Оценку не ставлю, но начало туповатое. ГГ пробило на чаёк и думать ГГ пока не в может. Потом запой. Идет тупой набор звуков и действий. То что у нормального человека на анализ обстановки тратится секунды или на минуты, тут полный ноль. ГГ только понял, что он обрезанный еврей. Дальше идет пустой трёп. ГГ всего боится и это основная тема. ГГ признал в себе опального и застреленного писателя, позже оправданного. В основном идёт
Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)
Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)
Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)
Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...
от — одна, звідусіль облауреачена і винятково народна артистка приперлася невдовзі після концерту на теж традиційний телевізійний «Голубой огонек», зодягши розкішну старовинну брошку філігранної роботи, офіровану їй міліцейськими генералами. Триклятуще телебачення, бодай йому, показало презент крупним планом, і вибухнув гучний скандал. Якась стара, хирлява недорізана інтелігентка впізнала сімейну реліквію, викрадену у неї з квартири за якийсь час до отого концерту. Я вже не знаю, як видряпувалася московська міліція з тієї халепи, але сталінська лауреатка більше ніколи не з'являлася на людях з вищезгаданою прикрасою.
На щастя — чи на нещастя — Олекса Сирота не мав жодного стосунку до подібних махінацій начальства і навіть його безпосередні командири, тодішнє керівництво Київського ГУ МВС, у такі високі сфери не допускалося.
— Наше діло собаче, — часто любив повторювати Олекса, — унюхав слід, догнав, вхопив і притяг до хазяїна. А решта — то лірика.
Була лише єдина, не пов'язана з розшуком, область людської діяльності, про яку Олекса міг натхненно говорити годинами: мистецтво варити каву. Він зажив слави одного з кращих у Києві кавоварів і кавознавців. Бо сучасному поколінню, розбещеному доступністю до широченної палітри кавових сортів, гатунків і відтінків, важко зрозуміти, чому тоді вважалося вищим пілотажем підсмажити куплені у продмазі кавові зерна рівно настільки, аби лишень знищити запах цвілі. Або — як, маючи під рукою лише два сорти натурпродукту: «кава в зернах» і «кава мелена», досягти несхожості смаку продукту висхідного — залежно від способу приготування! Він міг, навіть не куштуючи, лише з самого запаху визначити, що у чашці: «мокко», «арабіка» чи звичайнісінька «робуста». А ви кажете — «Чібо-ексклюзив», «Моккона», «капучіно»… Про існування таких прибамбасів нам знати було «не положено».
Треба сказати, що ця обізнаність допомогла колись Олексі перехопити одну з перших у історії Київського карного розшуку великих партій наркотиків. Я розкажу про це згодом. А зараз — про те, чому епіграф кожної з повістей — то рецепт кави від Олекси Сироти. Це не тільки тому, що за кавою та чаркою доброго коньяку мій друг оповідав найцікавіші історії зі своєї служби. Просто чомусь Олексин підхід до розкриття чорних кримінальних справ якось невловимо перегукувався зі способом приготування улюбленого чорного напою.
І останнє зауваження у нашій передмові. Уважні читачі першого тому «Інспектора і кави» напевне звернуть увагу на те, що у другому томі з деяких Олексиних розповідей зникає один із постійних персонажів — начальник відділу карного розшуку ГУ МВС по м. Києву, він же Полковник, він же Полкан. То не авторська забаганка. Просто у той період знадобилося, як тоді казали, зміцнити керівництво органами внутрішніх справ у одній із областей. Безпосереднього начальника Олекси і Старого і перекинули туди — у тимчасове відрядження. За його відсутності розшуком знов, як і в старі часи, керував Старий.
Комісар Мегре і Кіціус
Для варіння кави у цей спосіб потрібні увага і терпіння. Наливаємо у джезву холодної води, обережно, не перемішуючи, насипаємо мелену каву і ставимо на маленький вогонь. Як тільки вода закипить, швидко і енергійно розмішуємо каву і знімаємо її з вогню. Бажано влити одну-дві краплі холодної води, аби припинити кипіння. Якщо хоч трохи загавишся — виливай пійло у раковину, відмивай плиту і джезву та починай усе спочатку.
З рецептів Олекси Сироти.
— От ти мені скажи, хто був першим вітчизняним дисидентом?
— Згідно із законами асоціативного мислення, товаришу старший інспектор, у тебе, напевне, знову неприємності з Конторою?
— Не викручуйся, відповідай на запитання.
— Або Синявський з Даніелем, або племінник Єсеніна, як його?… Вольпін, здається. Їх Микита Сергійович чи то в шістдесят першому, чи в шістдесят другому посадив. От тільки не пам'ятаю, кого раніше.
— Я ж тебе, журналюга мій ерудований, не про радянського, а про вітчизняного запитав. Ним був якраз Чернишевський. Микола Гаврилович. А що тепер скажуть твої закони асоціативного мислення?
— Зараз, Олексо, зараз. Так, Чернишевський теж, як і ти, час від часу наскакував на державний устрій.
— Сказав же тобі — холодно.
— Добре, він донаскакувався, що його запроторили до Петропавлівки. Фортецю маю на увазі. А потім загнали до Сибіру.
— Стосовно Петропавлівки вже тепліше, а Сибір — зовсім холодно, пробач за каламбур.
— Сирота, ти садюга. Я від твого еМ-Ге Чернишевського в Університеті ледь не посивів. Більшої нудоти, ніж його роман «Что делать?», світ не бачив.
— Гріх тобі, друже, так казати про улюблену книгу вождя світового пролетаріату. А взагалі — вам саме пощастило. Бо я на своєму факультеті мусив ще й філософські праці цього полум'яного революціонера конспектувати.
— І як?
— Тобі в дитинстві цитварне сім'я від
Последние комментарии
12 часов 46 минут назад
15 часов 20 минут назад
15 часов 49 минут назад
15 часов 55 минут назад
10 часов 11 минут назад
18 часов 58 минут назад