Червоний олень — білий олень [Кір Буличов] (fb2) читать постранично, страница - 5


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Лунін відчув якусь дивну вдячність, мало не ніжність до чорної мавпи і зробив крок уперед. Плуг у цю мить озирнувся, немов шукав поглядом когось, хто оцінив би його працю. Погляди людини і плуга зустрілися.

І плуг забув про оленя. У тарелях червоних очей спалахнула безглузда злоба, шаленство і страх захопленого зненацька звіра. Еволюція, зробивши несподіваний крок вперед, була безсила ще утриматися на новій приступці, і крок був забутий. Не назавжди, звичайно.

Плуг жбурнув шматком крейди в Луніна — під рукою не виявилося нічого істотнішого. Шматок крейди відскочив до стіни, залишивши на грудях скафандра білу крапку. Лунін інстинктивно відсахнувся за виступ скелі.

А коли визирнув знову, побачив лише чорну пляму — спину плуга, що ломився крізь чагарники.

Чорна пляма зникла. Листя тріпотіло, немов під поривом вітру. Тріск хмизу стих.

Лунін обернувся до скелі. Камінь у тіні був бузковим, і на ньому світилися два олені. Червоний і білий.