Филиппов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ФІЛІППОВ Михайло Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, учений-енциклопедист, прозаїк, журналіст, критик, перекладач. Автор першого в

російськомовній літературі твору про облогу Севастополя 1854-1855 рр.

З дворянської родини. Батько, Філіппов М., – правник, літератор; дід, Васильковський Л., –

генерал-лейтенант, герой Вітчизняної війни 1812 р.

Народився 30 червня (12 липня) 1858 р. в с. Вікниному Звенигородського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – Катеринопільський район Черкаської області України).

Помер 12 (25) червня 1903 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Літературних містках Волкового цвинтаря.

Закінчив Миколаївські гімназію і реальне училище, навчався на фізико-математичному факультеті

Новоросійського, юридичному – Петербурзького, філософському – Гейдельберзького

університетів.

Працював редактором журналу «Науковий огляд» (1894-1903).

Засновник журналу «Науковий огляд» (1894).

Друкувався в газеті «Російські відомості», журналах «Думка», «Російське багатство», «Науковий

огляд».

Як літератор дебютував в журналі «Думка» статтею «Боротьба за існування і кооперація в

органічному світі» (1881).

Потім настала черга двотомної «Філософії дійсності» (1895-1898), книги нарисів «Долі російської

філософії» (1904).

Наш земляк – також автор оповідання «Прометей», повістей «Остап» і «Дворянська честь»,

роману «Севастополь в облозі»; низки біографічних нарисів про Л. да Вінчі, І. Ньютона, Е. Канта,

Г. Лейбніца, Г. Лессінга, Б. Паскаля; критичних статей про О. Пушкіна, М. Метерлінка, М.

Некрасова, Л. Толстого, М. Добролюбова, В. Бєлінського, М. Чернишевського, Г. Ібсена, М.

Горького, Г. Гауптмана.

Перекладав Ч. Дарвіна російською, Д. Менделєєва – французькою мовами.

Ф. трагічно загинув під час дослідів з вибуховими речовинами.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – К. Ціолковський, Д. Менделєєв, Г. Плеханов, П. Бертло,

П. Сойкін, В. Засулич, В. Бехтерєв, Д. Струнін, В. Меєр, П. Лесгафт, Є. Карпов та ін.


***

ТУМАН ФІЛОСОФІЇ,

з наукового кредо М. Філіппова

Я нічого так не боюся у філософії, як усілякого туману.


НАСАМПЕРЕД – ДУХОВНІ ЦІННОСТІ, з філософських листів М. Філіппова «Творчість

особистості»

Для того, аби із самого початку встановити ту основну точку зору, з якої я виходитиму в цих

листах, відразу ж вкажу, що центральним пунктом світобачення, який розвивається далі, є ідея

творчої особистості. У особистій творчості я вбачаю основу для оцінки всього, що цінне для

людей в розумовому і етичному відношенні, як і всього того, що викликає у них жах і ненависть –

словом всього, що можна позначити загальною назвою духовних цінностей, як позитивних, так і

негативних. Адже це саме те, що, взагалі, найбільше цікавить людину, котра живе свідомим

життям.

...Питання про творчий особистий початок є, таким чином, одним з основних – якщо взагалі не

найголовніших питань, як теоретичної, так і моральної (або як її ще називають, практичної)

філософії.

Для мене особистість є, щоправда, «продукт» суспільного життя людини, проте не в тому сенсі,

що людина є механічним результатом суспільної еволюції. Навпаки, ми побачимо, що людина

значною мірою сама створює свою особистість і що в цій особистості дійсною, духовною цінністю

володіє тільки те, що вироблене ним самим. Це «кування» своєї особистості, свого розуму,

відчуттів, волі й характеру і є головною творчою діяльністю всякої людини; всі інші види

творчості є похідними...

...Всі предмети зовнішнього світу уявляються нам не інакше як у просторі та часі. Але що таке

простір і час, як не особливі способи зв’язувати між собою уривчасті явища? Свідчення наших

відчуттів дали б абсолютно хаотичну масу вражень, якби ми не володіли здатністю поєднувати їх

в зв’язані групи чи ряди, розташовані за сумісним існуванням (у просторі), або ж відносно

послідовності (у часі). Ця здатність нашої свідомості, тобто відомий процес скріплення матеріалу,

який доставляється відчуттями, і є те, що Кант назвав формами плотського споглядання. Він не

помилився в тому відношенні, що і простір, і час – не якісь речі і не щось від нас незалежне і

нібито властиве речам самим у собі. Простір і час, справді, перебувають в «мислячому суб’єктові»,

а