Андриевский (Прокопович) Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
АНДРІЄВСЬКИЙ (ПРОКОПОВИЧ) Степан Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Лікар, вчений, державний діяч. Відкривач «сибірської виразки»; винахідник вакцини проти
цієї хвороби; автор терміну «сибірська виразка».
З родини священика.
Народився в 1760 р. в с. Салтиковій Дівиці Ніжинського повіту Російської імперії (нині –
Куликівський район Чернігівської області України).
Помер 19 грудня 1818 р. в м. Астрахані Росії (нині – обласний центр РФ). Похований на
місцевому цвинтарі.
Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив Кронштадську медичну школу при
морському шпиталі (1778-1780).
Був прозектором в Санкт-Петербурзькому медико-хірургічному училищі, постійним членом
Державної медичної колегії, очолював Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, служив у
Міністерстві фінансів, віце-губернатором Гродненської й Київської губерній, астраханським
цивільним губернатором (1811-1818).
На астраханській посаді залишив добру пам’ять про себе тим, що заборонив гуртове
перекуповування хліба, встановив на нього тверді ціни й заборонив вивозити зерно за кордон
доти, доки місцеві потреби не будуть повністю вдоволені.
А. (П.) вдалося позитивно вирішити питання вільного вилову риби у Волзі і менших ріках, яку
дозволили реалізовувати у спеціально відведених місцях за цінами, затвердженими губернатором.
Контроль здійснювали спеціальні наглядачі з числа шановних міщан та купців.
За дорученням Сенату вивчав невідому хворобу в Челябінському повіті Єкатеринбурзької
провінції Уфимського намісництва. Назвав ту «сибірською виразкою», довівши її зоонозну і
інфекційну природу. В ході пошуків ліків сам себе заразив небезпечною болячкою (1788).
Склав один з перших на берегах Дніпра медико-топографічних описань «Обсервація в
Чернігівській губернії» (1783).
А. (П.) – автор книг «Про сибірську виразку», «Коротке описання сибірської виразки», «Про рак»,
«Про кісткові пухлини», «Про глисти», «Про нагнивання кісток черепа», «Про походження
заразливих хвороб», «Інструкція фізікату».
Залишив і наступні державницькі проекти: «Про встановлення торгової компанії з Персією та
іншими областями по Каспійському морю», «Зауваження щодо справ Хіви, Бухари і Туркменії»,
«Про заснування в Астрахані водохідної школи».
Серед друзів та близьких знайомих А. (П.) – М. Карпінський, М. Тереховський, Ф. Занден, В.
Жуковський, Я. Саполович, Г. Вінський та ін.
***
ІСТИНА, ПОМНОЖЕНА НА СУМНІВ, з наукового кредо С. Андрієвського
Наука – це істина, помножена на сумнів.
БУДУ АНДРІЄВСЬКИМ, А НЕ ПРОКОПОВИЧЕМ, з прохання С. Андрієвського
(Прокоповича) до Сенату
Прізвище Андрієвський я взяв з боку матері моєї за деяких обставин ще в юнацтві, навчаючись
словесним наукам, яку я і нині маю, так що дозвольте мені з нею ж назавжди залишитися.
НЕ ЗАБУДУ НІКОЛИ, зі спогадів Г. Вінського
Скільки я зобов’язаний п. Андрієвському, це я ніяк пояснити не в змозі; він ...вилікував мене
тілесно і душевно; без його розмов, без його невтомного старання вселяти істини, які він знає, я б
ніколи не утримався ні від міцних напоїв, ні від буйних вчинків. Три місяці, з ним проведені, були
мені кориснішими за десятирічне учення.
...Не забуду ніколи... тебе, благодійнику мій, ...який не лише ...позбавив мене тяжких хвороб, але й
розумними твоїми думками, безприкладною добротою твоєї душі прискорив формування моєї
моральності.
НАЩАДКИ ВДЯЧНІ, з статті «Не маючи ні золота, ні срібла» на astrakhan-450.ru
Основними видами промисловості Астраханської губернії у той час були видобуток солі, якою
вона забезпечувала низку сусідніх губерній, вилов риби і її переробка. 1812 року у зв’язку з
війною торгівля рибою різко скоротилася. Це загрожувало, не тільки розоренням
рибопромисловцям, а й зубожінням тисяч рибаків.
Аби запобігти цьому, С. С. Андрієвський добився відпуску солі з державних соляних магазинів
купцям, міщанам і селянам в кредит на 10 місяців без відсотків. В результаті цих заходів вже в
1813 р. Відновилося постачання рибних товарів за межі губернії, а в 1814 р. видобуток і переробка
риби сягнула довоєнного рівня.
На прохання С. С. Андрієвського в губернію була направлена група сенатських землемірів, яка
провела точне відмежування всіх приватновласницьких риболовецьких вод, що дозволило
виділити незайняті місця для вільного лову риби державним селянам й міщанам. Йому вдалося
також домовитися про вільний вилов риби у Волзі та ріках, котрі протікають у межах міста. Її
дозволялося продавати лише уроздріб в певних місцях і за таксою, затвердженою губернатором.
Для контролю за цим призначалися спеціальні доглядачі з купців і міщан.
Саме С. С. Андрієвський, чи не вперше на теренах Російської імперії, заборонив хижацький спосіб
добування тюленя в Каспійському морі.
Він також вжив заходів з розвитку шовківництва в районі р. Ахтуба і розширення посівів кунжуту,
з якого добувалося масло, близьке по складу до оливкового.
Незабаром після приїзду до Астрахані він заборонив оптову перекупку хліба, встановив на нього
тверді ціни і заборонив його вивозити до тих пір, доки потреби губернії не будуть повністю
задоволені.
Лікар за фахом, С. С. Андрієвський приділяв велику увагу питанням медичної допомоги
населенню. Він регулярно відвідував лікарняні й добродійні установи, карантини. Поповнилося
медичне і господарське устаткування лікарень, аптеки забезпечувалися спеціально купленими в
Петербурзі медикаментами. Поліпшили харчування хворих. Годувальниці і діти «сирітського
будинку» почали щодня одержувати додаткове молоко.
С. С. Андрієвський провів ретельний огляд міста і в розпорядженні міській Думі вказав про
недостатній захист валами значної частин Астрахані, яка щорічно заливалися водою, а після її
спаду залишалися великі калюжі, від яких «йшла всяка зараза».
Велику увагу приділяв губернатор добудові Астраханського каналу, який сполучає Волгу з річкою
Кутум. На всіх вулицях були побудовані нові дерев’яні тротуари, відремонтували мости через
річки й канал.
Віддав він і наказ про зменшення в місті бродячих собак, вважаючи їх причиною заразливих
хвороб.
СПРИЯВ ДОБРОДІЙНОСТІ, з монографії Ю. Сидорова «Історія Астраханського краю»
С. С. Андрієвський, сам лікар, визнав необхідним насамперед ознайомитися із станом медичної
допомоги населенню. Він особисто керував засіданнями Наказу громадського піклування і звернув
увагу на нераціональну структуру лікувальних установ у місті.
За ініціативою губернатора оголосили збір пожертвувань серед купецтва і дворян на будівництво
ще однієї лікарні.
До лікарняних установ був прикріплений лікар, який керував всіма корпусами і особисто
доповідав про роботу двічі на тиждень губернаторові.
У всіх лікарнях за вказівкою С. С. Андрієвського солом’яні матраци і подушки були замінені
волосяними; хворі забезпечувалися трьома змінами постільної і натільної білизни, верхнім одягом
і взуттям. Кухарі, «пекарі», «накривачі столів» одержали спеціальний одяг: білі куртки і ковпаки.
Сприяючи розвитку добродійності, заохочуючи і підтримуючи її ініціаторів і організаторів,
місцева влада не усувалася від рішення лікарських завдань санітарного стану в краї.
ВИХОВАВ ЛОЯЛЬНОГО ХАНА, з інтерв’ю Ш. Аманжолової Б. Садвакасову
Становище в ханстві посилювалося і тією обставиною, що уральські козаки претендували на
пасовищні угіддя Камиш-Самарських озер і річок Великого і Малого Узеня. Ісатай закликав
одноплемінників із зброєю в руках вигнати їх, тоді як Жангір відстоював землі шляхом
переговорів з царським урядом.
Справа в тому, що Букеєвська орда перебувала в двоякому підпорядкуванні: нею займалися
Астраханське і Оренбурзьке губернаторства, які змагалися між собою.
Сам Жангір близько десяти років з перервами виховувався у астраханського губернатора
Андрієвського, і у нього склалися дружні відносини з багатьма чиновниками місцевої
адміністрації. Він дуже розраховував на їх допомогу і лояльність, проте оренбурзька адміністрація
зуміла добитися відчуження астраханців, і в ханську ставку із значним військом прибув
прихильник крайніх заходів підполковник Геке.
– Обставини загибелі пов’язують з родичем хана Жангіра, султаном Баймагамбетом.
– Це вірно, бо з юрисдикції Букеєвської орди повстання перейшло в західне Зауралля, султаном-
правителем якого був Баймагамбет-султан. Коли Махамбет в 1845 році приїхав до Оренбурга, аби
влаштувати свого сина в російську школу, власті зробили запит султанові Баймагамбету на
предмет благонадійності поета. Той дав негативну характеристику, визначивши вплив Махамбета
на казахів «шкідливим», а його розмови такими, що «підпалюють». Незабаром було видано наказ
про арешт останнього. І на початку 1846 року в юрті поета, куди під виглядом гостей приходять
люди султана, відбувається зіткнення, яке закінчилося тим, що Махамбет був обезголовлений.
…Махамбет Утемісов і хан Жангір бажали одного – відстояти землі між Уралом і Волгою, проте
йшли до цього різними шляхами. Махамбет та Ісатай йшли війною на козаків. Жангір, як
мовилося вище, звертався до властей.
ЗАЛУЧАЛИ «АЗІАТЦІВ», з статті І. Бурсака «З історії Оренбурзького Неплюївського
військового училища»
Оренбурзьке Неплюївське військове училище відкрито в 2-й день січня 1825 р. на засоби,
пожертвувані сенатором Неплюєвим і Оренбурзьким дворянством.
Мета – надання середньої освіти дворянським дітям, хоча був відкритий доступ і для дітей знатних
киргизів. Співчуття до нової школи серед киргизів підтримувалося, головним чином, ханом
Букієвської орди, який здобув російську освіту під керівництвом Астраханського губернатора
Андрієвського.
Училище готувало офіцерів і цивільних чиновників середньої ланки з «азіатців».
ПРИХИЛЬНИК РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА, з розвідки О. Лєвшина «Опис киргиз-
козачих орд і степів»
В 1812 році султан Букей став ханом киргиз-козаків, які перейшли з ним із-за Уралу в
Астраханську губернію і внаслідок одержали назву Букеєвської Орди. Букей помер в 1815 році,
залишивши після себе кількох синів, старший з яких Джангір зведений в ханську гідність 1824
року.
Джангір – казахський хан Внутрішньої орди. Мав звання генерал-майора російської армії. Здобув
початкову освіту у домашнього вчителя-мулли, потім за волею батька був відданий для
подальшого навчання і виховання астраханському губернаторові С. Андрієвському, в сім’ї якого
жив з невеликими перервами близько десяти років.
За його правління відбулося зрощення ханської влади з владою прикордонної адміністрації.
Джангір був прихильником російського самодержавства, поміщицької системи господарювання,
дворянської освіти і культури.
ЧАС ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ІСТОРІЮ, з замітки В. Разіної «У Челябінську увічнили ім’я
ученого, який врятував світ від сибірської виразки»
Челябінські вулиці носитимуть імена видатних діячів Росії. Так, один з скверів міста названо ім’ям
С. Андрієвського – лікаря, який вперше дослідив сибірську виразку.
Міська Дума ухвалила рішення привласнити ім’я видатного південноуральського лікаря скверу,
обмеженому вулицями Енгельса – Худякова – Воровського. Як відзначили депутати, необхідно
«частіше пов’язувати назву вулиць з історією Уралу». При цьому народні обранці заявили, що
вони не проти грушевих і обліпихових назв, проте «нам здається, – заявив один з них, – що фрукти
вже закінчуються, і треба звернути увагу на історію».
Відзначимо, що С. Андрієвський, ім’ям якого названо міський сквер, вперше досліджував одне з
небезпечних інфекційних захворювань і дав йому назву – сибірська виразка. За розповідями
істориків, працюючи в Троїцьку, лікар пішов на відчайдушний крок – добровільно прищепив собі
виразку. Під час хвороби вів докладний щоденник самопочуття і одночасно – сам себе лікував.
Експеримент мало не коштував йому життя.
Цей дослід допоміг йому винайти вакцину, а сам учений за проявлену мужність був відзначений
державною нагородою.
Последние комментарии
7 часов 51 минут назад
8 часов 11 минут назад
8 часов 36 минут назад
8 часов 40 минут назад
18 часов 10 минут назад
18 часов 14 минут назад