Каменецкий Осип [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КАМІНЕЦЬКИЙ Осип Кирилович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Медик. Перший не іноземний (Україна входила до складу Російської імперії – авт.) лейб-медик

при дворі російського царя.

З міщанської родини.

Народився 4 квітня 1750 р. в с. Семенівці Стародубського повіту Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 14 червня 1823 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Чернігівському колегіумі, Петербурзькій медичній школі при генеральному

сухопутному шпиталі.

Служив лікарем в низці військових підрозділів (1780-1793), працював лікарем Петербурзького

генерального сухопутного шпиталю (1793-1798), інспектором міського управління Медичної

колегії (з 1798), викладачем Петербурзької медико-хірургічної академії.

Дійсний член Петербурзької академії наук.

Член Медико-хірургічної академії.

Кавалер орденів св. Ганни і св. Володимира.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Коротка настанова про лікування хвороб

простими засобами» (1803), «Коротка настанова про лікування простими засобами хвороб, які

сталися внаслідок отруєння» (1806), «Настанова про те, що робити з хворими там, де немає

лікарів» (1813).

Зазначимо: книга, названа в списку першою, витримала 9 (!) видань, останнє з яких вийшло у м.

Петербург (1864).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Мартос, Я. Саполович, М. Мудров, Г. Угрюмов та ін.

***

СВІЙ ЧАС, з життєвого кредо О. Камінецького

Свій час на всяку справу.

ПАТРІАРХ РОСІЙСЬКИХ ЛІКАРІВ, з розвідки О. Тимошка «Лейб-медик із Семенівки»

Упродовж 13 років Осип Камінецький легко переносив тягар військової служби, не раз брав

участь у бойових діях, під час яких виявив себе як умілий лікар і організатор медичної допомоги

пораненим. В 1793 р. його відкликали з військ для подальшої служби в Петербурзький сухопутний

госпіталь. Нова робота сприяла поглибленню теоретичних знань і збагатила практичний досвід.

Через відносно короткий термін наш земляк стає одним з найвідоміших лікарів Росії. Сучасник,

відомий терапевт Матвій Якович Мудров називав колегу «патріархом російських лікарів».

В 1798 р. Камінецького призначають інспектором Петербурзького фізикату (міський орган

управління медичною справою, що підкорявся Медичній колегії), а в 1799 р. обирають до складу

Медичної колегії. В 1814 р. йому присвоюють ступінь доктора медицини без захисту дисертації.

Ще через два роки Камінецький першим з вітчизняних лікарів удостоюється звання лейб-медика

(до цього лікуванням царюючих осіб опікувалися винятково лікарі-іноземці).

Останні роки життя Осип Кирилович провів у Москві.

Літературних публікацій про життя й діяльність лікаря Камінецького в радянський період майже

не було. Досить скромна інформація про нього й у Семенівському краєзнавчому музеї на

Чернігівщині. У той же час, ім’я це можна зустріти у всіх солідних дореволюційних виданнях

довідково-енциклопедичного характеру, а також у деяких мемуарних записках.

Знайомство з петербурзьким оточенням О. К. Камінецького доводить, що він підтримував зв’язки

зі своїми земляками, вихідцями із Чернігівщини, які жили й творили в північній столиці. Одним з

них був Іван Петрович Мартос, уродженець містечка Ічня. Без сумніву, він, члени його родини,

друзі й знайомі користувалися послугами лікаря Камінецького.

У це коло входив і колега Мартоса по Академії мистецтв, відомий історичний живописець і

портретист, професор Григорій Іванович Угрюмов. Обидва вони разом чергували в класах

Академії, обидва мали звання академіка.

Угрюмов впродовж останніх кількох років свого життя страждав водянкою й, можливо, за

порадою Мартоса, звернувся за лікарською допомогою до Камінецького. Між художником і

лікарем склалися дружні стосунки, що, очевидно, знайшло своє відбиття у творчості художника. У

всякому разі, портрет О. К. Камінецького, написаний близько 1816 року, – одна із кращих робіт

Угрюмова як портретиста.

Який же цей портрет? На полотні зображена людина літнього віку, сповнена доброти й спокою.

Торкнуте сивиною волосся обрамляє високе відкрите чоло, очі уважно й в той же час привітно

дивляться на глядача. М’яко стислі повні губи, ямочки на щоках. Не сильно виражене подвійне

підборіддя свідчить про доброзичливість, а легкий рум’янець на щоках і міцний подовжений ніс,

пружні вуха свідчать – про фізичну витривалість. І ледь помітна легка втома.

На ньому – темних кольорів парадний костюм з білими вилогами, що надає портрету відчуття

святковості.

Портрет був маловідомим, мабуть, він зберігався в родині Камінецького. Вперше широкий глядач

побачив його в 1870 р. на Всеросійській мануфактурній виставці в Петербурзі. Меценат П. М.

Третьяков виявив бажання придбати його, однак зміг купити полотно тільки 1883 року.

Нині портрет перебуває в Третьяковській галереї в Москві.

НА ВІЙНІ, ЯК НА ВІЙНІ, з кореспонденції Б. Нувахова і Т. Щорса «Медичний музей»

Імена героїв Вітчизняної війни 1812 року знайомі багатьом – вони оспівані у віршах і поемах, про

них написані романи, зняті кінофільми. Їх образи дійшли до нас в живописних портретах.

Експозиція відкриває абсолютно нові аспекти подвигу, іноді непримітного, а часто просто

забутого нами – подвигу медиків. Лише в Бородінській битві брало участь 1000 лікарів, 800

фельдшерів, було розгорнено 60 рухомих госпіталів.

Про тяжку працю і нелюдську напругу медиків в цей період свідчить уривок з листа офіцера

Ольфер’єва, який супроводжував пораненого Багратіона 26 серпня 1812 року: «Легше пробути

годину в бою, ніж 6 хвилин на перев’язувальному пункті. Довкола калюжі крові, то червоної і

теплої, то чорної і вже застиглої. Лікарі працюють, скинувши сюртуки, підв’язавши фартухи і

рукави».

У центрі фотокопії відомої картини художника Гесса, що відобразила розпал Бородінськой битви,

головний лікар Російської армії Яків Віл’є надає допомогу пораненому Багратіону.

Поряд фотографія фрагмента горельєфа пам’ятника Я. Віл’є в С.-Петербурзі. Фотографії і

портрети – головного хірурга Голіцинської лікарні (у 1812 р. – госпіталь) ученого Є. О. Мухіна;

хірурга І. В. Буяльського, лікарів – героїв війни Я. І. Говорова, І. Є. Грузінова, О. К.

Камінецького – це одні з небагатьох, хто не жалів свого життя в ім’я врятування життя інших.

КРАЩИЙ ЗАСІБ, НІЖ ЧАЙ ЧИ БАНЯ, з кореспонденції О. Гвоздьова «Збитень»

Збитні готували на Русі здавна. Можна стверджувати, що це був чи не найулюбленіший напій.

До того ж, гарний збитень навесні й особливо восени, у дощову, сиру пору року, не тільки

приємний як питво, але й гарний профілактичний засіб від застуди. Знаменитий медик,

письменник Осип Кирилович Камінецький вважав збитень особливо корисним напоєм, який

заміняє часом лазню й руську піч, «аби зігріти людину, що замерзла». Він надавав йому перевагу

перед чаєм і дуже шкодував, що мистецтво приготування збитню в XIX столітті майже зникло.

Гарячий збитень готується протягом півгодини: воду, мед, цукор кип’ятять із додаванням

прянощів – кориці, імбиру, гвоздики, м’яти, кардамону, мускатного горіха, лаврового листа й т. д.

Потрібно від трьох до шести прянощів – за смаком. Меду кладуть не менш 50 грамів на літр води.

Цукор за смаком. Мед можна замінити патокою.

Ось і вся премудрість!

ЗЦІЛЯЙТЕСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ТРАВ, з огляду І. Петренка «Роботи О. К. Камінецького»

На початку 19 в. вийшло «Коротка настанова з лікування хвороб простими засобами», що

належало перу Осипа Кириловича Камінецького.

Робота цікава тим, що в ній поданий перелік лікарської рослинної сировини, яка була у той час в

аптеках для продажу населенню для приготування з неї настоїв, відварів, зборів, екстрактів і

інших лікарських форм.

Робота містить близько 50 найменувань рослинної сировини у вигляді квіток, трав, плодів,

насіння, кори, коренів і кореневищ. Багато що з цих рослин застосовується дотепер…

ТРАПЛЯЛИСЯ Й ДИВНІ ПОРАДИ, зноска в книзі М. Лєскова «Загін»

Зусиллями Бурнашова (літератор, публіцист, агроном-дилетант – авт.) майже одночасно вийшли

дві господарські брошури: «Про цілющу лікарську дію кори й молодих паростків ясеня» і «Про

цілющі властивості лискучої сажі».

…Висміюючи лікування лискучою сажею, Лєсков мав на увазі міркування Осипа Камінецького в

його книзі «Коротка настанова про лікування хвороб простими засобами», котра впродовж

багатьох років поширювалася за розпорядженням Медичного департаменту міністерства

внутрішніх справ.

«Коротка настанова» має розділ «Про вживання лискучої сажі», в якому мова йде про цілющу

дію лискучої сажі, яка буцімто залежить від того, зшкрябана вона «ножиком з верхнього боку

донизу» чи «з нижнього боку догори».

ЛІКУЄ ЗА ДОВІДНИКОМ КАМІНЕЦЬКОГО, з оповідки М. Лєскова «Сміх і горе»

Ні, бачу, що з цього пана, видно нічого взяти, та він і говорити зі мною більше не хоче: став і

стоїть, як увіткнутий цвях, а приставати до нього небезпечно: або в двері штовхне, або

щонайменше непривабливо обізве.

– Чи не порадите, – питаю, – за крайністю, до кого б мені звернутися...

– Рипніться, – говорить, – до доглядача училища повіту: він тут дівам з лиця ластовинки зводить і

зуби заговорює, також і від лихоманки якісь записки дає; і до протопопа можете зайти, він за

лікарським довідником Камінецького лікує. У нього насправді лікарської практики навіть більше,

ніж у мене: я тільки мертвих ріжу, да і то не встигаю; ось і тепер зараз треба їхати.

– Даруйте, – говорю, – ще одне запитання: а акушерка тутешня знає сільський побут?

– Ні, до неї не ходіть: її в села не беруть; вона тільки офіцерам, які стоять з полком, гроші під

заставу дає та шпаків учить говорити і продає купцям. Ось становим у нас був Васильєв, той,

можливо, і міг би вам що-небудь сказати, він при душевних хворобах розраджував, умовляв

терпіти, – проте його, на ваше нещастя, вчора взяли і відвезли в губернське місто.

– Як, – говорю – Васильєва відвезли! За що ж це? Я його знаю – здавалося б, така прекрасна

людина...

– Ну, прекрасна не прекрасна... , а взяли його за суплікою благочинного, що він буцімто хотів

втекти до Туреччини і змінити там віру.