Филиппов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ФІЛІППОВ Михайло Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Філософ, учений-енциклопедист, прозаїк, журналіст, критик, перекладач. Автор першого в
російськомовній літературі твору про облогу Севастополя 1854-1855 рр.
З дворянської родини. Батько, Філіппов М., – правник, літератор; дід, Васильковський Л., –
генерал-лейтенант, герой Вітчизняної війни 1812 р.
Народився 30 червня (12 липня) 1858 р. в с. Вікниному Звенигородського повіту Київської
губернії Російської імперії (нині – Катеринопільський район Черкаської області України).
Помер 12 (25) червня 1903 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований на Літературних містках Волкового цвинтаря.
Закінчив Миколаївські гімназію і реальне училище, навчався на фізико-математичному факультеті
Новоросійського, юридичному – Петербурзького, філософському – Гейдельберзького
університетів.
Працював редактором журналу «Науковий огляд» (1894-1903).
Засновник журналу «Науковий огляд» (1894).
Друкувався в газеті «Російські відомості», журналах «Думка», «Російське багатство», «Науковий
огляд».
Як літератор дебютував в журналі «Думка» статтею «Боротьба за існування і кооперація в
органічному світі» (1881).
Потім настала черга двотомної «Філософії дійсності» (1895-1898), книги нарисів «Долі російської
філософії» (1904).
Наш земляк – також автор оповідання «Прометей», повістей «Остап» і «Дворянська честь»,
роману «Севастополь в облозі»; низки біографічних нарисів про Л. да Вінчі, І. Ньютона, Е. Канта,
Г. Лейбніца, Г. Лессінга, Б. Паскаля; критичних статей про О. Пушкіна, М. Метерлінка, М.
Некрасова, Л. Толстого, М. Добролюбова, В. Бєлінського, М. Чернишевського, Г. Ібсена, М.
Горького, Г. Гауптмана.
Перекладав Ч. Дарвіна російською, Д. Менделєєва – французькою мовами.
Ф. трагічно загинув під час дослідів з вибуховими речовинами.
Серед друзів та близьких знайомих Ф. – К. Ціолковський, Д. Менделєєв, Г. Плеханов, П. Бертло,
П. Сойкін, В. Засулич, В. Бехтерєв, Д. Струнін, В. Меєр, П. Лесгафт, Є. Карпов та ін.
***
ТУМАН ФІЛОСОФІЇ,
з наукового кредо М. Філіппова
Я нічого так не боюся у філософії, як усілякого туману.
НАСАМПЕРЕД – ДУХОВНІ ЦІННОСТІ, з філософських листів М. Філіппова «Творчість
особистості»
Для того, аби із самого початку встановити ту основну точку зору, з якої я виходитиму в цих
листах, відразу ж вкажу, що центральним пунктом світобачення, який розвивається далі, є ідея
творчої особистості. У особистій творчості я вбачаю основу для оцінки всього, що цінне для
людей в розумовому і етичному відношенні, як і всього того, що викликає у них жах і ненависть –
словом всього, що можна позначити загальною назвою духовних цінностей, як позитивних, так і
негативних. Адже це саме те, що, взагалі, найбільше цікавить людину, котра живе свідомим
життям.
...Питання про творчий особистий початок є, таким чином, одним з основних – якщо взагалі не
найголовніших питань, як теоретичної, так і моральної (або як її ще називають, практичної)
філософії.
Для мене особистість є, щоправда, «продукт» суспільного життя людини, проте не в тому сенсі,
що людина є механічним результатом суспільної еволюції. Навпаки, ми побачимо, що людина
значною мірою сама створює свою особистість і що в цій особистості дійсною, духовною цінністю
володіє тільки те, що вироблене ним самим. Це «кування» своєї особистості, свого розуму,
відчуттів, волі й характеру і є головною творчою діяльністю всякої людини; всі інші види
творчості є похідними...
...Всі предмети зовнішнього світу уявляються нам не інакше як у просторі та часі. Але що таке
простір і час, як не особливі способи зв’язувати між собою уривчасті явища? Свідчення наших
відчуттів дали б абсолютно хаотичну масу вражень, якби ми не володіли здатністю поєднувати їх
в зв’язані групи чи ряди, розташовані за сумісним існуванням (у просторі), або ж відносно
послідовності (у часі). Ця здатність нашої свідомості, тобто відомий процес скріплення матеріалу,
який доставляється відчуттями, і є те, що Кант назвав формами плотського споглядання. Він не
помилився в тому відношенні, що і простір, і час – не якісь речі і не щось від нас незалежне і
нібито властиве речам самим у собі. Простір і час, справді, перебувають в «мислячому суб’єктові»,
а
Последние комментарии
40 минут 37 секунд назад
1 час 38 секунд назад
1 час 25 минут назад
1 час 29 минут назад
11 часов 18 секунд назад
11 часов 3 минут назад