І що воно таке — кохання? [Айзек Азімов] (fb2) читать постранично, страница - 2

Галактикою.

— Доведіть, що ця взаємодія, про яку ви говорили, справді існує, і я подумаю про вашу вимогу, досліднику. А як ні, ваші химери нічого не варті, і ми полетимо далі.

— Доведу, — цятка над Ботаксовими очима замигтіла яскравим жовто-зеленим кольором. — Живі істоти цього світу унікальні ще з одного погляду. Вони передбачають свої ще не досягнуті успіхи — можливо, тому, що постійно спостерігають швидкі зміни. Тому вони кохаються в літературі, яка описує космічні подорожі, хоч насправді вони ще не знають їх. Я переклав назву цієї літератури як «наукова фантастика». І читав я майже виключно таку літературу, бо в своїх мріях і фантазіях, гадаю я, вони розкриють себе й покажуть, яку небезпеку становлять для нас. І з цієї науково-фантастичної літератури я й зробив висновок про способи взаємодії між двома формами.

— Яким чином?

— На їхній планеті є журнал, що часом публікує науково-фантастичні твори, змістом яких майже завжди бувають різні аспекти цієї взаємодії. На жаль, вони описуються не прямо, а тільки натяками. Назву журналу по-нашому можна приблизно передати як «Любитель розваг»^[1]. Цей любитель, як я зрозумів, не цікавиться нічим, крім взаємодії форм, і всюди шукає цієї взаємодії так методично й по-науковому наполегливо, що викликав у мене повагу. В своїх дослідженнях я керувався матеріалами цього журналу. Із надрукованих там прикладів я й дізнався, як вона здійснюється. І я прошу вас, капітане: коли ви побачите, як здійснюється така взаємодія і народжуються їхні нащадки, віддайте наказ знищити цю планету, щоб не лишилося й атома.

— Гаразд, — утомлено сказав капітан, — приведіть їх до тями й швидко зробіть що треба.

Мардж Скінмор раптом прокинулася й побачила, де вона опинилась. Вона виразно пригадала, як смерком стояла на станційній платформі — майже безлюдній, тільки поруч неї стояв якийсь чоловік, а на другому кінці платформи — другий. Вдалині почувся тихий гуркіт — надходив поїзд.

Потім щось блиснуло, Мардж неначе вивернуло навиворіт, вона невиразно побачила якусь довгу, вкриту слизом потвору, потім її підняло в повітря, і ось…

— Боже! — вигукнула вона, здригнувшись. — Воно й досі тут. А он ще одне.

Її аж занудило від огиди, але страшно їй не було. Вона аж пишалася, що не боїться. Чоловік — той, що був коло неї на платформі, — й тепер спокійно стояв поруч. На голові він мав приношений капелюх.

— І вас схопили, еге? — спитала вона. — А кого ще?

У Чарлі Грімвуда ледь підгинались ноги. Він почав піднімати руку, щоб скинути капелюх і пригладити вже рідкувате волосся, крізь яке просвічувала лисина, але рука ніби вперлась у гуму, пружну, проте дедалі тугішу. Він опустив її й похмуро глянув на жінку, що стояла перед ним. Жінці було років тридцять п’ять, вона мала тонке обличчя, гарну зачіску, сукня пошита непогано, відзначив Чарлі, одначе йому в ту мить хотілось бути десь-інде, його нітрохи не тішило товариство — навіть жіноче.

— Не знаю, — сказав він. — Я саме стояв на пероні.

— І я.

— Тоді щось блиснуло — і враз я опинився тут. Мабуть, це якісь чоловіки з Марса, чи Венери, чи ще звідки.

Мардж закивала головою.

— І я так думаю. Летючі тарілки, чи що… Ви злякалися?

— Ні. Аж чудно. Мабуть, здурів, а то б злякався.

— Комедія. І я теж не злякалась. Господи, ось одне сюди суне. Як воно до мене доторкнеться, я закричу. Дивіться, які руки, наче черв’яки. А шкіра, вся в зморшках і в слизові. Мене аж нудить.

Ботакс, хитаючись, підійшов і сказав рипучим і пронизливим голосом, по змозі наслідуючи людський:

— Істоти! Ми вас не скривдимо. Ми тільки попросимо вас взаємодіяти, коли ваша ласка.

— Ти ба, воно балакає! — здивувався Чарлі. — Як це — взаємодіяти?

— Між собою. Одне з одним, — пояснив Ботакс.

— Гм… — Чарлі глянув на Мардж. — Ви розумієте, чого він хоче, дамочко?

— Нічого я не розумію, — гордовито відказала вона.

Ботакс ще раз пояснив:

— Я хочу сказати, щоб ви… — і він ужив короткого слова, яке чув одного разу: воно теж означало ту взаємодію.

Мардж почервоніла й вереснула на все горло:

— Що таке?

Ботакс і капітан Гарм затулили руками слухові цятки на боках, що нестерпно заболіли від пронизливого голосу.

А Мардж торохтіла обурено:

— Що це таке! Я заміжня жінка! Якби це мій Ед почув, він би вам сказав! А ти, розумнику, — вона сіпнулась до Чарлі, перемагаючи гумовий опір середовища, — я не знаю, хто ти, але якщо ти думаєш…

— Бог з вами! — розпачливо запротестував збентежений Чарлі. — Мені воно й не в голові. Я й не думав про щось таке. Я теж чоловік жонатий, у мене троє дітей.

— Що сталось, досліднику Ботаксе? — спитав капітан Гарм. — Які жахливі звуки!

Ботакс відповів ліловим спалахом збентеження.

— Та знаєте… У цієї взаємодії дуже складний ритуал. Спочатку вони ніби опираються їй. І це підсилює дальший ефект. Після цієї початкової стадії слід здирати оболонки.

— Вони мусять обдирати одне одного?