Гессі [Наталія Ярославівна Матолінець] (fb2) читать постранично
Книга 584162 устарела и заменена на исправленную
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (131) »
Наталія Матолінець Гессі
2021 ISBN 978-966-982-476-9 Жодну з частин даного видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва Серія «Книжкова полиця підлітка» заснована 2016 року Дизайнерка обкладинки Євгенія Чистотіна Електронна версія створена за виданням: Матолінець Н. Гессі: роман / Наталія Матолінець. — Х.: Віват, 2018. — 416 с. — (Серія «Книжкова полиця підлітка», ISBN 978-617-690-681-0). ISBN 978-966-942-290-3ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ 1. Щасливі танцюють під дощем
— Я не хотіла розбивати сервіз, — сказала Гессі, але пані Моррінда дивилась на неї з висоти свого зросту так суворо, наче не розчула жодного слова виправдання. Гессі не подобалося виправдовуватись. Але робити те, що не подобається, — це така ж невід’ємна частина дорослого життя, як овочевий суп — частина недільного обіду в тітоньки Фресії. А що дівчина вважала себе вже дорослою, то мала твердий намір змиритися з усіма особливостями життя після п’ятнадцятого дня народження. — Гестіє Амаліє! — голос пані Моррінди прогримів зловісно. — У тебе будуть вели-икі проблеми, дорогенька, коли про це дізнається твоя матінка! — Для нас усіх буде ліпше, якщо матінка сьогодні про це не дізнається, — прошепотіла Гессі. — Іди додому, мерщій! — Управителька цукерні врешті махнула рукою в бік виходу. Дівчина востаннє подивилась на черепки, які поблискували білим і блакитним, а тоді пішла до дверей. Вона справді не хотіла розбивати сервіз. Але й не могла ніяк зарадити тому, що дорогі сервізи, привезені матінкою з її численних мандрівок, або вази, подаровані любими тітками до їхніх з Генрі уродин, або скляні зірки і янголи, що ними обмінюються в часі зимових святок, або інші тендітні, красиві й крихкі речі дуже любили вислизати на підлогу чи вибухати дрібними іскрами просто у неї в руках. У те, що вони роблять це самі, ніхто не вірив, тому Гессі мала купу проблем.* * *
На щастя, у матінки сьогодні були інші справи, бо прибули гості — всенька сім’я двоюрідного дядька Майліта, який навідував їх дуже рідко. Усі домашні були заклопотані тим, щоб улаштувати чудовий вечір і закликати багато-багато гостей, бо ж якщо вже хто буває в них рідко, то його мають побачити якомога більше спільних знайомих. Дядько Майліт подобався Гессі, бо він любив голосно сміятись і розповідати про свій дім над річкою. А дім над річкою — то, безперечно, дуже гарне місце. Особливо в разі наявності веранди. Пані Моррінда допомагала організовувати вечерю й пригрозила Гессі пальцем, коли перестріла її в коридорі з новими серветницями. Але й сама управителька цукерні знала, що нині ліпше нікого не займати справами битих сервізів. Тому порцелянову новину було перенесено на ранок. А вранці Гессі поспішала до коледжу разом із Генрі, тому так і не дізналась, як матінка відреагувала на новину про загибель світло-блакитних емальованих блюдечок, чашечок, цукернички й заварного чайничка завбільшки з три чверті її долоні. — Що ти намагалася з ним зробити? — сміялася сестра. Вітер грався стрічками на її капелюшку, то смикаючи їх, то кидаючи просто в лице. — Усього лиш хотіла поставити на верхню полицю, — тихо відповіла Гессі. Їй здавалося, що сміх Генріки глушить її власний голос. — Туди добре падає світло, і блакитна емаль зблискувала б красивіше. Сестра подивилася на неї — тепер без усмішки, а тоді її гарненьке лице, обрамлене рудуватим волоссям, стало геть сумним і спантеличеним. — Не втямлю, про що ти думаєш, — додала вона і смикнула плечима. — Я часом теж, — чесно зізналась Гессі, розглядаючи розсипи білих квітів у живоплоті біля будинку, який вони зараз минули. — Уяви: ми тут ідемо собі вулицею, і в наших головах пурхає безліч-безліч думок. І кожна з них якась особлива, інакша, ніж попередня. В одну мить у голові пролітають думки про туфельки, домашні з філософії, лимонний пляцок, новорічні свята й гостину дядька Майліта. Мені вони уявляються такими барвистими колами, що сплітаються, утворюючи геть нові відтінки. Тому думка про свято може викликати думку про інше свято, а може — про щось зовсім дивне. Про срібну табакерку чи синій фрак. Бо колись, скажімо, багато років тому, в ніч новорічного празникування ти побачила красивого юнака в синьому фраку та зі срібною табакеркою! Чудово ж, правда? — Гесті, перестань! — різко урвала її Генріка. — Ти часом так багато верзеш дурниць, що в мене голова болить. Гессі негайно замовкла. Різкість сестри їй не подобалась. І вона не знала, як це — коли болить голова. Мамині подруги, які приходили грати в карти щочетверга ввечері, твердили, що вона ще надто мала й щаслива, щоби знати про це. Але ж вони з Генрікою двійнята, то чому голова болить лише в однієї з них? Удома сестру сприймали за старшу і завжди казали: «Генрі, будь золотцем,- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (131) »
Последние комментарии
5 минут 46 секунд назад
22 минут 25 секунд назад
23 минут 13 секунд назад
25 минут 56 секунд назад
33 минут 19 секунд назад
2 часов 37 минут назад