Подвиг у просторі [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично
- Подвиг у просторі (а.с. Оповідання) 365 Кб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Олесь Павлович Бердник
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
Олесь Бердник ПОДВИГ У ПРОСТОРІ Фантастичне оповідання
Федя сидів у глибокому кріслі космопілота поряд з татком. Дух йому захоплювало від радості. Та й було чого радіти. Йому тільки шість років, і от — політ до Місяця. Там, в кратері Тихо, працює мама. Вона разом з iншими вченими досліджує поверхню Місяця. По радіо повідомляли, що на Місяці знайдено життя. То мама відкрила його. Федя кілька років жив з бабусею. Та недавно він твердо сказав таткові: — Як собі хочеш, а я більш не зостануся сам. Хочу до тебе і до мами… Тато довго змагався з Федею, умовляв його. Потім викликав до радіотелефону маму. Мама зраділа і обстала за Федею. I ось він у ракеті. Навколо зоряне небо. Зірки і вгорі, і внизу, i скрізь. А в передньому ілюмінаторі сяє сріблистий диск Місяця. Він зростає, закриває небо. — Ти радий? — питає тато. Федя мовчки киває головою, не одриваючи погляду від зірок. Так минали години. І раптом щось сталося. Обличчя тата зробилося серйозне і тривожне. Він поглянув на прилади, визирнув у ілюмінатор. Потім сказав Феді: — Мені треба дещо полагодити зовні. Ти не турбуйся. Дай я тобі одягну шолом… На обличчя Федине опустилось прозоре забрало. Серце в хлопчика тривожно стислося. Він почував, що сталося якесь нещастя. Алє мовчав. Він син космонавта. Не можна боятися. Так його вчили книжки. Так завжди говорили мама й тато. Відкрився люк. За ним був зоряний простір. Порожнеча. Тато прив'язався шнуром до скаби біля люка. Ввімкнув захист від холоду. Виплив з ракети. Федя бачив, як він, ворушачи руками й ногами, наче риба плавцями, пробирався вздовж стіни корабля до дюз. Почувся в навушниках голос тата: — Метеорит. Розбив сонячне дзеркало… Федя знав, що таке «сонячне дзеркало». Це батареї електроструму, що живилися променями Сонця. Без них мовчатимуть дослідні прилади. Без них не можна як слід керувати ракетою. — Треба замінити, — сказав тато. — От лихо. Шнура нестає. Федя бачив, як тато, трохи подумавши, одв'язався і почав поратися біля дзеркал. Минуло кілька тривожних хвилин. Місяць уже закривав півнеба. — Порядок, — весело промовив тато. Федя полегшено зітхнув. І тут почувся зойк. Хлопчик злякано визирнув назовні. І закляк із жаху. Тато одділився вїд ракети i безпорадно «плив» поряд з нею. Його руки не діставали до шнура. — Татку! — закричав Федя, — Татку! — Тихо, — пролунав суворий, владний голос тата. — Тихо, синку. Тепер усе залежить від тебе. Інакше — погано… Тягни до себе шнур, добре прив'яжись i… стрибай до мене! Подаси мені руку. Розумієш, синку? Не побоїшся? — Не побоюсь, — прошепотів Федн, хоч його тіпала лихоманка. Він зробив усе, що казав тато. І стрибнув у порожнечу. Щось обірвалось у серці. В грудях защеміло. Потьмарилося в голові. Феді здалося, що він падає в безвість… Але страх швидко минув. Ось уже зовсім поряд з ним очі тата. Його дужі руки, рідний голос: — Все гаразд. Дякую, синку. Ти врятував мене. Ти врятував ракету. Ти справжній космонавт… Через півгодини ракета «Земля-Місяць» торкнулася космодрому на Місяці в кратері Тихо. Уже виходячи з ракети, тато запитав Федю: — Мамі скажемо про те, що сталося в космосі?.. Син подумав, подивився на хитрі очі тата, поважно сказав: — Не треба. Ми з тобою мужчини. Мало що доведеться витерпіти в космосі. Не будемо турбувати маму… Тато промовчав. Тільки на обличчі його засяяла усмішка…- 1
Последние комментарии
5 часов 51 минут назад
5 часов 59 минут назад
12 часов 11 минут назад
12 часов 15 минут назад
12 часов 25 минут назад
12 часов 31 минут назад