Галаган Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГАЛАГАН Григорій Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Громадський діяч, меценат.

З поміщицької родини.

Народився 15 серпня 1819 р. в с. Сокоринцях Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Срібнянський район Чернігівської області України).

Помер 25 вересня 1888 р. в с. Сокиринцях Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Срібнянський район Чернігівської області України). Похований на місцевому

цвинтарі. Могила сплюндрована.

Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1840).

Був чиновником Чернігівської палати державного майна (1840-1848), маршалком дворянства

Борзнянського повіту Чернігівської губернії (1848-1851), совісним суддею Чернігівської губернії

(1851-1854), співробітником Чернігівського комітету з покращення побуту поміщицьких селян

(1858-1859), членом-експертом праць редакційних комісій при Головному комітетові з селянських

справ (1859-1861), член від уряду в Чернігівському губернському з селянських питань присутствії

(1861-1863), віце-президентом Тимчасової комісії з облаштування побуту селян Південно-

Західного краю при Київському генерал-губернаторові (1863-1865), маршалком дворянства

Прилуцького повіту (1871-1882), членом Державної ради (з 1882).

Голова Південно-Західного відділення Імператорського географічного товариства.

Член Кирило-Мефодіївського товариства.

Член Київської археографічної комісії.

Почесний громадянин м. Прилуки (1880).

Друкувався в журналах «Київська старовина», «Російський архів».

Як літератор дебютував «Проектом звільнення селян шляхом звільнення новонароджених» (1854).

Його перу також належать книга «Південно-російські пісні з голосами» (1857), статті «Збірник

етнографічних матеріалів, які стосуються Малоросії, «Про відмінювання малоруських імен»

(обидві – 1869), «Докладний опис малоросійської вертепної драми в тому вигляді, як вона

збереглася в селі Сокиринці» (1882)

Пензлю Г. належать «Портрет молодої жінки» (1833) та пейзаж села Тепла Рудка (1846 р.).

Наш земляк пожертвував садибу в с. Дехтярі Прилуцького повіту для заснування ремісничого

училища (1876).

В пам’ять про рано померлого сина власним коштом заснував у м. Київ Колегію Павла Галагана

(1871).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, В. Тарновський, В.

Антонович, П. Житецький, М. Максимович, М. Мурашко, А. Метлицький, О. Шілле, М.

Маркевич, Ю. Самарін, І. Анненський, А. Мокрицький, І. Аксаков, М. Язиков, В. Науменко, Л.

Жемчужніков та ін.


***

ТЯГАР БАГАТСТВА

, з життєвого кредо Г. Галагана

О, жорстока доле! Навіщо ти вклала мене в лоно дружини багатого поміщика? Чому я приречений

бути невинним винуватцем нещастя стількох людей? О, краще я бажав би бути бідним, старцем,

розбійником, аніж тим, ким я буду!


І СЮДИ ГАРЯЧЕ, І ТУДИ БОЛЯЧЕ, з щоденника Г. Галагана

Серце стискається, коли думаєш, які я бачив в Ічні злидні, і яким треба бути заскнілим, таким, як

я, щоб після цього спокійно їсти і спати.

...Якщо я коли-небудь буду паном усіх цих рабів і якщо довідаюся, що вони мене не люблять, то

найшвидше я їх усіх продам! Але ні – тоді я й моє сімейство помре з голоду!

...Дочитав «Мазепу» Костомарова, інтересна книга. Про Кочубея, Палія та інших дуже важливі

відомості. Мій предок Ігнатій виставлений жорстоким зрадником Січі Запорізької. З висновком

Костомарова погодитися не можна... Був би час та поменше упадку сили, то написав би про це

статтю, як і про Гонту. Багато чого можна було б висловити.


ЖИТИ В ІНШИХ, зі спогадів Г. Галагана

Нам залишалося одне з двох (після раптової смерті сина – авт.), або вдатися до повної і

нескінченної печалі, до якої, безсумнівно, вабила душа, або, зжившись із сумом, прагнути до того,

аби наш бідний син продовжував жити в інших, в своїх ближніх і для своїх ближніх.

Ми вибрали останнє, і з цією метою мною заснована Колегія Павла Галагана.


СПОСІБ ДУМОК ДЕМОКРАТИЧНИЙ, з таємної депеші Київського генерал-губернатора Д.

Бібікова шефу жандармів О. Орлову в травні 1847 р.

Знайомство їхнє і дружба (Чижова Ф. і Галагана Г. – авт.), і час перебування обох за кордоном і

тут, базуються на однаковості думок і переконань. Галаган завжди виявляв спосіб думок виразно

демократичний, він має значні зв’язки та знайомства в Москві.

...Я не зупинився перед необхідністю обшукати і, якщо щось виявилося б підозрілим,

заарештувати Галагана, якби він перебував у керованих мною губерніях.


ПРИСТРАСНО ЛЮБИТЬ МАЛОРОСІЮ, із свідчень Ф. Чижова у справі Кирило-

Мефодіївського товариства

Галаган Григорій, малоросійський багатий поміщик, у вихованні якого я брав активну участь... Він

пристрасно, до безумства, любить свою Малоросію, тільки нею і марить до того, що ми з ним

сварилися...

Знаючи його мало не з дитинства, я впевнений, що ні за своєю тихою щонайдобрішою, до того ж

неповороткою природою, ні за нахилами він не може мати абсолютно ніяких політичних намірів.


ЗАРАДИ СУСПІЛЬНОГО БЛАГА, з статті-реквієму в газеті «Киянин» у вересні 1888 р.

На прикладі створення Колегії ми бачимо, що може бути зроблене в нашому суспільстві людиною

високого державного і соціального статусу, котра має у своєму розпорядженні чималі статки,

якщо його спонукує бажання суспільного блага.


НЕ УНИКНУВ ПОМИЛОК, з автореферату дисертації А. Тимошенка «Державна, господарська і

громадська діяльність Г. П. Галагана»

Яскравий представник відомого аристократичного роду, Г. Галаган своїм ставленням до державної

служби і самовідданою громадською й доброчинною діяльністю переконливо довів, що у

переломні періоди історичного розвитку держави і суспільства, роль особистостей, лідерів

помітно зростає, нерідко набуваючи рис визначальності, суттєво впливає на досягнення кінцевого

результату. Щедро володіючи названими загальнолюдськими чеснотами, він залишається на

сьогодні сучасним та актуальним для наслідування насамперед як державний діяч, який

опікуючись глобальними питаннями, щиро переймався і безкорисливо вирішував проблеми

конкретних людей. Яскрава і, водночас, плідна суспільно-корисна його діяльність повинна

служити не тільки науковим, але й виховним цілям.

...Помітною прогалиною у дослідженні життя і діяльності Г. Галагана залишається відсутність

наукових праць у яких аналізувалася б його господарська діяльність. Він належав до числа

великих землевласників. Так, у 1878 р. він володів 28328 дес. землі, до реформи 1861 р. у маєтках

діяли 3 селітряні заводи, 2 суконні фабрики, 6 цукроварень та 4 винокурні. Хоча після скасування

кріпацтва переробна промисловість у галаганівських економіях занепала, фінансова міць

господарств зросла. Сталося це за рахунок запровадження нових технологій обробітку землі,

сівозмін, посилення спеціалізації окремих господарств, що забезпечило збільшення об’єму

сільськогосподарської продукції, яка реалізовувалася на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Поряд з цим, Г. Галаган не уникнув ряду помилок, які не дозволили успішно завершити розпочаті

економічні перетворення. Проявилось це у відсутності належного контролю за управлінською

ланкою в маєтках під час становлення господарств у 50-60 ті рр. і нерішучості при технічному

переоснащенні промислових підприємств, у першу чергу винокурень і цукрових заводів.


ДОПОМАГАВ, ЯК МІГ, з статті Л. Гісцової «Родовий фонд Галаганів в ЦДІАК України»

Сьогодні вже не викликає сумніву: ми повинні поставитися більш уважно до вивчення історії

українських аристократичних родів, представники яких нерідко тією чи іншою мірою впливали на

плин вітчизняної історії. Дослідження життєвого шляху таких непересічних діячів, вивчення

мотивів їхніх дій та умов життя уможливлюють розуміння того, хто ж ми такі, українці, на що

спромоглися, чи є в нас минуле і чи буде майбутнє.

...Неоціненною є роль Г. П. Галагана як земського діяча, зокрема його участь в організації

початкової освіти краю. Крім грошових пожертв, він передав для заснування ремісничого

училища в с. Дігтярях Прилуцького повіту садибу з великим будинком і флігелем, садом, городом,

опікувався школами й у інших селах повіту. Завдяки його зусиллям у м. Прилуках 1874 р. було

відкрито чоловічу прогімназію, яка з 1882 р. стала повною гімназією, а в 1883 р. – жіночу

гімназію.

Але найяскравішим виявом громадської свідомості Г. П. Галагана в царині поширення освіти

було, мабуть, його ставлення до Колегії в м. Києві. На утримання закладу Григорій Павлович

передав 8 тис. десятин землі в ряді сіл, садибу в Києві з двома будинками і кількома флігелями,

значну суму грошей.

Заслуговує на увагу й етнографічна діяльність Григорія Галагана. Від дня заснування Київського

відділення імператорського географічного товариства він був його головою; до кінця життя

залишався членом Київської археографічної комісії та ряду інших наукових об’єднань. Зусиллями

Г. П. Галагана було видано «Південно-російські пісні з голосами» , «Збірник етнографічних

матеріалів, які стосуються Малоросії, «Про відмінювання малоруських імен», «Докладний опис

малоросійської вертепної драми в тому вигляді, як вона збереглася в селі Сокиринці». Він

допомагав матеріально у виданні творів українського фольклориста й етнографа Опанаса

Марковича, часопису «Київська старовина» та інших.


МОГИЛУ ГАЛАГАНА ЗНИЩИЛИ, А ЙОГО СОБАКИ ЗАЛИШИЛИ, з веб-порталу

Української Православної Церкви

Навіть буремні події сімнадцятого року не зачепили палац Галаганів. Вихованець Григорія

Павловича учений-славіст Андроник Степович писав: «Галаган зробив дуже багато доброго для

сокирянців, так що пам’ять його там шанують і досі, і величезний його будинок і під час революції

селяни не дали на пограбування, усе в домі збереглося добре, і з нього зроблено гарний музей».

...Але у тридцятих роках селян уже ніхто не слухав. Маєток Галаганів спіткала гірка доля.

Сьогодні ви ще можете відпочити у старовинній романтичній альтанці, збудованій колись

господарями, але вже не пройдете чудовим готичним місточком. Не зайдете ви і до збудованих

Галаганами храму святих апостолів Петра і Павла і церкви святої великомучениці Варвари. Їх не

існує. Вони були пограбовані та вщент зруйновані.

Як і могили останніх з роду Галаганів – Григорія Павловича і його сина Павлуся, похованих біля

храму Петра і Павла. Вандали знищили людські могили, але, наче насміхаючись, не торкнулися

чорної мармурової колони, встановленої над місцем, де Галагани колись поховали свого

улюбленого собаку...


ЛАСКАВО ПРОСИМО, НАЩАДКИ, з кореспонденції І. Ральченко «На круги своя»

Під такою назвою в Чернігівському обласному художньому музеї відбувся мистецький захід,

присвячений візиту нащадків родини Галаганів, зокрема доньки графині Ганни Миколаївни

Ламсдорф-Галаган – Єлизавети Блейк. Разом зі своїми дітьми та онукою вона вперше відвідала

Україну.

Після смерті матері – графині Олександри Ламсдорф-Галаган залишився сімейний архів –

документи, численні сімейні фото, які Єлизавета Дмитрівна вирішила повернути на батьківщину.

Дякуючи музейному сайту, вона дізналася про унікальну Галаганівську колекцію, що зберігається

в Чернігівському обласному музеї.

На виставці, розгорнутій під час заходу, гості побачили портрети Григорія Павловича Галагана,

його сестри – Марії Галаган, її доньки – Катерини Ламсдорф-Галаган, прабабусі Єлизавети

Дмитрівни, на яку вона, до речі, дуже схожа. Саме під час заходу пані Єлизавета і подарувала

сімейний архів.