із Харкова: «...от де правдива душа».

Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому

міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати «рядового» Шевченка ,

виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного

батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в

інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.

ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.

Головко вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної

організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили.

Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. більша провина

начальства, а не Шевченка. В результаті суворі догани були оголошені командирові 5-ого

батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (останньому за те, що Шевченко

ходив у цивільному).

За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Рєпніна одержала листа від

Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.

ПОМЕР ЗАМОЛОДУ, з книги «Спогади про Тараса Шевченка»

12 днів просидів він (Левицький С. – авт.) у фортеці, і хоча арешт не спричинив собою ніяких

наслідків для його служби, він сильно вплинув на його здоров’я: цей 28-річний хлопець, міцної

статури, раптом захирів, осунувся, і хоча начальство віднеслося до нього співчутливо, перевівши

його для поправки здоров’я на службу в Скуляни, через два роки він віддав Богові душу.

ФАКТ СМЕРТІ ВІД ШЕВЧЕНКА ПРИХОВАЛИ, з «Енциклопедії Оренбуржжя»

Земляк і друг братів Лазаревських, Левицький найближче стояв до Федора, у якого спочатку був

помічником, а потім, після призначення того чиновником особливих доручень, – став наступником

за посадою. Від Ф. Лазаревського він дізнався про прибуття Шевченка до Оренбурга в той же

день. Удвох вони звернулися за порадою і допомогою до чиновника особливих доручень при

військовому губернаторові Є. М. Матвєєва і «вийшли від нього з полегшенням на серці, впевнені в

тому, що він працюватиме на користь знедоленого Кобзаря».

Мешкаючи тоді разом в будинку М. І. Кутіна, Лазаревський і Левицький два дні опісля приймали

Шевченка у себе на квартирі, де їх гість залишився ночувати. Улігшись на підлозі, вони слухали

шевченківські вірші, говорили про життя, співали рідні українські пісні: «Левицький чудово

володів приємним тенором і співав з великим відчуттям».

Перебуваючи в Орській фортеці, а потім на Аральському морі, Шевченко тепло згадував

Левицького, цікавився його життям, просив писати.

Їх дружба поновилася й окріпнула після повернення з берегів Аралу. Спочатку поет проводив

багато часу в тому ж будинку Кутіна: «Тарас, Поспєлов, Левицький і я зажили, що називається,

душа в душу». Зустрічі Шевченка з Левицьким тривали до січня 1850, коли той виїхав у відпустку.

Левицький писав своєму другу з Петербургу. «Ніби третій рік тому пішов, так давно був цей

час», – заявляв він на третьому місяці розлуки. З листа видно, що, перебуваючи в столиці,

Левицький виконував доручення Шевченка з налагодження зв’язків для можливого полегшення

його долі; проявляв він і власну ініціативу в залученні до долі Шевченка уваги петербурзької

інтелігенції. У листі наводяться слова магістра математики М. Головко.

Цього листа, від 6 березня 1850, знайшли у Шевченка під час обшуку, проведеного увечері 22

квітня 1850, і він викликало особливий інтерес III відділення. Сподіваючись, що вдалося

відшукати сліди таємної організації, петербурзькі власті віддали наказ про арешт С. Левицького і

М. Головка. Головко під час арешту чинив опір, а потім застрелився, що стало додатковим

приводом для переслідування узятого під варту Левицького.

…Шевченко згадував Левицького і в Новопетровській фортеці. Він опікувався його долею.

Останній лист датується 8 жовтня 1856. У нас в даному випадку немає підстав брати під сумнів

точність дати. Але відомо, що Левицький помер 2 лютого 1855 року.

Виходить, друзі приховали від Шевченка смерть земляка і близького приятеля? Таке благородство

хвилює.