Жевахов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЖЕВАХОВ Микола Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правник, державний діяч, письменник.

З дворянської родини. Батько, Жевахов Д., – поміщик; брат, Жевахов В., – єпископ.

Народився 24 грудня 1874 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Помер після 1945 р. в м. Барі (Італія).

Закінчив 2-у Київську гімназію, колегію Павла Галагана, юридичний факультет Київського

університету св. Володимира (1899).

Був дрібним чиновником Київської судової палати, канцелярії Київського генерал-губернатор

(1899-1902), земським начальником Пирятинського повіту (1902-1905), чиновником Державної

канцелярії, помічником статс-секретаря Державної Ради (1905-1916), товаришем обер-прокурора

Св. Синоду (1916-1917), керівником Подвір’я св. Миколая Православного Палестинського

товариства в Італії (1920-1935), завідуючим Церковно-археологічним кабінетом Святителя

Миколи Мирлікійського Чудотворця (з 1935).

Член Російських Зборів (1909).

Довічний дійсний член Імператорського Палестинського Православного товариства (1913).

Голова Русько-сербського товариства (1920).

Камер-юнкер Високого Двору (1914).

Кавалер Хреста 2-го ступеня Православного Камчатського братства (1911), ордена св.

Володимира 4-го ступеня (1916),

Заарештований Тимчасовим урядом «як товариш міністра попереднього режиму» (1917).

Друкувався в журналі «Громадянин».

Як публіцист дебютував «Листами земського начальника» в журналі «Громадянин» (1904).

Потім настала черга тритомників «Матеріали до біографії Святителя Іоасафа Горленка, єпископа

Білгородського і Обоянського» (1907-1911) і «Спогади», «Новий Сад» (1936).

Перу нашого земляка також належать спогади про княжну Марію Дондукову-Корсакову та М.

Іваненка, «Дорожні нотатки».

Ні Лютневої, ні Жовтневої революцій не сприйняв і емігрував – спочатку до Сербії (1919-1920),

потім – Італії (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Іваненко, І. Сікорський, П. Армашевський, С. Нілус,

В. Бобринський, М. Раєв, О. Ширінський-Шихматов, П. Окнов, О. Маляревський, М. Дондукова-

Корсакова, Н. Анісімов, В. Мещерський, А. Потапов, С. Расселі та ін.

***

РЕАКЦІОНЕР – ЗНАЧИТЬ КРАЩИЙ, з життєвого кредо М. Жевахова

Слово «прогрес» вигадане не лише безрелігійними людьми, але й людьми, які бажали в зародку

знищити релігію і віру, а прізвисько «реакціонер» отримали всі ті люди, які дотримувалися

заповітів Христа й тому вели боротьбу з усім, що руйнувало підвалини Церкви та держави й

приховувалось під маскою «прогресу».

У цьому сенсі «реакціонерами» були всі кращі, всі духовно освічені люди.

УМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ ЗНАННЯМИ, з «Листів земського начальника» М. Жевахова

Мета будь-якої школи... полягає не в тому лише, аби розширити розумовий світогляд учня й дати

йому корисні для життя знання, а, найперше, щоб навчити його користуватися цими знаннями в

інтересах збільшення загальної суми Добра й Правди у житті.

ЖАХЛИВА КАРТИНА, зі спогадів М. Жевахова

Одна жахлива картина змінювалася іншою, ще жахливішою...

Виборг, розмова з архієпископом Сергієм Фінляндським, його подив і відгуки про «мужицьке

царство», Сердоболь, замерзле Ладозьке озеро, паралізоване сполучення з Валаамом, повернення

до Петербургу і жахливий нічліг у «Фінському готелі», втеча в Зосимову Пустинь, до старців

Германа і Олексія, від’їзд до Києва, побачення з батьками, драми, скорбота, докори і ...повернення

до Петербургу, заселення до бабусі, Аделаїди Андріївни Горленко...

КАТОЛИКІВ З ЧЕРВОНИМИ ПРАПОРАМИ НЕ ЗУСТРІЧАВ, з книги М. Жевахова

«Спогади»

Програма розвалу Росії розігрувалася як за нотами. Спочатку мобілізація злочинців з їх штабом –

Державною Думою, котра повинна була видавати революційні жадання своїх членів за справжній

голос народу і, дискредитуючи Царя й міністрів, паралізувати державну діяльність уряду. Потім

штурм уряду і скинення Царського Трону, комплектування з дурних честолюбців і свідомих

масонів нового, так званого «тимчасового уряду», і поряд з ним спеціального контрольного

апарату у вигляді «Ради солдатських і робочих депутатів» з Лейбою Бронштейном на чолі, потім

ще крок вперед – відчайдушна боротьба між ними, перемога Бронштейна, скасування Думи і

«тимчасового уряду», які зіграли свою роль і перестали бути потрібними... і на закінчення

зумовлені наперед до розгону «Засновницькі збори» в Москві...

Все це були етапи давно наміченого шляху, виконання давно задуманих і ретельно розроблених

програм, які зводилися до однієї мети – винищування Російського народу.

... Жоден католик, як було засвідчено згодом, не брав участі в процесіях з червоними прапорами.

ВСЕМИЛОСТИВО НАКАЗУЄМО, з імператорського указу Сенату від 15 вересня 1916 р.

Помічникові статс-секретаря Державної Ради понад штат, у званні камер-юнкера Двора Нашого

статському раднику князю Жевахову Всемилостиво наказуємо виконувати посаду товариша обер-

прокурора Св. Синоду, із залишенням у придворному званні.

НЕ МАЄМО НАВІТЬ СВЯЩЕНИКА, з листа М. Жевахова М. Демидовій від 23 серпня 1932 р.

Становище Подвір’я (Православного Палестинського товариства – авт.) відчайдушне. З Різдва

Христового минулого року не маємо священика, якого ні за що утримувати, і не здійснюються

богослужіння. Цей Великдень все православне населення залишалося без церковних служб.

ПРАВДУ НЕ ВПІЗНАВАЛИ, з книги О. Платонова «Терновий вінець Росії»

Російська патріотична думка за кордоном аналізує катастрофу, яка сталася в Росії, шукає шляхи

виходу з неї. Чудовою працею в цьому напрямі стали «Спогади» товариша обер-прокурора

Синоду князя М. Д. Жевахова.

Жанр цієї книги не точно відображає її справжній зміст. Насправді це – якнайглибше історичне і

релігійно-філософське осмислення однієї з найтрагічніших епох життя російського народу,

пророче передбачення багатьох подій 20-30-х років.

Революція, справедливо стверджував Жевахов, не була виразом «народного гніву проти Царя і

його уряду», а лише плодами безвір’я, зарозумілості і гордості людської. Осмислюючи свою

епоху, Жевахов відзначає, що люди настільки пішли від правди, що перестали впізнавати її.

ПЕРЕЖИТЕ Й ПОБАЧЕНЕ, з книги А. Степанова «Чорна сотня»

У перші місяці правління Тимчасового уряду, коли ще не минула ейфорія від того, що «все стало

можна», коли ще не були проїдені ресурси, накопичені Імперією, можна було відносно вільно

пересуватися країною. В цей час Жевахов жив то в маєтку сестри під Петербургом, то у матері в

Києві, то в маєтку у брата в Полтавській губернії. Йому навіть вдалося виклопотати собі пенсію

від Тимчасового уряду за 18-річну державну службу.

У другій половині літа він знов приїхав до сестри, ближче до столиці. До 8 листопада 1917 р.

Микола Давидович жив тут. І лише побачивши настання анархії, боячись піддати сестру

небезпеки, виїхав до Києва. Тепер потяги ходили рідко, пересуватися залізницею стало

небезпечно. Випробувавши немало принижень, минувши багато небезпек, Жевахов дістався,

нарешті, Києва. І тут дізнався страшну звістку – 30 жовтня померла його мати. Він не встиг навіть

на похорони.

...Пережите й побачене після відходу більшовиків, мабуть, стало страшною травмою для Миколи

Давидовича. Він не вірив в міцність денікінської влади, і, як незабаром з’ясувалося, цілком

обгрунтовано. Тому вирішив виїхати на південь. Поки що його живили якісь ілюзії: «Їхати до

Криму, або на Кавказ і туди виписати сестру».

...Потім, рятуючись від наступаючих більшовиків, він втік до Ростова. Дуже скоро з’ясувалося, що

знайти собі застосування на службі у денікінських властей Жевахову не вдасться. Чиновники

«старого режиму» були не в честі у вождів Білої армії.

Під час пересувань півднем Росії Жевахова кілька разів пограбували. Він залишився без коштів

для існування, без даху і навіть майже без одягу. Микола Давидович був у відчаї...

У середині січня Жевахов приїхав до Новоросійська, а звідти відправився до Константинополя.

Мандрівка була не з легких. Пароплав тримали на рейді Константинополя, а потім Салонік, не

дозволяючи сходити на берег. Після тривалого очікування подали потяг, який привіз його до

Сербії. Для князя Миколи Давидовича Жевахова розпочалось емігрантське життя.

ДЕРЖАВУ ПРИБРАЛИ ДО РУК ЗЛОЧИНЦІ, з розвідки О. Стрижева «Князь Микола

Давидович Жевахов»

1928 році... князь Жевахов висловив думки, які не втратили своєї значущості і нині. Він сказав, що Росія загинула із-за млявості державного апарату і чиновництва, котре безупинно порушувало

присягу Государеві, що апарат повинен бути нещадним до беззаконників, не перекладаючи своїх

функцій на монарха.

Князь Жевахов, сам юрист, і чи йому не знати, як важливо не потурати безпросвітникам вершити

їх лиходійства? А вони вершили, можна сказати, безперешкодно... Відкрито розпалювали

ненависть до Церкви і самодержавних засад, ...нагнітали істерію терору, розбещували і

обдурювали натовп і нестійку частину інтелігенції.

Вже будучи товаришем обер-прокурора Св. Синоду, Жевахов багато їздив Росією, і скрізь сумні

картини були схожими: невіра і людинобісся насаджувалося чужорідцями зловмисно. Для цього

вони майже цілком оволоділи пресою, судами, педагогікою.

...Обер-прокурор Св. Синоду М. П. Раєв разом з князем Жеваховим прагнув пожвавити

парафіяльне життя, наповнити його християнською роботою. На жаль, ця діяльність швидко

урвалася. Масону Керенському потрібні були не державники, а блазні, і в обер-прокуророві Львові

він знайшов собі такого блазня, який не тільки замінив весь Синод, але й змістив із столичних

кафедр двох найдухоносніших владик, – Пітирима і Макарія.

Росію прибрали до рук злочинці.

ВІРНИЙ І ГІДНИЙ, з оцінки діяльності М. Жевахова Ф. Вінбергом

Якби у Царя було більше таких вірних і гідних слуг, ніяка революція в Росії не вдалася б.

ЮРОДИВИЙ, з «Щоденника» В. Пуришкевича

Усе чисте і чесне, що осмілюється подати свій голос біля царського трону проти нього, піддається

негайній немилості і опалі. Немає того адміністративного поста, яким би високим він не був, який

гарантував би безпеку вельмож, котрі осмілилися вказати Царю на неприпустимість подальшого

впливу Распутіна на хід російської політики і державних справ.

Де чесний і благородний А. Д. Самарін, який займав пост обер-прокурора святійшого синоду? Він

звільнений. Він опинився не на місці, бо не міг миритися з роллю виконавця распутінської волі; не

міг терпіти на єпископських постах ченців на зразок Варнави, Мардарія і Путяти, і на місце його

посаджений через Распутіна якийсь директор жіночих курсів Раєв, темна і абсолютно невідома

особа, а в помічники йому для звершення справ Церкви тими ж шляхами пройшов юродивий князь

Жевахов, вся заслуга якого в тому, що він встиг сподобатися Єлизаветі Федорівні своєю

брошурою про святителя Іоасафа Горленка, котрий доводиться Жевахову якимось далеким

родичем по батьківській чи материнській лінії.