Вітряк [Славчо Чернишев] (fb2) читать постранично, страница - 62

повідомити Рачева. Але ж Сашо… Сашо… Він кинувся з кручі вниз і, немов вітер, помчав через хвилеріз. Вартовий його зупинив, Андрій наспіх і досить нескладно розповів, у чому справа. Той не повірив. Але все-таки зняв телефонну трубку й доповів черговому. В цю мить з західного берега острова пролунали тривожні постріли. Певно, стріляв інший вартовий, який зрозумів сигнали Максима. Прийшов дозвіл, і Андрій, ледве переводячи дух, побіг до капітана першого рангу Рачева.

Ніч була темна й бурхлива. Море ревіло, жахливо завивав вітер, з бази запитали світловим семафором про подробиці. Максим відповів. Крізь бурю почувся гуркіт катерів, що вартували на рейді.

— Що ж ми стоїмо! — гаркнув бай Нако. — У вітряку, напевно, є вхід у печери!

Хлопці нашвидку вже розповіли йому, в чому справа, і він враз догадався про те, що стільки часу навіть і на думку їм не спадало.

Всі кинулись туди. Присвітили ліхтарями.

— Вогнище! Вогнище! — вигукнув Максим, раптом зрозумівши, що саме там вхід до печер.

Вони натиснули на плиту. Плита трохи зрушила з місця. Але мало. Певно, її підперли знизу великим каменем. Спробували ще раз. Марно. Бай Нако залишив Кухля стерегти з карабіном вогнище, інші вийшли надвір подивитись, що там діється.

Рівномірно гули мотори. Катери виходили в море. Раптом пролунав страшенний грім. В небо здійнявся величезний стовп вогню і навколо стало видно, мов удень. Біля Миса утоплеників горів висаджений в повітря танкер. Катери повернулись назад, тому що полум'я розійшлося по всій затоці. Від танкера відійшло кілька човнів, які вступили в одчайдушну боротьбу з вогнем і хвилями. За кілька миль далі в морі, мов п'яна, гойдалась якась шхуна.

— Моко! — гаркнув не своїм голосом Максим. — Тікають!

— Ах, матері їх ковінька! — проклинав у розпачі бай Нако. — Берегову! Берегову! Дай сигнал! Дай сигнал, чуєш?

Максим почав сигналізувати в напрямку берегової артилерії, але навкруги було видно, і промінь ліхтаря розсіювався.

— Не бачить мене, — простогнав Максим. — Коли б хоч база їм повідомила!

— Флажковим семафором! — гаркнув бай Нако.

Максим замахав руками, Андрій одразу зрозумів, що він хоче сказати, і негайно доповів капітанові першого рангу Рачеву.

Максим продовжував тривожно розмахувати руками.

Десь недалеко пролунав постріл.

Бай Нако кинувся до вітряка. За ним Максим з Колкою. Кухоль боровся з двома бандитами. Всі разом накинулись на них. Після короткої сутички бандитів скрутили. Вхід до печер був відкритий. Обережно просунувшись туди, Максим освітив темну печеру. Біля входу стояв, притулившись до стіни, мов пацюк, ще один диверсант. Це був пискливий. Угледівши хлопця, він негайно підняв руки. Максим схопив його за комір і витяг з «печі».

— Там ще хто-небудь залишився? — владним голосом запитав бай Нако.

— Ще один… — тоненько відповів пискун, і його зуби зацокотіли, як швейна машинка.

— Що він там робить?

— Хоче підпалити море…

— Воно вже горить. Гад!

Бандита зв'язали й кинули до інших, а самі причаїлися біля входу в печери. Заговорила берегова артилерія. В отворі з'явився й четвертий бандит — вусатий здоровань. Сашо відразу впізнав його.

Бандит озирнувся і саме хотів вилізти, як бай Нако гукнув:

— Руки вгору!

І добре, що відскочив убік. Здоровань випустив цілий магазин. Коли автомат замовк, бай Нако миттю вистрелив, і велетень упав долілиць. Скрутили й його. Залишили Кухля їх стерегти. Вибігли надвір.

Вся затока палахкотіла. Палаюча нафта розлилась по воді. Дув західний вітер. Полум'я просувалось усе ближче й ближче до бази й дерев'яного містечка.

— Ах, матері їх ковінька! — вигукнув з болем бай Нако. — Бачите, віслюки! Бачите! Тіштесь тепер!.. До чого ж хитро все задумано! Хочуть висадити в повітря базу, спалити містечко, рибальські судна, все… А ви за контрабандистами погнались! Герої!.. Ех, хлопці, хлопці… А все я… я… на старості з глузду з'їхав!

Максим з Колкою стояли, мов обварені. Провина пекла вогнем. Їм було соромно, вони шкодували, страждали.

— Ну, чого очі повилуплювали? Треба рятувати місто!

Катери відходили в західний бік затоки, міноносці й рибальські судна — теж. Там було безпечніше та й дюни були поблизу, пісок.

Хлопці на чолі з бай Наком погнали бандитів туди.

Моряки, рибалки, все населення розбурханого дощаного містечка носило пісок, вантажило ним човни і з човнів гасило охоплене полум'ям море.

Артилерія шалено била по Моковій шхуні, але втікачі були вже далеко в морі й спритно лавірували, уникаючи снарядів. Військові кораблі через полум'я не могли вийти з затоки й наздогнати їх.

А Моко стояв біля штурвала, мокрий від хвиль, тримаючи в зубах згаслу цигарку, і тільки інколи оглядався назад. Біля нього стояв майор з пістолетом у руках: Моко вже кілька разів робив спробу стрибнути в море. Ватажок уже скинув із себе одяг діда, бороду, парик. Зараз на ньому була закордонна зелена куртка.