Целан Пауль [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЦЕЛАН Пауль

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австро-німецький.

Поет, перекладач.

З міщанської родини.

Народився 23 листопада 1920 р. в м. Чернівцях Румунії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Звів рахунки з життям 20 квітня 1970 р., стрибнувши з мосту Мірабо в Сену (Париж). Похований

на приміському цвинтарі Тьє.

Навчався в румунській (1930-1935) та українській (1935-1938) гімназіях, медичній школі

французького м. Тура (1938-1939), Чернівецькому університеті (1939-1941; 1944-1945), в Сорбонні

(Париж).

Працював санітаром Чернівецької психіатричної клініки, перекладачем румунського видавництва

«Російська книга», викладачем в Сорбонні.

Після Другої світової війни емігрував спочатку до Румунії, потім – Австрії, й, нарешті, Франції.

Лауреат літературних премій Конфедерації німецьких промисловців (1956), Вільного ганзейського

м. Бремен (1958), Німецької академії мови і літератури (1960), землі Північна Рейн-Вестфалія

(1964).

Як поет дебютував низкою віршів в бухарестському журналі «Агора» (1947).

Потім настала черга книг «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1952), «Від порогу до порогу»

(1955), «Грати мови» (1959), «Троянда – Нікому» (1963), «Кристал дихання» (1965), «Поворот

дихання» (1967), «Нитки сонць» (1968), «Чорний мит» (1969), «Тиск світла» (1970), «Неминучість

світла», «Доля снігу» (обидві – 1971), «Подвір’я часу» (1976).

Перекладав М. Лермонтова, І. Тургенєва, А. Чехова, Ж. Сіменона, Ж. Кокто, Г. Аполлінера, П.

Пікассо, А. Рене, Ж. Кейроля, А. Рембо, О. Блока, О. Мандельштама, П. Валері, С. Малларме, С.

Єсеніна, Е. Дікінсон, Є. Євтушенко, В. Хлєбнікова, В. Шекспіра, А. дю Буше, Ж. Сюпервеля.

Особисте життя склалося складно. Після смерті І. Голля його вдова звинуватила Ц. в плагіаті.

Хоча необґрунтованість обвинувачень була доведена, скандал сильно травмував психіку поета.

Під час Другої світової війни наш земляк відбував повинність у румунському фашистському

трудовому таборі «Табарешти» Молдови (1942-1944); його батько помер від тифу, а мати,

найімовірніше, загинула в концтаборах Трансністрії.

Спіткала Ц. і смерть сина Франсуа, котрий прожив лише один день (1953).

Ц. лікувався в психіатричній клініці (1966), вчинив замах на життя дружини (1967).

Вірші нашого земляка включені в шкільні хрестоматії в німецькомовних країнах.

«Целанівське товариство» існує в Голландії.

Збірники поезії Ц. вийшли: у перекладах М. Білорусця в Києві (1998), І. Гуревича у Москві (2001), у видавництві «Мости культури» (2005).

З нагоди 85-річчя поета в м. Чернівцях відбувся урочистий мітинг, в якому взяла участь

австрійська делегація з землі Карінтія (2005).

У Чернівцях зусиллями Товариства чернівецьких студентів, які живуть за кордоном з міською

радою, Центром буковинознавства при Чернівецькому університеті та обласним товариством

австро-німецької культури зі вшанування пам’яті видатних буковинців відкрито меморіальну

дошку і пам’ятник видатному землякові.

Серед друзів та близьких знайомих Ц. – І. Голль, Т. Адорно, І. Айхінгер, Ф. Пессоа, Н. Закс, П.

Соломон, Е. Жене, Ж. Кейроль, І. Бахман, Ж. Амері, І. Шмуелі, Н. Мандельштам, І. Бонфуа, Ж.

Дюпен, А. дю Буше, Ж. Лестранж, А. Маргул-Шпербер та ін.


***

ПОРАНЕННЯ РЕАЛЬНІСТЮ

, з творчого кредо П. Целана

У пошуках реальності, поранений нею, поет прямує в бутті своєму до мови.

СОЛОДКО ПРО СМЕРТЬ ГРАТИ, з поеми П. Целана «Фуга смерті» у перекладі О. Паріна

Черное млеко рассветной зари пьем мы ночью

утром и днем его пьем мы и вечером пьем

его пьем мы и пьем

в доме золото кос Маргарита твоих Суламифи

пепел волос человек поселился с гадюками ладит

сладко о смерти играть нам велит смерть маэстро немецкий

скрипки мрачнее чтоб голос ваш дымом густым воспарил

тогда в облаках обретешь ты могилу там где не тесно.


МОЯ МОЛИТВА, з промови П. Целана, виголошеної при отриманні літературної премії

Вільного ганзейського міста Бремен

Слово «мислення» (Denken) і слово «віддяка» (Danken) мають у нас у мові один корінь. Довіряючи

їхньому змісту, вступаєш у коло таких значень, як «поминати» (gedenken), «пам’ятати» (eingedenk sein), «спогад» (Andenken), «благоговіння, молитва» (Andacht).

…Я говорю про зусилля поета, над яким проносяться рукотворні зірки, поета, позбавленого даху, навіть у такому, донині не згаданому змісті, а виходить, що живе під зяючим відкритим