Повість без назви [Валер`ян Петрович Підмогильний] (fb2) читать постранично, страница - 30

людей фіксувати багато важче, ніж природу, - спокійно додав він. - І багато відповідальніше…

Художник розкрив рот, щоб відповісти, але Городовський підвівся, глянувши на годинника.

- Вибачте, я мушу йти. Я сам лише скромний газетний робітник, але ви знаєте, коли б у мене був хист маляра чи художника, о, я використав би його зовсім інакше, ніж ви, зовсім інакше. Тому ви не повинні бути до мене в претензії, що ваші картини не задовольнили мене як сучасника і громадянина.

- Хіба я можу на кого-небудь сердитись? Ах, я тільки жалкую, що ви вже йдете! Я міг би вам відповісти на все чисто. Ви думаєте, я про це не думав? Хоч, правда, вночі я сплю прекрасно. У вас, звичайно, від нетравлення, бідний! У мене в самого був одного разу катар. Як я перемучився! Але моя дружина лікарка, і вона швидко поставила мене на ноги.

Говорячи це, він швидко перебирав одну з своїх тек і нарешті вийняв з неї ескіз, напоєний весняним сонцем.

- Ось він! Це ж ваша Полтавщина, коло Опішні. Я вам його дарую, щоб ви не думали, що я не задоволений. Прошу! Неодмінно повісьте в кімнаті, побачите, він вас трохи грітиме. І лікуватиме, бо при болях на живіт кладуть грілку. - Приємно похихикуючи, він передав Городовському згорнутий трубкою малюнок і провів його до виходу.

- Заходьте неодмінно ще. Ах, зовсім забув! - скрикнув він уже коло дверей. - Як же вам живеться в моєму підшефному помешканні? Не турбує вас той дивак… як його?…

Городовський на мить спинився. Коли він ішов сюди, в нього справді була думка розпитати дещо про Пащенка. Але зараз запитання художника його просто обурило. Яке йому діло? Теж опікун знайшовся! Він раптом відчув знову напружене биття серця, як і сьогодні вранці під час розмови з Пащенком. Але знову стримав себе і відповів спокійно:

- Дякую, мене ніхто не турбує.

«Мені не треба зараз бачитися з людьми, - подумав він прикро, йдучи вулицею. - Люди мене дратують». Та й як може не дратувати такий паскудник? Завівся дружиною, дітьми, попиває вино й маже свої сонячні пейзажі! Хлопчисько, обиватель. І ще розводить про кохання й мистецтво свою філософію радісного осла. Горобець, піжон! Базікало нещасне! Але й він, Городовський, теж, треба сказати, розпустив язика: про безсонні ночі, кров. Перед ким? Тьху, яка гидота!

Він помітив, що мне щось у руці, - це був ніжний ескіз художника. Не спиняючись, Городовський подер його начетверо й кинув під ворота. Потім, як кару за свою нестриманість, ухвалив собі пройти п'ять разів з центру до вокзалу й назад. І, тільки відбувши цю покуту, рушив виконувати свою вечірню програму: один театр і два кіно.

1933-1934 рр.

ПРИМІТКИ

[1] Дуже особливий, потішний (фр.).

[2] Сестрами (нім.).

[3] Для людини (лат.).

[4] Неодмінною умовою (лат.).

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

30.08.2010