Асаки Георге [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

АСАКІ Георге

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: молдаво-румунський.

Прозаїк, поет, драматург, перекладач, художник, історик, просвітник. Фундатор румунських

академії, національного театру; першої друкарні і першої паперової фабрики; міністр народної

освіти (1856).

З родини священика.

Народився 1(12) березня 1788 р. в с. Герца Молдавського князівства (нині – Глибоцький район

Чернівецької області України).

Помер 12 (24) листопада 1869 р. в м. Яссах (Румунія). Похований в Церкві Сорока Святих.

Навчався у Львівському єзуїтському коледжі, на філософському факультеті Львівського

університету (1803-1804).

Був дипломатичним представником в Австрії (1822-1827), радником департаменту освіти (1827-

1829), секретарем молдавського комітету з підготовки Органічного регламенту (1829-1831),

керівником Державного архіву.

Фундатор Товариства медиків і натуралістів.

Обстоював ідею розвитку національних культур. Своїми історичними легендами, баладами,

новелами і драмами намагався збудити в сучасниках відчуття національної гордості і любові до

батьківщини.

У класі інженерів-землевпорядників Господарської академії читав перші лекції з математики, геодезії і архітектури молдавською мовою (1814).

Організував перші театральні вистави румунською мовою (1816), видавав першу молдавську

газету «Албіна роміняске» (1829-1849), а також перший урядовий «Бюлетень», «Молдавську

газету», «Сільський аркуш».

Автор книг «Вірші», «Вибрані байки» обидві – 1836), «Княжна Роксана» (1841), «Олена

молдаванка» (1851), «Біла долина» (1855), «Історичні новели» (1859), «Історія Росії».

Переклав низку п’єс з французької та німецької.

В с. Герца (Україна) працює літературний музей А.

Пам’ятник А. встановлено в м. Ясси (Румунія), бюст письменника прикрашає кишинеуську Алею

класиків (1957).

Ім’я його носять вулиці в містах Кишинеу, Бєльці, Кагул, Калараш, Дондюшани, Фалешти,

Флорешти, Окніци, Ришкани, Сороки, а також столичний молдавсько-французький ліцей.

У м. Кишинеу ім’я нашого земляка присвоєно енциклопедичному видавництву (1991).

Серед друзів та близьких знайомих А. – І. та М. Стурдзи, І. Еліаде-Редулеску та ін.

***

НЕ ЖУРИТСЯ

, з життєвого кредо Г. Асакі

Не журись, а за справу берись.

З КОГОРТИ ГЕНІЇВ, з статті О. Юнко «Асакі Георге»

Навіть якщо б Асакі займався лише літературою, він увійшов би до когорти тих, ким пишається

народ. Але час вимагав універсальності, і він став майстром на всі руки. Особисто проводив перші

метеорологічні спостереження і археологічні розкопки, створив музей природознавства,

державний архів і бібліотеку з публічним читальним залом. Став організатором декількох

науково-просвітницьких і художніх товариств.

Здається, немає сфери, до якої Асакі не доклав би сил. За його ініціативою був створений

приватний театр, де любительська трупа зіграла перший спектакль рідною мовою. Це була

пастораль Флоріана і Геснера «Міртіл і Хлоя» в переробці і перекладі, звичайно ж, самого Георге.

Він не тільки «товмачив», але й написав п’єси, котрі заклали основу національної драматургії:

«Міхай – герой румун», «Драгош – перший господар Молдови», «Російський цар Петро I в Яссах», пастораль «Свято молдавських пастухів».

Понад двадцять років Асакі був міністром освіти, заснував безліч шкіл повітів, гімназій,

ремісничих училищ, перший «інститут» для дівчаток, педагогічні та інженерні курси,

Міхайлянську академію і музично-драматичну консерваторію, яка готувала професійних акторів.

Великий реформатор, він запропонував проект системи наступних учбових закладів:

ланкастерський клас (1 рік навчання), початкова школа (2 роки), гімназія (4 роки), академія.

Виступав за загальнодоступність освіти і брав найактивнішу участь у виробленні законів

(укладень), що стосувалися освіти. Багато зробив для підготовки вчительських кадрів і

впровадження нових методів викладання.

А коли виявилось, що нікому писати підручники, з віршів і прози Георге Асакі перемкнувся на цей

вид діяльності. З-під його пера виходили книги з історії (у тому числі й Росії), латинської мови, посібники для ремісничих шкіл.

Власне, друкарня і знадобилася, в першу чергу, для видання учбової і просвітницької літератури.

Тут друкувалися і перші в Молдові газети і перший журнал. Заснував його, знову-таки, Георге

Асакі і редагував впродовж 30 років. На цій же базі виходили інші періодичні видання, альманахи, календарі, офіційні бюлетені, наукові дослідження і дисертації...

При друкарні відкрилася літографська майстерня, де друкувалися портрети видних діячів

суспільного життя, науки і культури, географічні карти. Великий попит мали гравюри на історичні

теми – «Бій молдаван з тевтонськими лицарями», «Мати Штефана ...не дозволяє синові увійти до

Нямецької фортеці» тощо. Між іншим, багато графічних робіт виконані самим Асакі.

До речі, добився, щоб в Міхайлянській академії було відкрито клас живопису.

ФУНДАТОР ОСНОВ, з «Театральної енциклопедії»

Брав участь в організації «Філо-драматичної консерваторії» (1836), яка готувала професійних

акторів для румунської і молдавської сцен.

Автор низки п’єс, котрі заклали основу національної драматургії.

А. належить низка переробок і перекладів творів зарубіжної драматургії.

ЗАХОПЛЮВАВСЯ АРХЕОЛОГІЄЮ, з довідника «Бєльці-585»

Епохи не зникають безслідно, вони залишають слід у вигляді пам’ятників історії, археології. Про

безцінні археологічні скарби Молдови писали Г. Уреке, М. Костіна, І. Некулче, а також в книзі Д.

Кантеміра «Опис Молдавії». «Старовинами» Бессарабії захоплювалися вітчизняні і російські

письменники: Р. Асакі, К. Стаматі, П. Сумароков, О. Пушкін, О. Вельтман. Бессарабський

губернатор П. Федоров в 30-і роки XIX століття видав циркуляр про збір відомостей про

стародавні пам’ятники краю і пов’язані з ними перекази, наказуючи супроводжувати їх

малюнками і кресленнями.

ОДА СУЧАСНОСТІ, з статті «Література дунайських князівств» в «Історії всесвітньої

літератури»

Іон Еліаде-Редулеску і Георге Асакі – дві видатні постаті в культурному житті князівств... Обидва

вони віддали багато сил розвитку освіти і мови як педагоги і укладачі підручників, сприяли появі

національного театру, займалися перекладами і самі були літераторами. Їх культурна і літературна

діяльність сприяла становленню національної самосвідомості...

Російсько-турецькі війни, які розхитували панування Оттоманської імперії на Балканах,

організація таємних товариств і змов, спрямованих проти панування свавілля, активна культурно-

просвітницька діяльність – все це сприяло підйому патріотичних відчуттів і зміцненню віри в

можливе і швидке національне звільнення. Кращі представники суспільства гостро відчували

перехідний характер своєї епохи і усвідомлювали особисту відповідальність за той стан, в якому

перебували народ і суспільство. Сучасність сприймалася як історичний етап, на якому боротьба

повинна бути завершена остаточною перемогою, після чого запанує загальне національне і

соціальне благоденствування.

...Сучасність для них – жива хода історії, і поезія фіксує кожен її крок. ... Цілою низкою віршів

відзначено 1821 рік: ... «До Молдавії (на відновлення місцевої держави, 1822)» Георге Асакі. Він

же відгукується віршем «На введення національної мови в народну освіту в Молдові в 1828 р.».

...«Новий рік молдо-румун 1830-й, в якому вироблено Органічний регламент, перше зведення

адміністративних і законодавчих укладень Молдавії» славить Георге Асакі.

...Усі ці вірші ніби зливаються в єдину, урочисту оду сучасності.

З ПОКОЛІННЯ ІДЕАЛІСТІВ, з «Вікіпедії»

У молоді роки Асакі був одним з найзначущіших представників покоління молдавських ідеалістів.

У контексті свого часу, коли співіснували романтизм і пізній класицизм, Асакі разом з Грігоре

Александреску, Джорджі Баронзі та іншими сповідував класицизм. Літературний критик Габарет

Ібреіляну стверджував, що творчість Асакі була переходом від класицизму, представленого

Костаке Конакі, до романтизму, який знайшов віддзеркалення в роботах молодих Василе

Александрі і Дмитра Болінтіняну.

Асакі рекомендував своїм студентам вивчати італійську літературу і не схвально ставився до

французького літературного впливу.

Основу творчості Асакі складають вірші, перші з яких були написані італійською, а також велика

кількість коротких оповідань і новел, в яких він описував легендарні історичні події і

використовував румунську міфологію. Великий вплив на творчість Асакі мали автори Епохи

Відродження (Петрарка, Аріосто, Тассо) і такі сучасники як Роза, Грей, Бюргер, Жуковський, Байрон і Шіллер.

Асакі вигадав землю, названу ним «Докія», – алюзія на Дакію і міф про бабу Докію. У цій землі є

гірський масив під ім’ям Піон. Докія згадується і в епічній новелі про першого господаря

Молдавського князівства Драгоше, де дані із старовинних хронік переплітаються з авторською

вигадкою.

ВИСТУПИВ ПРОТИ РЕВОЛЮЦІЇ 1848 РОКУ, з розвідки Р. Коменеску «Масонство в Румунії»

Безумовно, були і масони, які дистанціювалися від своїх побратимів: так, наприклад, вчинили

Грігоре Александреску і Георге Асакі. Хоча вони й були франкмасонами, виступили проти

революції 1848 року.

В цілому супротивники масонства підтримували інтереси або Росії, або Туреччини. Інші, як було в

Молдавії, із-за надмірного відчуття місцевого патріотизму були проти об’єднання з Валахією, оскільки боялися, що центр впливу переміститься до Бухареста, що насправді й сталося.

Однак важливо підкреслити, що найвпливовіша і найцінніша частина румунської еліти абсолютно

безумовно підтримувала рух за об’єднання і створення сучасної Румунії. Що, власне, і пояснює її

появу.

СВОЄРІДНЕ ТРАКТУВАННЯ, з монографії О. Ковалевської «Постать Івана Мазепи в художній

літературі»

Історична новела Георге Асакі («Мазепа в Молдавії» – авт.) містила в собі дещо оригінальне, хоч і

написана на основі «Мазепи» Байрона. Текст поеми був майстерно використано та доповнено

розповідями про участь Мазепи в поході Василє Лупу проти мунтянського воєводи Матея

Басараба, про лицарський вчинок козацького ватажка, який врятував молдавську шляхтянку, про

зустріч старого гетьмана зі своєю донькою та про його смерть на молдавській землі.

Автор наділив свого героя відмінними здібностями, гарною освітою та лицарським вихованням, тобто усім тим, що, на його думку, повинно було підкреслити його особливість як керівника

національно-визвольного руху.

Новела повною мірою відкривала співчуття автора своєму героєві, тому навіть кінець життя

Мазепи менш драматичний: «навіки розпрощавшись з політикою і великими планами, він

присвятив залишок днів своїх благочестю і міркуванням про бога».

Таким чином, цей твір був зовсім своєрідним, де досить сміливо поєднувалися історична правда, легенди та вигадка автора.