Завойко Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЗАВОЙКО Василь Степанович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мореплавець, мемуарист.

З дворянської родини.

Народився 15 (27) липня 1810 р. в с. Прохорівці Золотоніського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – с. Прохорівка Канівського району Черкаської області України).

Помер 15 (27) лютого 1898 р. в с. Великій Мечетні Балтського повіту Подільської губернії (нині –

Кривоозерський район Миколаївської області України). Разом з дружиною перепохований на

цвинтарі смт. Криве Озеро Миколаївської області України (1989). На могилі встановлено

постамент с бронзовим бюстом.

Закінчив петербурзьке Миколаївське штурманське училище (1827).

Служив мічманом, правителем Охотської факторії Російсько-Американської компанії (1839-1849), камчатським військовим губернатором і командиром Петропавловського порту (1850-1856),

членом Морського генерал-аудиторіату (з 1856).

Брав участь в Наваррській битві (1827), керував обороною Петропавловська-Камчатського (1854).

Здійснив дві навколосвітні подорожі (1834-1836; 1837-1839).

Член Імператорського Російського географічного товариства.

Друкувався в збірниках «Західний гідрографічний департамент», «Морський збірник».

Крім низки статей, перу нашого земляка належить книга «Враження моряка за час двох подорожей

навколо світу (1840).

На березі р. Авача існувало селище Завойко, проте більшовики перейменували його на Єлізово

(1924).

Пам’ятник нашому землякові у м. Владивосток свого часу знесли як «царському адміралові» – на

його постаменті «угніздився»більшовик Лазо.

Нині іменем З. названо вулицю і мікрорайон м. Петропавловськ-Камчатський, російський

риболовецький траулер.

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Муравйов-Амурський, Є. Путятін, І. Ізильмет’єв, М.

Фесун, К. Пілкін, Д. Максутов, О. Арбузов та ін.

***

ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАВ

, життєвого кредо В. Завойка

Я завжди пам’ятав, що Батьківщина вимагає від мене виконання обов’язку.

НА ЗАХИСТ, з наказу В. Завойка від 1 вересня 1854 р.

У важкі роки нашестя весь народ, як одна людина, виступав в захист своєї Батьківщини... Ось

чому Росія ще ніколи не втрачала жодної п’яді землі....

Сюди, на край ...землі, закинута жменя нашого народу. У нас мало війська, немає хліба і поки ні

від кого чекати допомоги.

ЗАМЕТЕМО СЛІДИ ЛЕГКОДУХИХ, із звернення В. Завойка до населення Камчатки від 1

вересня 1854 р.

Якщо ви зустрінете ворога, то не інакше як з гвинтівкою в руках. Ворога в 1812 році не лише

чоловіки, а й жінки били тим, що під руку потрапляло...

Я, сповнений твердої рішучості, яким би не був численним ворог, зробити для захисту порту і

честі російської зброї все, що в силах людських можливо, і битися до останньої краплі крові, переконаний, що прапор Петропавловського порту ...буде свідком подвигів честі і російській

доблесті...

Якщо між нами знайдуться легкодухі, то нехай вони негайно виступлять за межі міста, а ми

заметемо їх слід.

ВИСОКО ШАНУЮ, з листа Д. Прайса В. Завойкові від 2 вересня 1854 р.

Пане губернаторе! Завдяки випадковості війни до моїх рук потрапила російська родина. Маю

честь її повернути Вам. Прийміть, пане губернаторе, мої запевнення в моєму високому шануванні.

Адмірал Ф. Де-Пуант.

ПЕРЕПЛАКАЛА АДМІРАЛА-ФРАНЦУЗА, зі спогадів Ю. Завойко

Усова (жінка, котра разом з родиною потрапила в полон – авт.) розповідала, що адмірал (Ф. де

Пуант – авт.) – старий, що він пестив її маленьких смуглявих хлоп’ят, давав їм цукерок і говорив

матері, або вона це вже собі так тлумачила, що у нього у Франції залишилися такі ж маленькі діти.

Камчадалка любила це розповідати.

Під час битви їх тримали внизу; вони говорили, що бачили поранених на фрегаті. 21 серпня

адмірал сказав, що відішле жінку з дітьми, але та з відчаєм вхопилася за чоловіка і оголосила, що

не залишить його. Адмірал не міг протистояти сльозам і риданням жінки. Втім, Усов на вигляд

непоказний, чорненький, кволенький старичок. Не підозрював адмірал, які влучні стрільці наші

камчадали...

Випросивши чоловіка, камчадалка випросила і брата, на вигляд майже хлопця.

МОЯ СПРАВА, з книги М. Задорнова «Капітан Невельський»

Муравйов зажадав Ваганова з картою, і подальша розмова із Завойко йшла як з майбутнім

губернатором Камчатки, якому відкриваються всі плани. Василь Степанович не заперечував.

Муравйов пояснив, як треба укріплювати Петропавловськ і підходи до нього, сказав і про

Тар’їнську губу і про канал...

– Вас це не страхає?

– Так те ж моя справа, зводити і споруджувати! – вигукнув Завойко. – Аян і Охотськ тому живі

свідки. Ритиму канал, як тільки прибуду на Камчатку, аби були люди, хліб і лопати... І те вже –

справа вашого превосходительства.

– Та все буде... Канали є ознака цивілізації! Бєлінський обстоює канали і залізниці!

«Ось він ще примусить пообіцяти, щоб йому залізницю на Камчатці збудував із-за Бєлінського»,

– подумав Завойко.

Що стосується каналу, то він вважав, що вирішиться все на місці, і до розмов про канал

поставився скептично, хоч і не подав вигляду.

Завойко зробив цього вечора багато ділових зауважень про перевлаштування Камчатки.

...– Завойко погоджується бути камчатським губернатором! – сказав Муравйов дружині. – Він

трудар і господар. Хіба можна його порівняти з якоюсь петербурзькою причепуреною поганню?

З хохлів, своїм горбом випрацював чини, проводить дороги... І з почуттям гумору... Врангель не

дурень, знав, за кого племінницю видав. Він побачив ділову людину. А ось я тепер відберу його до

себе... А як ти думаєш, чому баронеса Врангель вийшла заміж за хохла?

– Кохання, мій друже!

– Не тільки кохання. Дядько-адмірал їй таке б кохання прописав! він не лише на баронесі, він на

самій Компанії одружувався. Він чудова людина, і практичний і безмовний, як і треба було

Врангелю. Той швидко це вгадав... У Юлії батько помер, родина була велика, ось і вирішили

видати її за свого офіцера і відправити їх сюди, по-перше, щоб було тут своє око, потім

припускали, що Завойко освоїться і за заступництва дядечка стане правителем всієї Компанії на

Алясці. Тут він тільки практику проходить, а кар’єра йому призначена на Алясці. Ось тому і

видали за нього баронесу Врангель. Аби сім’ї покійного батька її був шматок хліба. Німці дарма, без розрахунку, не візьмуть російського зятя. Однак Завойко не дурень і піде до мене!

...Завойко тим часом на мезоніні пошепки передавав дружині подробиці своєї розмови з

губернатором.

– Та вже буду я генералом! Їй-богу, буду! Антон Антонович забажав, щоб ти була у мене

генеральшею! Аби лише Муравйов не був Хлестаковим.

Вирішено було, що вранці Завойко дасть згоду губернаторові і відпише відразу ж в правління

Компанії Василю Єгоровичу – братові Юлії, а також дядечкові Фердінанду Петровичу, що хоче

йти з Компанії.

– Досить Завойкові бути в Компанії, – шепотів Василь Степанович, – нехай дядечко Фердінанд

Петрович прочитає, що люди вже звернули увагу на Завойка, і що Завойко сам буде адміралом...

Йому хотілося довести дядечкові, що не з його рук, а своїм розумом і своїми працями досяг він

свого щастя і статків.

ЗАКЛАВ ПІДВАЛИНИ КАМЧАТКИ, з розвідки В. Лисенко «Адмірал і губернатор»

Призначений 1840 року правителем Охотської факторії Російсько-Американської компанії, він

дуже швидко переконався в незручності Охотського порту, звідки шлях всередину Сибіру

тягнувся серед боліт, в’ючними стежками, і переніс порт в бухту Аян, за 300 верстов на північний

захід від Охотська, звідки в’ючний шлях до річки Травень (системи річки Олени) не перевищував

20 верст. Під час цих досліджень росіяни вперше відвідали гирла р. Амур, і Завойко вказав на

значення цієї річки для Росії.

Після призначення камчатським військовим губернатором і командиром Петропавловського порту

він побудував шхуну і бот, перевів місцеву, переважно мінову, торгівлю під нагляд чиновника, на

обов’язок якого було покладено оберігати інтереси камчадалів, оголошуючи їм вартість хутра і

ціну товарів, котрі потрібні.

Для охорони звіриного промислу Завойко наказав припиняти його на початку березня.

За його розпорядженням, з Аяна привезли 300 корів, яких роздали мешканцям Камчатки. На

Паратунських гарячих ключах було збудовано будинок і карантин для хворих проказою.

До того ж, Завойко прагнув заохотити камчадалів до городництва.

СТРІЛЯЛИ ІРЖАВИМИ ЦВЯХАМИ, з нарису С. Вахріна «Нащадки гостродзьобого бога»

Чутки про можливий напад на Петропавловський порт поширилися Камчаткою весною 1854 року.

Старий друг російських мореплавців король Сандвічевих (Гавайських) островів Камегамеа III передав з американськими китобоями листа губернаторові Завойкові, в якому повідомляв про

готовність англо-французької ескадри, яка зимувала поблизу Гавайських берегів, йти на північ.

...29 серпня (за новим стилем) біля воріт Авачинської бухти з’явилися ворожі судна – фрегати

«Президент», «Пайк», «Форт», «Евридіка», бриг «Облігадо», пароплав «Віраго». Командував

англо-французькою ескадрою англійський контр-адмірал Девід Прайс. Його заступником був

французький контр-адмірал Фебріє де Паунт.

30 серпня ескадра увійшла до бухти і о п’ятій годині після полудня підійшла до

Петропавловського порту на дистанцію, достатню для польоту гарматного ядра.

Пролунали перші залпи. Стріляла батарея лейтенанта Максутова, яка згодом одержала нове

найменування, – «Смертельна». Скоро до неї приєдналися гармати батарей мису Сигнальний і

Цвинтарний, фрегат «Аврора» і транспорт «Двіна».

Так почався перший день героїчної оборони Петропавловська.

Завойко, розгадавши задум ворога, наказав узяти людей з третьої, сьомої і шостої батарей і

зайняти оборону в районі батареї №2, розташованої на Кішці – вона закривала вхід в порт

ворожим судам. Сам Завойко прибув сюди ж із загоном ополченців поручика Кошелєва.

... З вісімдесяти гармат ударили «Форт», «Президент», «Віраго». Бій тривав не одну годину. На

місці убитих російських бомбардирів вставали ті, хто вчився мистецтву артилерійської стрілянини

в цьому, першому в своєму житті, бою.

...У книзі «Петропавловський бій» Г. І. Щедрін писав: «На батареї №6 шестифунтові гармати були

настільки старі, що невідомо кому вони були небезпечніші: тим, по кому стріляють чи тим, хто з

них стріляє. Картечі знайшлося всього на два заряди. Всі гармати цієї батареї були поставлені

прямо на землю – бруствера спорудити не встигли. Замість нього склали в декілька рядів мішки з

мукою, вивантажені з бригу «Нобуль».

Не приймаючи серйозно цю батарею, Буррідж повів своїх солдатів прямо на гармати. Проте вже

перші залпи – ядрами і картеччю – розсіяли ряди англійців. Потім в хід, замість картечі, пішли

іржаві цвяхи. Коли кінчилися боєприпаси, відстрілювалися з рушниць і стримували ворожий

натиск аж до підходу «аврорівців», які зім’яли десантників.

ЖИВ НАДЗВИЧАЙНО СКРОМНО, з статті П. Антонова «Мудрий, практичний і стійкий

Василь Завойко»

Він мав велику сім’ю. На літо 1854 року в ній було 9 дітей: Жора, Василь, Степан, Іван, Паша, Маша, Катя, Варя і Юля. Старшому, Жорі, було 13 років, а молодшій, Юлі, – декілька місяців.

Проте губернатор весь віддавався служінню Вітчизні. Сімейні турботи взяла на себе дружина

Юлія Георгіївна.

Багатодітна сім’я не дозволяла першому губернаторові Камчатки жити багато. Жили скромно.

Харчувалися в основному рибою. Навіть білі булки були великими ласощами, а чай пили

уприкуску.

Взимку сім’я ходила, як і всі на Камчатці; в кухлянках, торбасах і малахаях. Не був виключенням і

глава сім’ї – губернатор В. С. Завойко.

ЗАВІТАВ НАЩАДОК, з замітки Е. Познякової-Мочевус «Ця неждана українсько-камчатська

зустріч»

Зовсім неждано прилетів на Камчатку нащадок знаменитого українського роду Василя

Степановича Завойка – найпопулярнішої історичної особи Камчатки, першого губернатора

півострова, організатора героїчної оборони Петропавловської фортеці від нападу англо-

французької ескадри в 1854 році Юрій Микитович Завойко.

Зустріч відбулася в клубі української культури ім. Івана Франка при обласній бібліотеці ім.

Степана Крашенинникова.