Майдан. Моя історія [Евгений Валерьевич Лазарев] (fb2) читать постранично

Евгений Лазарев Майдан. Моя історія

Сьомій річниці Революції Гідності присвячується

Все почалося для мене тоді, коли я зайшов на сторінку своєї подруги й однокурсниці у Вконтактє і побачив там фотку, де вона стояла зі своїми друзями на Європейській площі у Дніпропетровську, тримаючи прапор України. Пост з цим фото був підписаний хештегом #євромайдан і був датований 22 листопада 2013 року, через день після того як стартував Майдан у Києві. 22 листопада у Дніпропетровську на Європейській площі (на якій потім майже весь час і відбувались подальші акції) зібралося близько 50 людей, які скоординували свої дії через соцмережі. Того дня відбулася хода до Дніпропетровської облради для того, щоб вручити депутатам петицію, яка закликала президента Януковича не скасовувати курс на євроінтеграцію, а потім повернулися на Європейську площу. Так починався Майдан у Дніпрі.

26 листопада, їдучі в трамваї на пари у біофак ДНУ (я тоді вчився на 4 курсі), я читав газету, яку мені дали на вулиці й у якій писали про події на Євромайдані у Києві та інших містах, про реакцію влади на все це. Я хотів долучитися до місцевого протесту, але за день до цього наметове містечко на Європейській площі було розгромлене тітушками (місцевими дзюдоїстами, які ходили до бійцівського клубу, який тримав один депутат з Партії Регіонів, я не пам'ятаю, хто, в новинах багато писали про це, можна почитати) і декілька днів після цього Євромайдан у Дніпропетровську не діяв.

Потім, вже сидячи на парах, або на лентах, як кажуть у нас у Дніпрі, десь в Інтернеті я дізнався про те, що 27 листопада буде загальний студентський страйк по всіх вишах України, лунали заклики виходити у певний час, по-моєму о 12 годині, з навчальних корпусів, аби долучитися до загального попереджувального страйку, щоб привернути увагу журналістів і показати владі, що студентам не байдуже, яким курсом буде рухатись Україна.

Коли я приїхав додому, я почав готуватися до студентського страйку, зробив транспарант із закликом на кшталт "Ми за європейські цінності", прив'язав до портфеля блакитну і жовту стрічки, приготував назавтра настільний прапор України, ввімкнув телевізор і почав читати про те, як проходив процес євроінтеграції України, чому він був припинений. Також я читав про Митний Союз. А потім я підписався на групу Вконтакте "Євромайдан Дніпропетровськ" і зробив у цій групі пост, який розповідав про переваги вступу України до ЄС та недоліки входження України до Митного Союзу. У той час в Інтернеті було багато різної інфографіки, яка показувала переваги ЄС перед Митним Союзом, що євроінтеграційного курсу не потрібно боятися, у соцмережах багато точилося суперечок з приводу цього і взагалі потрібно було вести пропаганду своїми силами через соцмережі, не мовчати, не боятися дискусій, вміти аргументовано відстоювати свою позицію і свій вибір.

Отже, настав той день попереджувального страйку, і я з усіма підготовленими атрибутами вирушив до університету. Коли я був уже в університеті, я дізнався, що студентський страйк не відбудеться, тому що керівництво в особі ректора вирішило, що університет повинен бути поза політикою, а тому, всі акції повинні проходити за межами вишу і не повинні зривати навчальний процес. Так все швидко закінчилось, навіть, не почавшись.

Куратор моєї групи, побачивши мене, завішаного національною символікою, попередив мене, щоб я не підбурював студентів на цей страйк і вів себе обережно. Ходити на Майдан ніхто мені не заважав, просто щоб на території університету не було ніякої агітації. Взагалі, настрої серед студентів були в основному аполітичні. У нас було дуже мало противників Майдану. Це у Донецьку, у Луганську, у Севастополі було багато противників Майдану. У Дніпропетровську такого не було, а більше було людей аполітичних, які продовжували жити звичним життям, так неначе нічого й не відбувалося. Ті самі настрої були і у студентів. Я міг би по пальцях порахувати студентів мого курсу, які займали активну громадянську позицію і підтримали євроінтеграційний курс. Поки я сидів на лентах, я шукав в інтернеті інформацію про місцеві протести і нічого не знаходив. Після пар я вирішив піти на Європейську площу, сподіваючись дізнатись щось про Майдан. Не може такого бути, щоб після розгрому тітушками наметового містечка, Майдан би припинив своє існування, бо це суперечило духу Майдану – "разом і до кінця!". Коли я прийшов на Європейську площу, я був дуже здивований, тому що побачив у центрі міста ярмарок, який просто заважав ходити містом, не те щоб проводити тут якійсь мітинги. Місцеві жителі були обурені такими діями місцевої влади. ТСН показували короткий сюжет про це, у якому ті люди, в основному літнього віку, які прийшли торгувати сюди, казали, що їх поставили тут насильно, і що ярмарка буде проходити тут близько тижня. Звісно, що тут було ясно, чому влада вирішила зробити такий крок. Спочатку, вона наймає тітушок, які руйнують наметове містечко, потім забороняє проводити