Релігія Голокосту [Томаш Габісь] (fb2) читать постранично, страница - 3

невинної дитини вимагає Теодицеї (виправдання Бога), підтверджує нашу, сформульовану вже до цього тезу, що у випадку Голокосту ми маємо справу з подією, яка не піддається ніякому розумному порівнянню і відсунута у сферу, яка не підлягає ніякій історичній релятивації. Не важливо, чи Бог, як вважає один, зійшов з розуму, чи він, як стверджує інший, помер в Аушвіці або чи він, як каже третій, всупереч Голокосту існує далі; важливо, що Голокост у кожному з цих випадків піднесено до ролі точки відліку і вважається чимось, що має особливий зв’язок з Богом. Голокост є не історичною подією, а есхатологічною драмою.

Еліс і Рой Екхардт (Alice і Roy Eckardt) пишуть, що рішення Гітлера знищити євреїв було «есхатологічним рішенням». Рішення ж Трумена скинути атомну бомбу на Гіросіму, очевидно, не можна означити як «есхатологічне рішення». Те саме стосується рішень Робесп’єра, Сталіна чи Пол Пота.

Голокост є елементом «священної історії», який потрібно розглядати в метафізично-теологічній площині. Елі Візель доходить до думки, що у певному розумінні також є богохульством тільки розповідати про загиблих у Аушвіці та Треблінці, хоча, власне кажучи, він сам робить не що інше, як лише пише та говорить про Голокост,  і що треба наближатися до цих місць зі «священним страхом».

Цей «священний страх» веде до того, що народжується нова, обтяжена суворими табу релігія. Треба сьогодні сказати: «100 років перед Аушвіцом» або «50 років після Аушвіцу», подібно, як раніше було прийнято казати «до народження Христа» чи «після Христа». «Нова релігія» (проф. Ернст Нольте (Ernst Nolte) чи «квазірелігія» («Франкфуртер Альгемайне», FAZ, 23 серпня 1994 р.) має всі атрибути, які притаманні іншим релігіям:

- вона має свої святі місця: саме тому спорудження торгового центру недалеко від місця колишнього табору Аушвіц вважається «оскверненням» (читацький лист В.Падух (W.Paduch) в Gazeta Wyborcza від 17 березня 1996 р.), і не дивно, що шість американських конгресменів обурюються і публікують особливу заяву з цього приводу.

- Вона має священні тексти, - мається на увазі щоденник Анни Франк (Anne Frank) чи Au nom de tous les miens Мартіна Грея (Martin Gray), який був перекладений на багато мов, проданий в 30 млн. екземплярах, зафільмований як телесеріал і навіть частково введений у французькі підручники з історії.

- Вона має своїх служителів, - коли ми дивимося на Елі Візеля та слухаємо його проповіді, на нас находить спокуса називати його «Ваша святість».

- Вона має свої реліквії: у січні 1994 року інформаційні агентства повідомили, що меморіал Yad Vashem в Єрусалимі отримав у подарунок два «дивани з волосся замордованих в Аушвіці євреїв». Кавалочки мила «з чистого жиру євреїв», які зберігаються там же, вже всезагально визнано «фальшивими реліквіями».

- Вона має свої храми, з яких найвідомішим є музей Голокосту у Вашингтоні.

- Вона має своїх єретиків та відступників: Знаковим є вибір назви статті в Rzeczpospolita від 11/12 травня 1996 року про справу абата П’єра (Abbe Piere) «Гріх отця Петра». Поспішивши на допомогу своєму другу-ревізіоністу Роже Гароді (Roger Garaudy), абат П’єр вчинив не помилку, а гріх!

Голокост і християнство

З вищесказаного випливає, що теологічно-метафізичне трактування Голокосту обов’язково приведе до конфлікту з християнством. Для євреїв Голокост став «еквівалентом розп’яття. Ізраїль став еквівалентом спасіння» (Джефрі Гарт (Jeffrey Hart).

Генрик Ґринберг (Henryk Grynberg) пише: «Євреї, які століттями намагалися практикувати смиренність, мусили платити за це найвищу ціну, аж до найбільшого розп’яття 20-го століття». В іншому місці він говорить «розп’яття шести мільйонів» і при цьому посилається на твір Франкліна Літвела (Franklin Littwell) з назвою «Розп’яття євреїв». Він також цитує німецького теолога Дітріха Бонгьофера (Dietrich Bonhoeffer), який називав євреїв «найменшими та найбільш беззахисними братами Ісуса Христа», а також папу Івана XXIII, який висловився схожим чином: «Вибач нам за те, що ми розіп’яли Тебе вдруге в їхньому (євреїв) тілі». Джордж Стейнер стверджує: «Якщо, згідно християнської віри, у муках Христа для людей померла божественна істота, божий та людський син, то можна також стверджувати, що в Шоа єврейський народ помер для Бога, що він взяв на себе нечувану вину байдужості, відсутності чи безсилля Бога».

Складається часом враження, що деякі християнські теологи навернулися до релігії Голокосту. Вже в промові Івана Павла II у 1978 році в Аушвіці, в якій він говорив про «Голгофу наших часів», можна було відчути, як він піддався теологічним категоріям релігії Голокосту. Єврейський філософ Еміль Факенгайм (Emil Fackenheim) пише: «Чим є муки на хресті порівняно з муками матері, чию дитину вбивають під голосний регіт чи в такт віденського вальсу?» З цієї причини Елі Візель у своєму «Зверненні» (краще сказати проповіді) в Кєльце (Kielce) називав присутність хрестів в Аушвіці богохульством і вимагав їх усунення.