Вороной Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ВОРОНИЙ Георгій Феодосійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик. Фундатор сучасної аналітичної теорії чисел. В інформатиці існує науковий термін

«діаграма Вороного».

З викладацької родини. Батько, Вороний В., – професор.

Народився 16 (28) квітня 1868 р. в с. Журавці Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Варвинський район Чернігівської області України).

Помер 7 (20) листопада 1908 р. в м. Варшаві (Польща). Похований за заповітом у рідному селі.

Навчався в Бердянській, Прилуцькій гімназіях, закінчив математичне відділення Петербурзького

університету (1885-1889).

Працював викладачем Варшавського університету (1894-1908).

Член-кореспондент Петербурзької АН (1907).

Член Московського математичного товариства (1898).

Лауреат премії ім. академіка В. Буняківського (1897).

Наш земляк – автор низки фундаментальних відкриттів, нових наукових напрямів. Більшість з них

стосуються геометрії багатогранників та геометрії чисел. Стимулювавши розвиток аналітичної

теорії чисел, вони знайшли найширший спектр практичного застосування: від комп’ютерної

графіки, офтальмології, кристалографії до проблем розпізнавання образів і створення штучного

інтелекту.

Перу В. належать доробки: «Про цілі алгебраїчні числа, які залежать від кореня незвідного

порівняння третього ступеня» (1894), «Про одне узагальнення алгоритму неперервних дробів»

(1897), «Про одне завдання з теорії асимптотичних функцій» (1903), «Властивості позитивних

досконалих квадратичних форм» (1907), «Дослідження про примітивні паралелоедри» (1908-1909).

Помер В. раптово від хвороби нирок.

Його пам’яті вчені світу присвятили три Міжнародні конференції з теорії чисел, які пройшли у

Києві (1993; 1998; 2003).

Серед друзів та близьких знайомих В. – А. Марков, Г. Мінковський, Б. Делоне, В. Серпинський та

ін.

***

ЖАГА ДО ПОШУКІВ

, з життєвого кредо Г. Вороного

Жага до пошуків, до відшукання нових властивостей і відношень величин розвинулась у мене

неймовірно; я через силу випускаю перо з рук.

СИДЖУ І ПИШУ, ПИШУ, з щоденника Г. Вороного

29 березня 1887 р.

Я по 12 годин підряд обчислюю об’єми геть не потрібних мені пірамід і таке інше, і раптом, на

найцікавішому місці – швах! Виходить ні Богові свічка, ні чортові коцюба!

10 квітня 1887 р.

Цілих десять днів я не писав свого щоденника, але не тому, що було ліньки, а просто за браком

часу. Весь Страсний тиждень я сидів над розрахунками сонячного і місячного затемнень. Здається,

щодо першого я одержав хибний результат. Доведеться переглянути деякі частини обчислень.

16 травня 1887 р.

Я відчуваю в собі силу, маю бажання працювати, але для цього слід позбутися завеликої кількості

знайомств. Моя кімната – якийсь готель, в ній постійно повно відвідувачів.

25 грудня 1888 р.

Вчора я завершив розпочате мною доведення теореми Адамса, який про останню теорему сказав,

що він не може її довести, але що він не має жодних сумнівів щодо її істинності. Я довів її цілком

строго, так що раніше накреслене є окремим випадком, але мені довелося додати одну лему…

9 січня 1889 р.

Я не хотів починати свого щоденника, доки не дізнаюся напевно, що робота, яку я представив

професору Маркову, ним схвалена. …Він мені сказав, що якби розібратися з літературою цього

питання, то можна було б надрукувати мою працю. Я сказав, що хотів би трохи зачекати, бо

продовжив свою роботу.

Він мені сказав, що він проглядав таблицю чисел Бернуллі і не впевнений, що можна знайти закон

чисельника, бо там з’являються дуже великі прості числа. У відповідь я представив йому теорему, яка вводить ці прості числа…

4 березня 1889 р.

Учора я написав ці рядки і одразу ж засів за роботу. І ось за кілька годин я перевернув усю свою

попередню роботу. Все, що там було неясного, все це виводиться так просто, що кращого й

бажати не треба

6 серпня 1889 р.

Тож прощавай, Олю, прощавай, Журавко! до нової весни я загорнусь у свою броню і, як уві сні,

буде ввижатися мені це літо, яке дало таки мені, крім сил і здоров’я, ще й ті крихітки щастя, які, я

знаю, так часто буду знову переживати, читаючи в Петербурзі свій щоденник, збираючи їх із тих

розмов з Олею, які я записував, і всього того, що так часто змушувало битись моє серце...