Автобіоґрафія [Вільгельм Габсбурґ Василь Вишиваний] (fb2) читать постранично, страница - 2

мову.

Мемуари Василя Вишиваного містять також важливий, хоч і побіжно викладений, матеріал для вивчення суспільно-політичних відносин в Австро-Угорській імперії напередодні і після її розпаду, дають змогу «зазирнути» поза лаштунки життя дому Габсбурґів, спостерегти метушню навколо цісарського трону, уявити "у плоті й крові" багатьох політичних осіб, краще зрозуміти ставлення до українського питання, що визначалося їхніми виразно про-польськими позиціями.

Водночас слід зазначити, що в мемуарах чогось промовчано тісні взаємини Василя Вишиваного з багатьма видатними політичними діячами Західної України — Є.Петрушевичем, К.Левицьким, Є.Олесницьким, М.Васильком, митрополитом А.Шептицьким та іншими — у справі вирішення українського питання в Австро-Угорській імперії. Таку саму "скромність" автор виявляє у висвітленні мирних переговорів у Бересті. В них Василь Вишиваний відіграв досить активну ролю. Хоч він не належав до офіційних учасників перемов, але разом з тим наполегливо впливав на керівника австрійської делегації графа О. Черніна у вигідному для України напрямі, зокрема сприяючи укладенню таємного протоколу між УНР і Австро-Угорщиною щодо західноукраїнських земель.

Особливу увагу в мемуарах приділено подіям на півдні України з весни 1918 р. Тоді Василь Вишиваний очолив групу австрійської армії, у складі якої перебував патронований ним легіон українських січових стрільців, що від самого свого виникнення (1914 р.) боровся за державність українського народу. Дислокуючись у районі м. Олександрівська (Запоріжжя), на Єлисаветградщині й Херсонщині, січові стрільці діяли всупереч наказам німецького й австрійського військового командування. Вони перешкоджали грабіжницьким "реквізиціям" та каральним операціям проти українського селянства, звільняли ув'язнених, допомагали місцевому населенню в господарських справах, організовували "Просвіти", народні школи, курси українознавства, роздавали книжки і ліки, влаштовували вистави, вечори з українськими піснями й танцями, спортивні змагання тощо. У розташуванні січових стрільців діставали притулок українські повстанські отамани — Зелений, М.Шинкар, Л.Шевченко і навіть Н.Махно — та інші переслідувані німецько-австрійськими військами й гетьманською вартою. Вище австрійське і особливо німецьке командування, а також гетьман П.Скоропадський, занепокоєні діяльністю Василя Вишиваного, зростанням його популярності, докладали всіх зусиль, щоб легіон січових стрільців був розформований, а архікнязь відкликаний зі Східної України. Зрештою легіон передислокували на Буковину.

На жаль, поза мемуарами залишилися відомі з інших джерел (причому найбільш суперечливо трактовані, а то й перекручувані) факти про висування кандидатури Василя Вишиваного на гетьманство в Україні. Безсумнівним у цій історії і, завважимо, вартим окремої розвідки є лише те, що керівники українських соціалістів Одещини й чільні українські військові діячі, зважаючи на велику популярність Василя Вишиваного в Україні, не раз пропонували йому очолити повстання проти гетьмана П.Скоропадського і перебрати владу до своїх рук. Але В.Вишиваний відхиляв ці пропозиції. Мету свого життя він чітко сформулював в останніх словах мемуарів: "…мені хочеться працювати для України, і я працюю, доки матиму змогу".

Директорія УНР надала йому таку можливість, призначавши начальником відділу закордонних зв'язків Головного управління Генерального штабу. Досконале володіння кількома мовами (німецькою, англійською, французькою, італійською та ін.) допомогло Василю Вишиваному активно працювати на цій посаді, надто в контактах з військовими місіями держав Західної Європи. Проте як давній і переконаний супротивник політики Польщі стосовно України (особливо в польсько-українському конфлікті на Галичині) він украй негативно поставився до зініційованої С.Петлюрою Варшавської угоди (квітень 1920 p.) і пішов у відставку. Виїхавши до Відня, написав гостру анти-польську статтю, оприлюднену в часописі "Neus Wiener Journal" 9 січня 1921 р., в якій засудив союз УНР з Польщею як "ненатуральний"^{5}. Ця публікація призвела до повного й остаточного розриву його з батьком (давнім полонофілом) і з усім домом Габсбурґів, який завжди проводив пропольську політику, матеріально підтримував Польщу в її війні з Україною (1918–1919 pp.).

Стаття викликала й негативну реакцію провідних діячів УНР, що з тривогою спостерігали за зростанням популярності Василя Вишиваного. У той час серед української політичної еліти активізувалися праві, консервативно-монархічні сили, які шукали лідера, реального кандидата на королівський трон у майбутній, визволеній від більшовиків і демократів-соціалістів Україні. Багатьом з цих діячів імпонував В.Габсбурґ-Вишиваний. Передусім ідеться про групу, що того самого 1921 p. заснувала у Відні Українське національне вільно-козацьке товариство, обравши на голову його управи Василя Вишиваного. І хоча